XIII Міжнародної студентської олімпіади з математики, в якій уже багато років успішно виступають політехніки, команда НТУУ “КПІ” повернулася з черговою перемогою. Олександр Рибак (ФТІ) посів перше місце і здобув Гран-прі (втретє поспіль – абсолютний рекорд олімпіади!), його одногрупники Борис Байденко, Кирило Веденський та Богдан Нагірняк одержали дипломи третього ступеня.
З До складу команди входив і першокурсник ФТІ Федір Зубач, у якого перемоги ще попереду, а поки що він набуває “олімпійського” досвіду.
Про перебіг тих подій розмовляємо з п’ятикурсником Олександром Рибаком. За роки навчання в НТУУ “КПІ” він взяв участь практично в усіх всеукраїнських та міжнародних студентських олімпіадах, де часто обіймав найвищі сходинки п’єдесталу. Про нього із задоволенням згадують у своїх звітах представники Міносвіти, ним та його друзями пишаються в ліцеї “Лідер”, де розкривалося їх обдарування та починалася переможна олімпійська дорога, з гордістю про своїх підопічних говорять у нашому університеті, де молоді математики продовжують шліфувати свій талант.
– Олександре, де цього року змагалися математики? Який склад учасників?
– Міжнародна олімпіада IMC (International Mathematics Competition) цього року вперше проходила в Україні. З 20 по 26 липня Одеса приймала представників 72 вузів із понад 30 країн у дитячому таборі “Молода гвардія”, в якому із задоволенням відпочивали наші батьки, коли були піонерами. На долю Міністерства освіти і науки та Одеського національного університету імені Мечникова випали основні організаційні клопоти, з якими їм вдалося успішно впоратися. Правда, мешкали ми не в розкішних особняках, які були до наших послуг в Македонії та Болгарії в попередні роки. Але море було досить теплим і чистим, а головне – зовсім поряд. Накупалися досхочу.
Помірятися силами зібралися понад 240 учасників – рекорд за всю історію IMC. З України з’їхалися 29 студентів із 8 вузів. НТУУ “КПІ” представляла команда ФТІ – четверо четвертокурсників, що перемогли і торік, та один першокурсник. Опікувалася політехніками (вже вчетверте) керівник команди Олена Валентинівна Остапенко, доцент ФТІ.
– Якщо не помиляюся, це четверта Ваша олімпіада: 2003 – друге місце, 2004 – абсолютне перше (Гран-прі), 2005 – абсолютне друге (Гран-прі), 2006 – знову перше (Гран-прі). Тож Ви – рекордсмен?
– У мене й справді рекорд – три Гран-прі крім мене ще ніхто не вигравав. Правда, про перші 4 олімпіади даних на офіційному сайті http://www.imc-math.org немає. Тоді змагалися всього по 30-50 учасників з 5-10 країн, тому подія не так широко висвітлювалася в Інтернеті. Можливо, саме представники Східної Європи, які беруть участь в олімпіаді останнім часом, підняли її рівень і надали їй популярності.
– Що можете сказати про своїх колег по команді?
– У Бориса, Кирила та Богдана – дипломи ІІІ ступеня, а от Федорові Зубачу не повезло, він розв’язав не те, що вимагалося в задачі (хоча, по суті, довів більш складний факт), результат йому не зарахували, і він залишився без місця. Для четвертокурсників ця олімпіада була останньою – звичайно запрошуються студенти 1-4 курсів. А от на Федора покладаються великі надії.
– Пам’ятаю, як торік уся команда вболівала за Рибака: чи вдасться під час апеляції покращити результат. Як відомо, вдалося, і суттєво. А нині теж вдавалися до перегляду оцінок?
– Історія з апеляціями певною мірою повторилася. За попередніми результатами я був другим і відставав від лідера всього на 1 бал (а за кожну задачу дають 20 балів). Ці оцінки з самого початку видалися мені “підозрілими” – адже я приблизно знав, на що розраховувати. Справа в тому, що роботи перевіряють за один вечір після кожного туру (всього два тури по 6 задач). З такою кількістю учасників дуже важко нічого не переплутати. І дійсно – після апеляції мій найближчий суперник “піднявся” на 7 балів, а я – на 19 (майже ціла задача). Так що за перемогу довелося похвилюватися майже до самого нагородження. Але я намагався надто цим не перейматися.
– Як проходили “робочі будні”?
– На цій олімпіаді я встановив і свій особистий рекорд – 204 бали з 240 можливих. У першому турі розв’язав і записав 5,5 задач із шести. Перед другим туром уже були відомі результати першого. Я був єдиним, хто “вийшов“ зі 100 балів – це мене надихнуло. У другому турі розв’язав усі задачі, але встиг записати лише 5, та й то одну поспіхом – через це втратив 5 балів. Позначилися і втома, і сильна спека – близько 30 градусів (кондиціонерів у приміщенні не було).
Усі умови задач було викладено англійською. Розв’язання теж потрібно було писати англійською. Хоча раніше допускалися пояснення рідною мовою. Тепер, очевидно, вирішили “взятися до справи” радикально. Застрахали, що за користування іншою мовою ставитимуть максимум 15 балів, а не 20. Схоже, ніхто не зважився на цьому втратити свої бали.
– За останні роки змінився рівень учасників олімпіади?
– Традиційно позмагатися з’їжджаються дуже досвідчені й добре підготовлені молоді математики. Перше місце вже 6 років поспіль дістається українцям або білорусам. Дуже добре себе зарекомендували поляки, угорці, іранці. Цього року класно виступили москвичі.
А от у київських фізтехівців “математичний ажіотаж” настає раз на 4 роки. На чотири паралелі старше нас у ФТІ навчалися Антон Мелліт і Сергій Торба, які свого часу ставали переможцями IMC. Тепер наша “четвірка” вже другий рік успішно виступає разом. Сподіваюся, що нинішня паралель першокурсників буде гідною зміною. Ще надії на Федора, який перейшов на другий курс. Як на мене, то участь в олімпіаді, щодо набутого досвіду, важливіша і корисніша, ніж кілька місяців інтенсивної підготовки. Але й без підготовки успіху навряд чи досягнеш.
– Хоча і небагато, але вільний час напевне був. Чим займалися, як відпочивали?
– Враження від перебування в таборі залишилися тільки приємні. Наче спеціально для нас на другий день вода в морі “підігрілася” з 15 до 20 градусів. Так що купалися майже щодня, багато грали в футбол, волейбол, теніс. Ще була цікава морська прогулянка та екскурсія містом.
Така обстановка сприяла спілкуванню і знайомствам. Я потоваришував зі своїм основним суперником (який у підсумку став другим) – Олександром Єфімовим, першокурсником Московського держуніверситету. Дивно, що першокурсник показав такий високий результат!
Хоча до олімпіади я не поділяв суперників на основних і не основних. Кожний може себе виявити, і це треба враховувати! Ще перезнайомилися з українцями з інших міст – Одеси, Дніпропетровська, Донецька, Львова, Харкова.
– Усі Ваші друзі з розумінням ставляться до того, що в певні моменти для вирішення тих чи інших питань Ви... кидаєте монетку. Вірите в прикмети?
– Так. Тільки цього разу була не монетка, а “принцип парності”. Справа в тім, що на 12-ти олімпіадах з математики, в яких я брав участь за час навчання в КПІ, я займав перші місця строго через раз. Коли цього року на Всеукраїнській олімпіаді я був другим і мені навіть відмовили в апеляції, я зрозумів – це знак. Та олімпіада була саме перед IMC. Тож я налаштовувався лише на перемогу. “Добрий знак” мене не розслабив, а навпаки – додав більше відповідальності й зібраності. Це допомогло мені морально.
– Як правило, організатори масових заходів стараються влаштувати колоритні вечірки чи свята для своїх гостей. Церемонії відкриття-закриття олімпіади запам’яталися?
– Так, церемонії організували дуже красиво. На відкритті виступав міністр освіти Станіслав Ніколаєнко. Також для нас влаштували концерт, але він проходив між турами олімпіади, тож на нього пішли не всі.
Запам’яталося знайомство з Олегом Кошиком. Він народився в Україні, але навчається в Тарту (Естонія). Як відомо, це країна, де вміють співати та поважають хорове виконання. І от на святковій вечері після закриття олімпіади Олег запропонував нам виконати Гімн України. Не залишалось нічого іншого, як вийти на середину зали й заспівати “Ще не вмерла України...”. Не знаю, як це звучало, але, сподіваюсь, наш гімн присутнім сподобався.
Того ж вечора – після нагородження – ми розпалили величезне багаття на березі моря. Було дуже красиво, весело і романтично.
– Якщо не секрет, були пропозиції щодо навчання за кордоном?
– Студентів, які посіли перші два місця, офіційно запросили на навчання до Бременського міжнародного
університету. Туди ж запрошували й інших учасників, але вже неофіційно. Торік двоє студентів з Білорусі (що зайняли 1 і 7 місця) прийняли таке запрошення. А я вже вдруге відмовився – не хочеться залишати країну до закінчення університету. Вважаю, що за кордоном можна вчитися, приміром, в аспірантурі. А переривати навчання не бачу сенсу. Тим більше, що в Фізико-технічному дають дуже гарну освіту.
– Олександре, Вам, як ветерану “олімпійського” руху в НТУУ “КПІ”, добре відомо, якими зусиллями досягають перемоги та як потім почуваються у такому статусі талановиті й наполегливі студенти. Поділіться, будь ласка, з нашими читачами своїми спостереженнями.
– Якщо чесно, у ФТІ (а на інших факультетах тим більше) не дуже вирізняють олімпіадників з-поміж інших студентів. Для багатьох викладачів головне, щоб усі підопічні вчасно склали залік, а не виділялись серед загалу. Хоча, без сумніву, олімпіадний рух в університеті має загальну підтримку керівництва, а також кількох ентузіастів серед наставників. Насамперед, це Олександр Сергійович Шкабара – автор багатьох олімпіадних задач і незмінний організатор внутрішньоуніверситетських математичних турнірів. До активних учасників олімпіад добре ставляться Андрій Анатолійович Дороговцев та Роман Миколайович Кадоб’янський, викладачі з ФТІ. Андрій Анатолійович свого часу сам був відомим “олімпійцем”. Їх рівень та методи викладання сприяють підготовці до олімпіад – розвивають уміння розв’язувати задачі підвищеної складності.
Ще можна додати про фінансову підтримку. Студентів зазвичай відряджають на олімпіаду за рахунок вузу або факультету. У ФТІ на це коштів не шкодують – а це дуже важливо.– Що б Ви хотіли сказати наостанок?
– Хочу подякувати керівникам ФТІ, які багато років беруть на себе організаційні клопоти і знаходять можливість направляти своїх студентів на олімпіади різних рівнів. Вдячний керівнику команди Олені Валентинівні та викладачеві з Одеси Миколі Олександровичу Малаксіано, які провели апеляцію по моїй роботі й “відбили” потрібні для перемоги бали. А це не так просто – деякі перевіряльники не люблять змінювати свої оцінки.
– Яким уявляєте своє майбутнє? Ким бачите себе в найближчі роки?
– Перспективи? Збираюся займатися математикою як наукою. По-моєму, мій тип особистості саме для цього. Я дуже ірраціональний і роблю улюблену справу “із запалом”. Робота на фірмі – це “не моє”. Там треба пристосовуватися тощо. А от у науці такі, як я, думаю, дуже потрібні.
Що тут додаси. Такі, як Олександр Рибак, потрібні не лише в науці. Вони потрібні в будь-якій справі: освічені, талановиті й завзяті в роботі та товариські, відкриті й готові прийти на допомогу в житті.