29 травня 1914 року (усі дати – за старим стилем) другий екземпляр літака "Ілля Муромець" під керуванням його головного конструктора Ігоря Сікорського, якому нещодавно, 25 травня, виповнилося 25 років, вперше піднявся в повітря з Корпусного аеродрому Санкт-Петербурга. Він був значно легшим за попередника та мав потужніші двигуни.
📚
Обидва літаки будувалися коштом підприємства – Російсько-Балтійського вагонного заводу. Проте для початку серійного виробництва необхідно було отримати фінансування державного замовника – військового відомства Російської імперії. Цьому чинили опір деякі члени Державної думи, наголошуючи, ніби літак не здатен піднятися вище 1000 м, що не достатньо для його бойового застосування. Тож Ігор Сікорський вирішив продемонструвати можливості літака в реальних польотах.
4 червня 1914 року він піднімає "Іллю Муромця" у повітря. На борту – 10 людей, серед них – 5 депутатів Державної думи. Літак з легкістю набирає 2000 м та прагне йти вище. Це переконало скептиків, і вони забажали повернутися на землю. Рішення про закупівлю першої партії з 10 літаків було ухвалене.
Але Сікорський на цьому не зупинився: він запланував демонстрацію можливостей літака на дальність і тривалість польоту. Тим більше, що було оголошено про вручення царського призу тому, хто за 24 години подолає відстань від Санкт-Петербурга до Одеси.
Поштові марки України 2014 марка Літак Ілля Муромець
Вже наступного дня, 5 червня, з додатковим запасом пального, він вирушає у перший дальній випробувальний політ. На борту – екіпаж із 5 осіб: пілоти – Ігор Сікорський, Гліб Алєхнович, Георгій Янковський, Георгій Лавров, механік – Володимир Панасюк. Маршрут польоту пролягав навколо Санкт-Петербурга та його околиць. Злетівши з Корпусного аеродрому о 2-й годині "білої" ночі, літак набрав висоту 1500 метрів та зі швидкістю 100 км/год подолав відстань майже в 700 км за 6 годин 33 хвилини, повернувшись на аеродром вильоту. На той час це стало світовим рекордом тривалості польоту. Розпочалася підготовка до перельоту в Одесу.
Оскільки відстань від Санкт-Петербурга до Одеси становить приблизно 1500 км, подолати її було можливо тільки з проміжними посадками для дозаправлення пальним. Маршрут було прокладено строго у південному напрямку по прямій вздовж 31-го меридіану і розділено на три частини: від Санкт-Петербурга до Орші – 600 км; від Орші до Києва – 460 км; від Києва до Одеси – 450 км. Час у польоті міг складати не менше 15 годин, на кожну з двох посадок залишалося до 4 годин для заправлення пальним і відпочинку екіпажу. За сприятливих умов можна було вкластися у заданий термін перельоту, щоб прибути в Одесу до настання ночі.
Попередній політ навколо Санкт-Петербурга виконувався за умов візуальної видимості знайомих місцевих орієнтирів, де заблукати було практично неможливо. А тут політ мав проходити над незнайомою місцевістю та в можливих несприятливих погодних умовах, що обмежують видимість – туман, опади, хмари. Літак був оснащений, як на ті часи, мінімальним набором навігаційного обладнання. В пілотській кабіні було встановлено: магнітний компас, барометр-анероїд зі шкалою в метрах висоти, покажчик повітряної швидкості, годинник із секундною стрілкою. За кабіною містився столик штурмана-навігатора з аналогічними приладами і можливістю працювати з досить детальними польотними мапами – чотирьохкілометровками. Орієнтування по місцевості полегшувало те, що вздовж першої частини маршруту проходила залізниця Санкт-Петербург – Орша, вздовж другої – русло річки Дніпро, а до Одеси пролягав майже прямий поштовий шлях. Але слід ще було врахувати напрям та швидкість вітру на маршруті, оскільки це суттєво впливало на час польоту.
Виліт було призначено на 17 червня 1914 року. Після опівночі екіпаж уже був на аеродромі: командир – Ігор Сікорський, другий пілот – Христофор Пруссіс, штурман-пілот – Георгій Лавров, механік – Володимир Панасюк. Літак завантажили по максимуму всім необхідним: бензин – 940 кг, мастило – 260 кг, запчастини – 150 кг. Разом з екіпажем загальне навантаження склало 1610 кг. Зважаючи на вранішню прохолоду, літак був здатен злетіти.
Запустили та прогріли двигуни. Літак повільно почав розбіг. Відірвалися від землі о 1 годині 30 хвилин. Небо посвітліло. Дуже повільний набір висоти – за перші 15 хвилин набрали тільки 150 метрів. Поступово пальне вироблялося, літак ставав легшим, і за півтори години польоту вже були на висоті 600 метрів. Погода була чудовою, ранкове сонце освітлювало землю, добре видно залізницю, вздовж якої летіли. Пілоти періодично змінювали один одного. Сікорський неодноразово виходив на крило помилуватися краєвидами та літаком. Ще через дві години набрали висоту 1500 метрів. О восьмій ранку довелося знизитися до 1200 метрів під хмари.
Цікавим був засіб зв'язку з землею, адже радіо тоді на літаках ще не було. Пролітаючи над Вітебськом, Сікорський скинув на землю металевий пенал з червоною стрічкою. Всередині були тексти телеграм до Києва та на завод, гроші та прохання відправити адресатам. І їх було відправлено!
Сікорський сів за штурвал, почав зниження, і незабаром попереду всі побачили Оршу. Місцева влада була заздалегідь повідомлена про приліт, був підготовлений посадковий майданчик. На ньому чекав інженер із заводу, підготували бочки з пальним. Туди о 8-30 ранку літак плавно приземлився. Тривалість польоту склала близько 7 годин. Пілоти поїхали до міста, а механіки почали перекачувати бензин із бочок в паливні баки літака.
Коли опівдні екіпаж повернувся, заправляти літак через низьку продуктивність ручних насосів ще не закінчили. Роойшло ще дві години, і ось, нарешті, о 14-00 літак під керуванням Сікорського розпочав важкий зліт. Майданчик було обрано не дуже вдало, злітати довелося з попутним вітром. Ледь відірвалися від землі на самому краю крутого берега Дніпра… Неприємності продовжилися через дуже спекотний день – температура повітря сягала +28 і двигуни не давали необхідної потужності. Повільно розвернувшись на курс до Києва, ледь набрали всього 70 метрів висоти і потрапили в шалену бовтанку. Спека сприяла потужній турбулентності повітря на малих висотах. Пілот ледь справлявся з керуванням величезним повітряним кораблем з невеликою швидкістю польоту. Щоб не трапилось непоправного, Сікорський вирішив полегшити літак та наказав скинути за борт каністри з водою, деякі – навіть з пальним, а також запчастини. Через тряску на одному з двигунів обірвався бензопровід, і паливо почало струменіти на розпечені його частини. Спалахнуло полум'я! Сікорський одразу вимкнув аварійний двигун, а механік Панасюк по крилу швидко дістався до нього з метою згасити вогонь та перекрити витік бензину. Але полум'я перекинулось на нього самого, і на допомогу поспішив пілот Лавров. Удвох їм вдалося приборкати пожежу та убезпечити дерев'яні елементи конструкції крила. Терміново потрібно було йти на вимушену посадку! Сікорський побачив прямо по курсу велике житнє поле і вдало посадив літака. Жахливий політ тривав близько однієї години…
Оглянувши літак, дійшли висновку, що завдяки вправним діям екіпажу та можливості доступу до двигунів у польоті серйозних пошкоджень конструкції вдалось уникнути. На ремонт вистачило однієї години, але вилітати було вже пізно – до Києва не вистачило б світлого часу доби. Про подальший політ до Одеси мова вже не йшла…
Ночувати залишились у полі в кабіні літака. Вночі розходився дощ, але о 4-й годині ранку 18 червня запустили двигуни і Сікорський благополучно здійснив зліт.
Небо повністю закрили низькі хмари, і на висоті 450 метрів літак огорнула суцільна сіра імла. У "сліпому" польоті Сікорський утримував просторове положення літака за допомогою скляної трубки, що була у нього перед очима і в якій перекочувалась металева кулька. Перша година польоту була досить спокійною, а потім почалась сильна злива та бовтанка. На висоті 900 метрів літак так сильно струсонуло, що він збився з курсу та почав швидко втрачати висоту: за кілька хвилин вона зменшилася на 370 метрів. Порадившись з Лавровим, Сікорський вирішив обережно знизитися під хмари, оскільки орієнтування на маршруті було втрачене. На висоті 200 метрів стало видно землю, і незабаром побачили русло Дніпра. Дощ не вщухав, двигуни заливало водою, і вони могли зупинитися будь-якої миті. Але вже пройдено половину маршруту, літак став легшим, тому екіпаж вирішив піти вгору, за хмари. Знову сіра імла, але на висоті 1100 метрів стало світлішати і раптово бризнуло сонце! Бовтанка миттєво щезла, вгорі було чисте синє небо, а внизу – сліпучо-біла ковдра хмар на всі сторони аж до горизонту. Рідко кому в ті часи довелося таке бачити! Літак наче завмер у повітрі… Пруссіс підмінив стомленого Сікорського у пілотському кріслі, і той піднявся на верхній майданчик фюзеляжу помилуватися неземною красою.
А тим часом штурман Лавров стежив за курсом і часом польоту, відмічаючи на мапі місцеперебування літака. Понад хмарами летіли дві години. Нарешті він повідомив, що прямо по курсу за 8 кілометрів Київ! Сікорський знову сів за штурвал і почав зниження. Дощу та бовтанки в хмарах уже не було, і вийшовши з них на висоті 400 метрів, літак опинився точно над північною околицею Києва. Попереду – золоті куполи Лаври та ланцюговий міст через Дніпро. Сікорський розпочав правий розворот, пролетів над рідним батьківським будинком та попрямував для посадки на Куренівський аеродром, де о 9-й годині й приземлив літак.
Після посадки на Куренівському аеродромі. Зліва направо В. Панасюк, Г. Лавров, І. Сікорський, Х. Пруссіс
З цього аеродрому Ігор Сікорський у 1910 році здійснив свій перший зліт у небо, а потім усі подальші київські польоти. Летовище розташовувалося в урочищі Оболонь між вулицею Новозабарською (де був маєток його старшого брата – Сергія, і яка існує донині) та річкою Почайною (нині вздовж її колишнього русла пролягає система шести озер Опечень). Того похмурого ранку екіпаж зустрічав один із конструкторів "Іллі Муромця" – Костянтин Ергант і кілька членів Київського товариства повітроплавання. А ввечері їх урочисто вшановували на зборах Товариства, де Сікорського нагородили Великою золотою медаллю з написом "Славному витязю повітряного океану Ігореві Сікорському".
Наступного дня розпочалося паломництво киян на Куренівку. Всі прагнули побачити велетенський повітряний корабель. Ігор Сікорський виконував демонстраційні польоти, беручи на борт офіційних осіб, друзів та рідних (виконано 10 таких польотів). Усі були в захваті! На честь перельоту міська влада влаштувала урочистий прийом, на який було запрошено багато відомих і поважних гостей.
Десять днів пробув Ігор Сікорський зі своїм літаком у Києві. Настав час вирушати у зворотній шлях. Уранці 29 червня вилетіли на північ за маршрутом Київ – Ново-Сокольники – Санкт-Петербург. Цього разу погода сприяла перельоту. На дозаправку пальним завдяки ухваленим технічним рішенням вистачило всього 45 хвилин, і вже ввечері того ж дня літак здійснив посадку на Корпусному аеродромі Санкт-Петербурга. Загальний пройдений шлях склав близько 2500 км, літак отримав власну почесну назву "Ілля Муромець – Київський".
25 травня 1889 року, народився Ігор Сікорський — відомий на весь світ студент КПІ, геніальний авіаконструктор, невтомний винахідник і відчайдушний пілот, який підкорив Європу та США.
У 20 років, навчаючись у КПІ, розробив і побудував свої перші літаки. Саме в Київській політехніці він почав будувати свій перший гелікоптер.
«Знімаю капелюха перед альма-матер, яка підготувала мене до підкорення неба», — казав Ігор Іванович.