Інтерв'ю з випускником КПІ, який живе в Польщі й допомагає Україні
– В Україну вирушив черговий транспорт маскувальних сіток. Який за ліком?
– Це вже третє транспортування сіток, цього разу 400 м2, а загалом їх було 3335 м2. Крім того, за півтора року я відправив в Україну п'ять транспортів камуфляжних тканин, загалом 7620 погонних метрів.
– А як все почалося?
– Я постійно спілкуюся телефоном зі своєю інститутською подругою Оленою. Саме вона звернулася до мене в березні минулого року з проханням допомогти придбати матеріали для виготовлення маскувальних сіток для української армії. Як вона мені тоді розповіла, група з восьми її друзів, які об'єдналися в Києві у волонтерську дружину "Чарівні ластівки", мають величезні проблеми із закупівлею тканини для маскувальних сіток, які вони виготовляють. Я не міг відмовити в допомозі, хоча тоді не знав, чи зможу таку допомогу організувати. Але все спрацювало. Моя подруга Олена оцінила поки що мою допомогу, за київськими цінами, в 30 000 доларів США.
– Отже ця діяльність потребує грошей. Звідки вони беруться?
– У Любичі Крулевській, де я живу, відкрили пункт прийому біженців з України, де я активно працював перекладачем. Водночас я щодня публікував фотографії у фейсбуку, які викликали великий інтерес як у Польщі, так і за кордоном. Під враженням від цих світлин двоє колишніх жителів нашого міста, один з яких нині проживає в США, а другий у Канаді, влаштували у себе вдома благодійні акції. Зібрали 7 тисяч доларів США та 29 тисяч канадських доларів. Саме на частину цих грошей я організував свої перші покупки. Тоді я почав шукати спонсорів серед місцевих підприємців, і так працюю дотепер.
– Це велика робота. Скільки людей вам допомагають?
– Це нелегко. Багато моїх друзів уже в тій чи іншій формі допомогли біженцям з України, прийнявши їх у свої домівки. Але завдяки тому, що мене тут усі знають, мені все одно вдається знайти таку допомогу. Інакше було б набагато складніше. Поряд зі мною є кілька волонтерів з Асоціації "Czajnia", я завжди можу розраховувати на їхню допомогу.
– Звідки беруться сітки?
– Як камуфляжні тканини, так і сітки купую безпосередньо у виробників. Завдяки особистим стосункам, купую за дуже вигідними цінами – наприклад, учетверо дешевше, ніж у Києві.
– Але з Люблінщини, хоча й з близької до кордону, ці сітки треба якось доставити тим, хто їх потребує. Як це відбувається?
– Ці сітки та тканини я везу до Рави Руської, звідки вантажною поштою "Нова Пошта" або "Делівері Груп" відправляю їх прямо до Києва до "Чарівних ластівок". Звідти готові сітки забирають командири частин, що воюють на південному фронті. Для більших поставок я користуюся автобусом Асоціації "Czajnia", дрібніші відправлення везу своєю машиною.
– Звідки ця величезна відданість допомозі воюючим солдатам?
– Я не міг залишитися осторонь, коли конфлікт на Донбасі переріс у повномасштабну війну. Адже я закінчив Київський політехнічний інститут. Це було в ті часи, коли польська держава відправляла найкращих випускників середньої школи на навчання до колишнього Радянського Союзу. У мене в Києві живуть багато колег і друзів по навчанню. Після 24 лютого 2022 року вони неодноразово телефоном розповідали, що з ними відбувається. У тих, хто жив на північ від Києва, наприклад у Макарові, Ірпіні та Бучі, були пошкоджені або зруйновані будинки. Від Київської політехніки я дізнався, що на фронті вже загинуло більше ніж 50 молодих учених і студентів, хоча два роки тому було 14 загиблих. Я запросив друзів. Один приїхав із Макарова. Я вірю, що ті, хто залишилися, допомагають іншим. Я обрав власний шлях допомоги воїнам, які борються за незалежність своєї країни. І як багато моїх однодумців, я продовжу цю діяльність.
