Щорічний конкурс "Таланти КПІ" є помітною подією в мистецькому житті КПІ ім. Ігоря Сікорського. Роботи, представлені тут, як правило, вирізняються досконалістю і довершеністю. Часом, розглядаючи їх, і не подумаєш, що створили їх не професійні митці – художники, майстри декоративно-прикладного мистецтва, фотохудожники, а талановиті аматори – студенти, науковці, працівники університету. Є чимало авторів, чиї імена зустрічаються в переліку переможців конкурсу рік у рік. Це свідчить про їхню зростаючу майстерність, прагнення вдосконалюватися та радувати поціновувачів і прихильників новими витворами.
🌺
Зокрема, другий рік поспіль кращими роботами з комп'ютерної графіки відвідувачі визнають твори студентки НН ІАТЕ Тетяни Гаврилюк. Цього разу портрет Сергія Параджанова запам'ятався усім, хто гортав сторінки галереї конкурсу, адже зображення якнайкраще розкриває образ колоритного маестро – геніального режисера. Він зібрав найбільше схвальних коментарів і вподобайок.
Про конкурсну роботу. Зустрівшись з авторкою, найперше цікавлюсь, чому вона обрала для конкурсу таку непросту тему. "Тому що Сергій Параджанов (Саркіс Параджанян) – це людина-легенда. Відзначення 100- річчя від дня його народження внесено до Календаря пам'ятних дат ЮНЕСКО на період 2024-2025 рр. А в серпні 2024 року він удостоєний відзнаки "Національна легенда України", – ділиться студентка. – Про себе митець писав: "Я – вірменин, який народився в Тбілісі й сидів у російській в'язниці за український націоналізм". У 1988 році Сергій Параджанов в інтерв'ю, до слова, українською мовою, застерігав: "Не можна допустити, щоб настав час, коли не буде слова українською, чи не буде пісні української, чи не буде сонця українського і не буде соняшника українського". Його режисерська кіноробота "Тіні забутих предків", знята на студії О.Довженка, удостоєна 39 міжнародних нагород. Картина, яка вийшла на екрани 60 років тому, – перша у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно".
На фото: Портрет С.ПараджановаІ продовжує: "Для мене мистецькі твори невіддільні від особистості автора, де митець – як губка, а середовище – як вода. Губка вбирає в себе навколишню воду, а при стисканні віддає ввібране. Тому коли відвідую галереї чи гортаю стрічку соцмереж і мене чіпляє робота, завжди прагну дізнатися більше про автора. Це дозволяє краще пізнати його творчий задум. Тож після перегляду фільмів Параджанова я почала цікавитися публікаціями про нього, переглядати фотосесії митця (дуже екстравагантні та креативні) та вивчати все, що пов'язано з ним. Під конкурсною роботою додала трохи тексту, щоби люди бачили не дивного чолов'ягу з пташкою на голові, а людину, яка неймовірно любила Україну".
На хвильку задумавшись, додає: "Початок повномасштабної війни змусив багатьох звернутися до свого минулого і переосмислити історію українського народу, сповнену болю та репресій. Певно, це й надихнуло мене створити живописне цифрове полотно як своєрідний вияв шани і подяки людині-творцю. Можливо хтось завдяки моїй роботі теж відкриє для себе цього генія".
Звісно, не можу не розпитати, як дівчині вдається поєднувати навчання та творчість. "Творчість, – розповідає Тетяна, – займає важливе місце в моєму житті. Малювання настільки вкоренилося в моє "я", що уявити себе без пензля в руках – це як уявити себе без руки чи ноги. Постійно відвідую різні творчі простори чи заходи, беру участь у мистецьких проєктах, зокрема волонтерських".
Початки. Відома фраза "усе починається з дитинства" у випадку нашої героїні підходить якнайкраще. "Іще в садочку батьки хотіли віддати мене на народні танці, – згадує вона, – проте склалося так, що втрапила я до артгуртка. Так почалася історія, що триває вже 14 років". Після занять в Палаці дітей та юнацтва юна художниця продовжила навчання в Ковельській дитячій художній школі ім. Андроника Лазарчука. Цей творчий осередок, де плекають юні таланти, залишив у неї найтепліші спогади, адже тут зростала і як мистець, і як особистість, а тамтешні наставники стали майже рідними. За їхнього напуття брала участь у міських та обласних творчих конкурсах, отримувала нагороди.
В університеті. Логічно зауважити, як така творча особистість та втрапила до КПІ? "За рік до випускних іспитів я закінчила художню школу і весь час присвятила навчанню, – пояснює Тетяна. – Малювання та творчість відійшли на другий план, і я дозволила собі свіжим поглядом розглянути інші можливі варіанти майбутнього. Неочікувано для себе та рідних за пів року до НМТ вирішила обрати технічну спеціальність". Важливу роль тут відіграла математика, якій випускниця приділяла багато часу і яка відкрилася незвіданими таємницями і своєрідною красою. Врешті-решт дівчина зачарувалася безмежними можливостями цієї науки і полюбила її. "І як при любові до точної дисципліни не обрати найкращий технічний ВЗО України? – весело усміхається студентка. – Зараз навчаюся за спеціальністю "Інженерія програмного забезпечення". До цього програмуванням не займалася, і хоча спочатку було важко, згодом втягнулася в навчання".
Як створювався портрет. "Спочатку хотіла зробити графічну роботу, – привідкриває "творчу кухню" художниця, – але на той момент до мене завітала Муза, тому вирішила додати у роботу кольору. Насправді колір – один з моїх улюблених інструментів у малюванні. Іще з художньої школи я обожнювала живопис. Ще Олена Степанівна – директорка – казала, що з мене вийшов би сильний живописець і пропонувала обрати художню вищу освіту. Тож колір – чудовий інструмент для вираження емоцій, наративу, та є дуже складним в освоєнні.
Вибрати палітру, яка підкреслить художній задум, – один з найбільш марудних підпроцесів для мене. Обравши ідею, композицію і початковий скетч (ескіз), я перш за все думаю над однією, найбільш "гучною" емоцією або словом, що відображали б суть. Це може бути відстороненість, ностальгія, тепло, самотність, тощо. Відповідно до цього слова "виринає" колір, який з ним асоціюється. Мені завжди подобалося зі складністю кольору боротися.
Зараз стараюся удосконалювати цю навичку як теоретично, так і практично. Улюблена література на цю тему: "Колір і світло" – серія "Від майстрів мистецтв", "Мистецтво кольору" Йоганнеса Іттена, "Анатомія кольору" Патріка Беті та ще дуже хороша книга "Color and Light" від James Gurney. Моя маленька мрія – це скупити усю мистецько-навчальну літературу, яка існує. Але поки обмежуюся видавництвом ArtHuss.
Повертаючись до роботи на конкурс "Таланти КПІ", мені хотілося передати колір старих кінострічок та фотографій, але зробити його теплішим, привітнішим. Параджанян був неймовірною та доброю людиною. Це потрібно було зловити.
Фон також відіграє надзвичайно важливу роль. Він не завжди має бути складним та сюжетним, інколи використання простого кольору, що заповнює простір та обвиває героя, достатньо, але це має бути частиною задуму, а не "ну, лінь". У цій роботі таке не годиться. Фон має бути світлим, але не дуже виділятися. Його мета – підкреслити героя, а не забрати на себе всю увагу.
Іще хочу додати, що найтяжче було малювати склянку з квітами. Загалом, я дуже задоволена цією роботою і вважаю її сильною".
Тепер і потім. Як правило, на завершення розмови запитують про плани і мрії. Та співрозмовниця випередила запитання. "Незважаючи на дуже багато цього "художнього" у моєму житті, я дуже рада, що моя професійна діяльність відрізняється, – підсумовує студентка. – Найбільший мій страх – вигоріти. Це стосується як художньої, так й інженерної діяльності, а така протилежність дуже грає на руку, дозволяє переключатися між ними". І замріяно зізнається: "У мене є на думці декілька класних художних проєктів, які я хотіла б реалізувати. Можливо, колись доросту до власної виставки".