Ви є тут

Математичне сузір'я КПІ. До 115-річчя Київської політехніки


1902. Загальний вигляд креслярської

З моменту заснування КПІ математичній підготовці надавалось тут особливе значення. За рішенням першого ректора КПІ В.Л.Кирпичова для викладання цієї дисципліни були запрошені кращі київські математики того часу – професори В.П.Єрмаков та Б.Я.Букреєв. Вони були фундаторами Київського математичного товариства, засновниками Київських вищих жіночих курсів (1889 р.) та їх першими викладачами, сприяли організації математичних бібліотек та математичних кабінетів. В.П.Єрмаков – організатор видання (у 1884–1886 рр.) "Журналу елементарної математики" – одного з кращих тогочасних друкованих математичних джерел в Україні.

Перший завідувач кафедри вищої математики КПІ Василь Петрович Єрмаков (1845–1922), передбачаючи стрімкий розвиток науки і техніки, наприкінці ХІХ ст. запровадив такі предмети, як елементи диференціальної геометрії, теорія диференціальних рівнянь, елементи теорії ймовірностей, наближені обчислення та ін., які є обов'язковими і в сучасних математичних курсах. Він уперше запровадив практичні заняття з математичних дисциплін. Завдяки В.П.Єрмакову, який наприкінці ХІХ ст. дослідив питання інтегрування лінійних диференціальних рівнянь з частинними похідними та диференціальних рівнянь механіки, теорія диференціальних рівнянь стала одним із напрямків математичної наукової школи КПІ. Ці дослідження були продовжені і суттєво розвинуті його послідовниками Г.В. Пфейффером, М.П. Кравчуком, Є.Є. Вікторовським та ін.
Київські математики шанують пам'ять В.П.Єрмакова. У минулому році на могилі вченого на Байковому кладовищі йому встановлено пам'ятник. Кошти на нього збирала математична громада міста.
Серед учнів В.П.Єрмакова був його наступник у завідуванні кафедрою математики КПІ у 1922–1930 рр. Борис Якович Букреєв(1859–1962) – засновник київської школи геометрів.
Його магістерська і докторська дисертації були присвячені аналітичній теорії спеціальних функцій. Надалі предметом досліджень Б.Я.Букреєва стала геометрія, зокрема неевклідова геометрія. Саме він запросив до Києва Д.О.Граве – основоположника першої вітчизняної великої алгебраїчної школи. Разом вони виступили засновниками Інституту математики в Києві. Б.Я.Букреєв став одним з перших членів Української академії наук. Талановитий педагог, він завжди дбав про методологію викладання та мав свій неповторний стиль, до останнього дня (а прожив він 103 роки) продовжував свою викладацьку та наукову діяльність. Одна з кращих його робіт – "О тригонометрии Лобачевского" – датована 1957 роком. Б.Я.Букреєв виховав не одне покоління науковців, серед яких М.П.Кравчук, Ю.Д.Соколов, О.С.Смогоржевський, В.А.Зморович, Н.І.Ахієзер та ін.
Б.Я.Букреєв був справжнім патріотом Києва – не полишав його ні в часи Першої, ні Другої світових воєн. Постійними відвідувачами дому Бориса Яковича були його талановиті учні. В скрутні часи він проводив тут семінари та лекції для студентів. Він не занижував рівня математичних вимог у перші роки Радянської влади, коли до ВНЗ прийшли малоосвічені студенти з робітників та селян, а всіляко сприяв їх підготовці, розуміючи потреби народного господарства. Борис Якович першим вставав на відбудову опікуваних ним вишів, знову й знову відроджував математичні кабінети, створював математичні бібліотеки, віддавав до них свої кращі зібрання.
З 1930 по 1938 р. кафедру математики КПІ очолював талановитий вихованець Б.Я.Букреєва професор, академік ВУАН Михайло Пилипович Кравчук (1892–1942), девізом якого були слова: "Моя любов Україна та математика!" Вченому вдалося підняти українську математику, зокрема її алгебраїчну школу, до світового визнання. Продовжуючи розвивати ідеї школи Д.О.Граве, він розширив коло своїх наукових досліджень, додавши до алгебри теорію ймовірностей та диференціальні рівняння. Він був чудовим педагогом. Серед його учнів – творець перших вітчизняних турбореактивних двигунів Архип Люлька, конструктор космічних кораблів Сергій Корольов, всесвітньо відомий конструктор космічної техніки Володимир Челомей та конструктор зенітної артилерії і зенітних керованих ракет Лев Люльєв. В довідці, поданій при висуванні Михайла Кравчука до ВУАН у 1929 р., сказано: «…Майже жодне явище в створенні математичної науки [в Україні] не сталося без його участі… Перші українські школи в місті і по селах, перші курси, перші українські університети (народний та державний)… математична термінологія і наукова мова… – нічого цього не робилося без найактивнішої участі М.Кравчука».
На жаль, наукова і педагогічна діяльність великого математика перервалася – у 1938 р. академік М.П.Кравчук був заарештований за звинуваченням в українському буржуазному націоналізмі. Кращі учні М.П.Кравчука – Ю.Д.Соколов, О.С.Смогоржевський, В.А.Зморович, Р.Й.Демаховська виявили справжній героїзм – стали на захист М.П.Кравчука, написали колективного листа до органів НКВС. Проте врятувати вчителя їм не вдалось – у 1942 р. Михайло Кравчук загинув на Колимі.
Але його справа не загинула. На сторінках математичних часописів існують моменти Кравчука, поліноми Кравчука, осцилятори Кравчука... Математичні праці М.П.Кравчука використав Дж.Атанасов при створенні першого у світі електронного комп'ютера.
У нашому університеті йому споруджено пам'ятник, і кожні два роки проходять математичні конференції його імені, кращі студенти фізико-математичного факультету отримують стипендію імені академіка Михайла Кравчука. Його ім'я і слава не згасають.

У 1938 р. кафедру математики КПІ очолював професор Юрій Дмитрович Соколов (1896–1971). Його докторська дисертація "Умови загального співудару трьох тіл, що обопільно притягуються за законом Ньютона" (1930 р.) отримала світове визнання. Вихованець Д.О.Граве, він завжди вважав своїм учителем і М.П.Кравчука. Наділений кращими людськими якостями, такими як безкомпромісність та порядність, він підписав колективного листа на підтримку вченого та зберіг від звільнення всіх учнів М.П.Кравчука.

Особливу мужність виявив Ю.Д.Соколов у роки Другої світової війни. Перебуваючи в окупованому фашистами Києві, він переховує та рятує від страти євреїв. Завдяки йому була збережена від вивезення окупантами значна частина майна Київської обсерваторії та її унікальна бібліотека старовинних видань. У 1968 р. Ю.Д.Соколова було нагороджено медаллю "За оборону Києва", до якої він був представлений ще в 1944 р.

Після війни, за перебування на окупованій території його усунули від виконання наукових робіт з небесної механіки, які йшли під грифом "секретно", і запропонували займатись гідромеханікою. Тут йому вдалось вирішити низку складних задач та створити власний метод наближеного розв'язку інтегральних та диференціальних рівнянь, нині відомий як метод функціональних поправок Ю.Д. Соколова.

До останнього подиху він не зрадив своїм принципам, у 1969 році підписавши колективного "Листа 139" до керівництва СРСР з метою попередження нової хвилі репресій.

Один з кращих учнів М.П.Кравчука – Олександр Степанович Смогоржевський (1896–1969) очолював колектив математиків у воєнні та повоєнні роки до 1967 р. При ньому кафедра математики стрімко розвивалась та була поділена на дві кафедри – математичної фізики та вищої математики. Він заснував перший математичний семінар у КПІ, головною темою якого була неевклідова геометрія з акцентом на геометричних побудовах. Цей осередок працював та був дуже популярним більше 20 років. Завдяки його зусиллям у 1950 р., вперше в історії кафедри вищої математики КПІ, при ній було утворено аспірантуру.

У повоєнні роки він захопився геометрією. Він розвинув теорію геометричних побудов у просторі Лобачевського. В 50–60-ті роки він став визнаним головою київської школи геометрів після Б.Я. Букреєва. Все життя О.С.Смогоржевський морально та матеріально підтримував родину М.П.Кравчука.

З 1952 р. по 1973 р. кафедру вищої математики КПІ очолював Валентин Анатолійович Зморович (1909–1994), відомий фахівець у галузі теорії аналітичних функцій. Чудовий педагог, він усе своє творче життя, а це більше 50 років, присвятив КПІ, виховав не одне покоління інженерів і науковців в роки стрімкого розвитку науки і техніки. Заснований ним семінар з теорії аналітичних функцій був другим за часом у КПІ. Його вихованці і нині працюють на керівних посадах в різних галузях промисловості. Серед них є академіки і члени-кореспонденти НАН України та Російської академії наук. Це найбільша гордість вченого та педагога!
Євген Євгенович Вікторовський (1926–1956) був запрошений до КПІ О.С.Смогоржевським та В.А.Зморовичем. Він став видатним послідовником математичної школи М.П. Кравчука. Шість його праць та кандидатська дисертація стали проривом у теорії диференціальних рівнянь з розривним оператором. Після захисту кандидатської спеціалізована вчена рада визнала дисертанта достойним вченого ступеня доктора фізико-математичних наук – випадок в історії КПІ унікальний. Він основоположник теорії оптимального керування. Ця теорія набула найбільшого розвитку в наш час та вирішує новітні технологічні питання. Її впевнено можна назвати наукою ХХІ ст. Вчений є прикладом безмежної любові до математики та Батьківщини!
Випускник Тбіліського університету, відомий фахівець у галузі теорії "нових" зірок Шалва Георгійович Горделадзе (1905–1973) завідував кафедрою математичної фізики у 1969–1973 рр. Завдяки йому на кафедру прийшли молоді талановиті викладачі, розширився спектр напрямків наукової роботи. Під керівництвом Ш.Г. Горделадзе почав працювати науковий семінар з астрофізики, який через стрімкий розвиток космонавтики в ті роки мав велику популярність.

Учень В.А.Зморовича професор Леонід Омелянович Дундученко (1926 р.н.) очолював об'єднану кафедру вищої математики КПІ з 1974 по 1976 рік. Він фахівець з теорії аналітичних функцій та конформних відображень багатозв'язаних областей, значну увагу приділяв добору науково-педагогічних кадрів. Вихованець послідовників Михайла Кравчука, він вважав для себе справою честі підтримувати та розвивати традиції своїх яскравих попередників, розвивав українську математичну термінологію.

Опікуючись рівнем середньої освіти, він неодноразово звертався до Міністерства освіти України щодо введення в школах окремого курсу "Шевченкознавство". У 2009 р. Л.О.Дундученко отримав першу премію НТУУ "КПІ" разом зі своїм колегою В.В.Ясинським за підручник "Вища математика" (у 2-х томах) для студентів і викладачів технічних вузів.

З 1976 р. кафедру вищої математики КПІ очолював проф. Федір Петрович Яремчук (1920–2001), учень О.С.Смогоржевського. Своє життєве кредо – "творити, досліджувати, вивчати та викладати математику" – Федір Петрович послідовно і наполегливо втілював у життя. Його педагогічна майстерність неперевершена й у наш час – так вважає багато видатних наших сучасників. А наукова робота на кафедрі в ті часи продовжувала розвиватись у кращих математичних традиціях вишу.
З 1973 р. і до наших днів значний вплив на розвиток математичної школи КПІ має діяльність проф. Ніни Опанасівни Вірченко. Їй пощастило відвідувати лекції ще самого Б. Я. Букреєва – тож зовсім юною дівчиною вдихнути красу й глибину математичної науки. Безкомпромісний та щирий до проявів таланту Л.О. Дундученко запросив її до КПІ та став для неї справжнім вчителем. Він сприяв розкриттю її таланту та прищепив любов до історії математики. Тут вона завершила роботу над докторською дисертацією "Нові типи парних інтегральних рівнянь зі спеціальними функціями", яку успішно захистила в 1988 році. Крім плідної викладацької та наукової праці, особливе місце в діяльності Н.О.Вірченко посідають дослідження та популяризація наукової спадщини академіка М. Кравчука. Нині вона академік АН Вищої школи України, організатор чотирнадцяти Міжнародних наукових конференцій ім. акад. М.Кравчука (1992–2012 рр.) в стінах КПІ, талановитий педагог, науковець.

Дослідження КПІ з теорії ймовірностей користуються заслуженим авторитетом міжнародної математичної спільноти. Цей напрям був започаткований в КПІ В.П.Єрмаковим, його успішно продовжував академік М.П.Кравчук, а пізніше – проф. Валерій Володимирович Булдигін (1946–2012), який з 1986 р. був завідувачем кафедри математичного аналізу та теорії ймовірностей КПІ (з 1996 р. – кафедра вищої математики №1). Його дослідження отримали міжнародне визнання. За плідну науково-педагогічну роботу В.В.Булдигін удостоєний Державної премії України у 2002 р. Він був невтомним пропагандистом математичних ідей, зберігачем традицій та історії вишу.

Протягом 46 років був пов'язаний з КПІ видатний учений-математик академік НАН України, заслужений діяч науки і техніки України, доктор фізико-математичних наук, проф. Юрій Львович Далецький (1926–1997). Вчений продовжив розвиток теорії диференціальних та інтегральних рівнянь, який був одним з головних напрямів для математичної школи КПІ, зробив вагомий внесок у розвиток теорії міри, почав розвивати новий напрям досліджень у стінах КПІ – теорію стохастичних рівнянь на нескінченно мірних гладких різноманіттях. У 1990 р. він став одним із засновників факультету прикладної математики КПІ. У 1997 році він став одним з фундаторів Інституту прикладного системного аналізу, створеного на базі кафедри математичних методів системного аналізу ФПМ КПІ.

"Розвиток науки та освіти на вимогу часу та з перспективою на майбутнє" – головний девіз Ю.Л.Далецького.

Ігор Миколайович Коваленко, доктор фізико-математичних наук, професор, академік НАН України був першим деканом ФПМ у 1990–1994 рр. (на громадських засадах), певний час завідував відділом Інституту кібернетики ім. В. М. Глушкова НАН України.

Його 20 монографій є значним розвитком теорії масового обслуговування, математичної теорії надійності, імовірнісної комбінаторики із застосуванням до криптографії, стохастичної геометрії. Він заслужений діяч науки і техніки України (1998), відзначений Державною премією СРСР (1979), Державними преміями України (1978, 2001) та преміями ім. В. М. Глушкова та ім. В.С.Михалевича.

У 1997 році на посаду завідувача відділу чисельних методів оптимізації Навчально-наукового комплексу "Інститут прикладного системного аналізу" НАН України та Міносвіти України при НТУУ "КПІ" був запрошений видатний учений у галузі математики і кібернетики доктор фізико-математичних наук, професор, академік НАН України Борис Миколайович Пшеничний (1937–2000). На той час – керівник української школи з теорії методів вирішення проблем оптимального управління та диференціальних ігор, опуклого аналізу і оптимального управління. Він яскравий послідовник ідей М.П.Кравчука та Є.Є.Вікторовського. Його дослідження стосувалися моделей економічної динаміки, теорії стійкості розв'язків диференціальних рівнянь, чисельних методів негладкої оптимізації. Б.М. Пшеничний лауреат Державної премії УРСР (1978), Державної премії СРСР (1981). Як запрошений професор багато разів читав лекції в Гарвардському університеті (США), Сорбонні (Франція), Університеті імені Гумбольдта (Німеччина) та багатьох інших.

Усіх цих людей об'єднує велика любов до математики і відданість КПІ. І саме їм багато в чому завдячують своєю славою видатні випускники нашого університету!

Л.С.Баштова, м.н.с. ДПМ при НТУУ "КПІ"

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій