Заслужений професор Київського університету, член-кореспондент Петербурзької академії наук В.П.Єрмаков був запрошений до КПІ для читання лекцій з математики в 1898 р. Через рік на засіданні Ради КПІ у доповіді про результати першого року діяльності інституту його директор В.Л.Кирпичов наголосив на необхідності клопотати перед вищим начальством щодо призначення В.П.Єрмакова на посаду завідувача математичної кафедри.
Це призначення було дуже вдалим. В.П.Єрмаков у ті часи був найвидатнішим київським математиком – ученим і педагогом. Він закінчив у 1868 р. курс Київського університету і був залишений для підготовки до професорського звання. Навчався за кордоном – у Берліні та Парижі. У 1870 р. відкрив нову ознаку збіжності числових рядів. З 1873 р. працював у Київському університеті доцентом, екстраординарним професором, ординарним професором. У 1874 р. захистив магістерську дисертацію "Загальна теорія інтегрування лінійних диференціальних рівнянь вищих порядків частинними похідними та ін.", у 1877 р. – докторську "Інтегрування диференціальних рівнянь механіки". У 1879–1881 рр. опублікував лекції з інтегрування диференціальних рівнянь і теорії ймовірностей, а також роботу "Теорія подвійно-періодичних функцій". У 1897 р. видав монографію "Теорія абелевих функцій". В.П.Єрмаков активно займався суспільною діяльністю. Він був одним із засновників Київського математичного товариства і Вищих жіночих курсів, у 1884 р. заснував "Журнал элементарной математики", який через два роки було реорганізовано в "Журнал опытной физики и элементарной математики". На цьому виданні виховувалось не одне покоління українських математиків. У цьому журналі з'явилися перші публікації учня Прилуцької гімназії Георгія Вороного і студента Петербурзького університету Дмитра Граве, які згодом стали відомими математиками.
У КПІ В.П.Єрмаков запровадив викладання таких нових математичних дисциплін, як елементи диференціальної геометрії, теорія диференціальних рівнянь, елементи теорії ймовірностей, наближені обчислення та ін., які є обов'язковими в сучасних математичних курсах. Учений сприяв вивченню в КПІ логарифмічної лінійки – одного з головних обчислювальних інструментів того часу. Якщо в ті часи студенти зазвичай лише слухали лекції з математики, то В.П.Єрмаков запровадив практичні заняття з математичних дисциплін, на яких студенти розв'язували задачі і отримували пояснення зі складних питань курсу. Ці заняття проходили під керівництвом асистентів – згодом відомих учених – І.І.Белянкіна, Г.В.Пфейффера, П.В.Воронця, М.О.Столярова, С.П.Шейнберга, К.Ф.Абрамовського та ін. Форми і методи проведення практичних занять неодноразово обговорювалися на засіданнях комісії з математики. Наголошувалося, що саме на таких заняттях студент мав можливість долучитися до наукової роботи.
У КПІ В.П.Єрмаков проводив дослідження в таких популярних на той час галузях математики, як алгебра, теорія векторів, теорія ймовірностей, варіаційне числення, теорія звичайних диференціальних рівнянь. Крім того, він охоче пропонував теми своїх наукових праць тим, хто бажав їх досліджувати, передаючи їм усі свої результати, матеріали, книжки, і допомагав своїми порадами.
Завдяки В.П.Єрмакову теорія диференціальних рівнянь стала одним із головних напрямів наукової школи КПІ. Ці дослідження продовжив його учень Г.В. Пфейффер, який у 1899–1909 рр. викладав у КПІ, а потім академік АН УРСР М.П.Кравчук – зав. кафедри математики КПІ у 1930–1937 рр.
В.П.Єрмаков одним із перших київських математиків працював у галузі теорії ймовірностей разом з професором київського університету М.Є.Ващенком-Захарченком. Він розробив курс лекцій, що базувався на останніх досягненнях Петербурзької математичної школи, зокрема П.Л. Чебишева. Розвивав метод найменших квадратів, у 1905 р. видав монографію на цю тему.