Інформаційним приводом до появи матеріалу про діяльність завідувача кафедри автоматизації електротехнічних та мехатронних комплексів (АЕМК) – підрозділу Навчально-наукового Інституту енергозбереження та енергоменеджменту (НН ІЕЕ) Сергія Бойченка стала інформація у соціальних мережах про те, що поважний професор нещодавно закінчив магістратуру на кафедрі систем автоматичного управління і електроприводу Інституту електричної інженерії та інформаційних технологій Кременчуцького національного університету ім. Михайла Остроградського.
– Сергію Валерійовичу, що спонукало вас, доктора технічних наук, автора кількох сотень наукових праць у сфері ефективного, енергоощадного та раціонального використання традиційних і альтернативних паливно-мастильних матеріалів, технологічних операцій у системі нафтопродуктозабезпечення, розробника енерготехнологій з отримання та впровадження альтернативних моторних палив, зокрема водневого моторного палива, як кажуть, знову сідати на студентську лаву? Хіба неможливо, як висловлюються деякі лінькуваті особи, діяти "без напрягу"?
– Переконаний у тому, що ніщо не зупинить народження ідеї, час для якої настав. Дисципліни, які я викладаю в НН ІЕЕ, а саме: "Системна інженерія, енерго- та ресурсозбереження в енергетиці", "Інжиніринг і технічне регулювання у сфері виробництва та використання водню", "Інфраструктура технологій виробництва та акумулювання водню для енергетики та транспорту", "Фундаментальні основи раціонального використання традиційних і альтернативних паливно-енергетичних ресурсів" уже за назвами свідчать про те, що як викладач маю тримати руку на пульсі сучасної науки та практики. Уявіть, що автоматизація процесу переробки вторинних ресурсів, впровадження енергоощадних водневих технологій потребують досконалих знань у сфері інформаційних та смарт-технологій. Наприклад, автоматизація таких технологічних процесів, як піроліз, гідрогенізація, переестерифікація тощо, неможливі без застосування сучасної автоматики. Взагалі процеси автоматизації та використання інтелектуальних систем і комплексів в енергетиці та транспорті – це вже звичайна річ для галузі, що динамічно розвивається. Щоб, як мовиться, крокувати в ногу із сучасними технологіями, бути на вістрі науково-технічного прогресу, необхідно системно розвиватись. Сьогодні університетський підрозділ, який я маю честь очолювати, працює саме у контексті автоматизації та використання мехатронних комплексів. Саме ці чинники й спонукали мене удосконалювати власні знання та уміння у Кременчуцькому національному університеті ім. Михайла Остроградського як одному із партнерських вишів з потужною науково-педагогічною школою у сфері електротехнічної інженерії та енерготехнологій.
– Лекції, семінари, організаційна робота на кафедрі, керівництво потужними науковими проєктами Національного фонду досліджень України, підготовка та публікація статей в наукових журналах, які індексуються у системах Web of Sciencе, Scopus, Google Scholar, участь в наукових конференціях тощо… І це ще не весь перелік турбот як вченого, викладача, інженера-дослідника, автора наукових праць. Не забагато як для однієї людини?
– А якщо спочатку я вам поставлю зустрічне запитання? Як перевернути світогляд серйозного вченого, який понад три десятки років віддав науці? Поки що наукові пристрасті і погляди на навколишній світ змінювати не планую. Так повелося у науці: більшість проєктів, що отримують фінансування, повинні мати проривні ідеї, технологічну цінність. Отож варто працювати на вдалий кінцевий результат, незважаючи на час.
– У такому разі розкажіть, будь ласка, докладніше про ваші технологічні ідеї. Як вони народжувались?
– Почну, як водиться, із заводської прохідної. У далекому 1990-му я працював на столичному заводі цивільної авіації №410. Навчався у Київському інституті інженерів цивільної авіації (тепер НАУ). Моєму диплому, з відзнакою, між іншим, цього року виповнюється 33 роки. А далі – інженер, аспірант, викладач, доцент, докторант, керівник Випробовувального центру нафтопродуктів Українського центру авіаційної хіммотології і сертифікації продукції "УЦАХ-СЕПРО". У 2005-му започаткував і очолив Український науково-дослідний та навчальний центр хіммотології і сертифікації паливно-мастильних матеріалів (ПММ) і технічних рідин. Далі – більше. У 2007-му заснував і став завідувачем кафедри хіммотології Національного авіаційного університету (НАУ), згодом – керівник хіммотологічної наукової школи як наступник своїх вчителів – члена-кореспондента НАН України ректора КІІЦА Олександра Федотовича Аксьонова та професора Віктора Петровича Белянського. Одночасно мене було призначено заступником проректора тогочасного університету з наукової роботи. Очолював кафедру екології Інституту екологічної безпеки НАУ, став директором цього інституту (деканом реорганізованого факультету екологічної безпеки, інженерії та технологій). А згодом – праця професором кафедри теплотехніки та енергозбереження ІЕЕ Національного технічного університету України "КПІ ім. Ігоря Сікорського", і ось вже понад три роки очолюю кафедру АЕМК. Це якщо коротко про власний шлях. Стверджую: завжди займався генеруванням і реалізацією нових ідей, брав участь у створенні нових технологій, у вирішенні інших проблем з раціонального використання енергоресурсів (палив, інших матеріалів, що використовуються під час експлуатації авіаційної техніки, зокрема), тобто тим, чим займається наука хіммотологія.
– Назвіть відому технологію, над створенням якої ви працювали.
– Ніколи не забуду своїх вчителів – члена-кореспондента НАНУ Олександра Аксьонова, завідувача лабораторії, лауреата Державної премії України у галузі науки і техніки у сфері альтернативних авіаційних палив, професора Віктора Белянського. Їхній досвід, яким вони ділилися зі мною, є безцінним. Під їхнім керівництвом я розробив Концепцію застосування енергоощадності у процесах транспортування та зберігання моторних палив, а також хіммотологічну модель системи нафтопродуктозабезпечення та комплекс технологічного обладнання для мінімізації втрат від випаровування, що дозволяє підвищити ефективність використання традиційних моторних палив. Саме вони надихнули мене ще з часів навчання в аспірантурі присвятити свою подальшу діяльність питанням дослідження енергетичних процесів, зокрема, альтернативної енергетики. Тоді в лабораторії, на базі якої я набував первинні знання і уміння під час підготовки дипломного проєкту, а згодом – і під час підготовки кандидатської дисертації виконувався великий державний проєкт щодо створення газорідинного палива як альтернативи традиційному нафтовому пальному та інфраструктури для його використання. Це була захоплива важлива творча праця з розробки практичних рекомендацій щодо впровадження газорідинних палив для авіаційної та наземної техніки. Ці палива під час свого візиту та ознайомлення з доробками науковців Борис Патон охрестив "ефектом шампанського" через принцип приготування цього палива через насичення вуглеводневої рідини вуглеводневим газом. Жива реальна практична робота в цьому проєкті надихнула мене та створила засади для набування у подальшому досвіду, що використовується у промисловості та розвивається до сьогодні.
– Сергію Валерійовичу, під час проведення ХХVI Міжнародної науково-практичної конференції "Відновлювана енергетика та енергоефективність у XXI столітті" саме ви представили три доповіді, що стосуються перспектив розвитку виробництва біопалива в Україні в умовах військового стану, переваг впровадження технологій перетворення енергії біомаси для енергетики, екології та економіки країни. Актуально? Безумовно. Проте третя доповідь є важливою і з педагогічної точки зору. Її назва промовляє сама за себе: "Про підготовку кадрів для водневої і біопаливної галузей: стан, виклики, перспективи". Яку думку вже як професор ви вкладаєте у цю статтю, що оприлюднена під час міжнародної конференції?
– Основною метою цього представлення була презентація того, що наш колектив започаткував нову освітню міждисциплінарну програму "Енергоощадне обладнання біопаливних та водневих технологій". Через брак кадрів на ринку праці в біоенергетичній та водневій галузях, ми разом з нашими стейкхолдерами – Українською водневою радою та Біоенергетичною асоціацією України розробили спочатку сертифікатні програми, а починаючи з цього року, нову повноцінну програму з підготовки бакалаврів для біопаливної та водневої галузей, які динамічно розвиваються та у своєму розвитку вимагають нових кваліфікованих кадрів. Будемо навчати творчу молодь.
– Знаю, що незабаром побачить світ новий підручник. Хотілося б дізнатися про цілі авторського колективу, який створював його.
– Так, новий підручник "Альтернативні моторні палива. Властивості та якість" підготовлено в контексті забезпечення освітнього процесу сучасною навчально-методичною літературою в рамках діючих сертифікатних програм і нової міждисциплінарної програми. Творчий колектив, який об'єднався та підготував підручник, представлений співробітниками провідних університетів України – КПІ ім. Ігоря Сікорського, НТУ "Харківський політехнічний інститут", Українського державного університету науки і технологій (м. Дніпро), Національного університету "Львівська політехніка" спільно зі стейкхолдерами від провідних підприємств галузі. Презентація підручника запланована під час Х міжнародної конференції "Теорія та практика раціонального використання традиційних і альтернативних паливно-мастильних матеріалів", що організована нами та проводилася впродовж 1-4 липня 2025 р. в нашому університеті.
– Сергію Валерійовичу, наша бесіда відбувається напередодні літніх студентських канікул. Поділіться, будь ласка, планами на відпочинок.
– Моя мала батьківщина – у селищі Миколаївка, що на Одещині. Днями під час сімейної бесіди старша донька Марія запропонувала здійснити коротку подорож у цей незабутній куточок України. Тож втілюватимемо задумане разом з доньками і дружиною.
– Бажаю вам і родині щасливої подорожі і мирного неба!
Спілкувався Віктор Задворнов