Іноді під час спілкування з досвідченими вченими, педагогами, інженерами нитка розмови мимоволі "сповзає" з основної теми. Тоді краще не збивати співбесідника з його роздумів про творчість, про пережите, про плани на майбутнє. Адже за якихось п'ять – сім хвилин розмова знову повернеться до основного лейтмотиву, але збагатиться новими барвами. Так сталося і під час бесіди кореспондента "КП" з доктором технічних наук, професором, деканом хіміко-технологічного факультету КПІ ім. Ігоря Сікорського Ольгою Володимирівною Лінючевою.
Під час одного з останніх засідань ректорату КПІ ім. Ігоря Сікорського було відзначено, що згідно з перевіркою відвідуваності студентами занять в очному режимі найвищий показник – на ХТФ. Приємний факт: 94% майбутніх інженерів та вчених на факультеті навчаються наполегливо. Між іншим, як вважають у ректораті, цей результат кращий, ніж перед початком епідемії Covid-19. Чимала заслуга в цьому педагогічно-викладацького персоналу ХТФ на чолі з О. В. Лінючевою.
Розмова кореспондента "КП" з Ольгою Володимирівною розпочалася не з її власної кар'єри науковиці та педагога, а з її розповіді про визнані усіма наукові досягнення відомих вчених, які, починаючи з 1980 року, формували її як спочатку кращу студентку факультету, згодом – аспірантку, асистентку кафедри технології електрохімічних виробництв (ТЕХВ), яку вони стимулювали до творчих результатів як лектора і як дослідницю. Згодом метри хімічної науки стежили за тим, як здібна студентка працює над виконанням наукових завдань і, нарешті, з надзвичайним тактом і терпінням чекали на позитивні результати її роботи. О. Лінючева називає імена визначних вчених. Передусім засновника відомої у світі наукової школи "Електрохімічна кінетика", автора підручника "Теоретична електрохімія", що перевидавався англійською, французькою, угорською, українською, російською, китайською мовами (його визнано бестселером серед підручників з електрохімії), проф. Л.І Антропова. Ольга Володимирівна вважає справжньою життєвою віхою мить, коли, тоді ще першокурсницею, отримала в подарунок конспект перших інститутських лекцій Льва Івановича, читання яких було розпочато в день її народження.
Отож дата 13 вересня 1963 року – своєрідний дороговказ у житті нинішнього керівника наукової школи, доктора технічних наук, професора, голови Комісії з наукової та інноваційної роботи Вченої ради КПІ ім. Ігоря Сікорського, декана ХТФ, члена експертної ради ВАК України, члена Спеціалізованої вченої ради із захисту кандидатських і докторських дисертацій КПІ ім. Ігоря Сікорського, національного секретаря України в Міжнародному електрохімічному товаристві (ISE) протягом трьох каденцій (2010 – 2022 рр.) та члена Галузевій експертній раді з галузі знань 16 "Хімічні технології та інженерія" у НАЗЯВО, члена Української асоціації корозіоністів, члена експертних рад КПІ ім. Ігоря Сікорського, експерта проєктів з науково-дослідних державних програм, члена редколегій фахових видань: "Наукові вісті НТУУ "КПІ", "Сенсорна електроніка і мікроелектронні технології", "Вода та водоочищення"…
Не забула О.В. Лінючева згадати й про своїх безпосередніх вчителів – заслуженого діяча науки і техніки України, лауреата Державної премії України В.П. Чвірука, заслуженого професора КПІ імені Ігоря Сікорського д.х.н., лауреата Державної премії України О.Г. Юрченка, д.т.н, професора, заслуженого діяча науки і техніки України І.М. Астреліна. Саме вони підтримали ідею Л.І. Антропова щодо створення молодіжної групи вчених під орудою В.Чвірука, які займалися на ХТФ фундаментальними та прикладними дослідженнями у сфері електрохімії, зокрема сенсорних пристроїв.
Вимогливий характер, надзвичайне працелюбство і цілеспрямованість Ольги Володимирівни дозволили їй, працюючи у цій експериментальній групі, досягти доволі вагомих результатів. Саме на кафедрі ТЕХВ, де протягом довгого часу працювала О.В. Лінючева, започатковано і розвинуто новий науковий напрям – електрохімія твердотільних систем з протонними та матричними електролітами і каркасними каталітично активними газодифузійними електродами. Ці дослідження сприяли створенню уніфікованої серії газових сенсорів нового покоління, на перших етапах – для моніторингу повітряного середовища. Ці чутливі високотехнологічні прилади-сенсори за експлуатаційно-технічними показниками перевищують кращі зразки провідних зарубіжних виробників. На їх основі створено і впроваджено у різні галузі промисловості та комунального господарства портативні та стаціонарні багатоканальні газоаналітичні системи, у тому числі з сенсорними блоками для дистанційної діагностики стану повітря. За допомогою сенсорів можна визначити загазованість приміщень аміаком, скажімо, на птахофермах або у підземних галереях з вирощування їстівних грибів. Є попит на сенсори у м'ясо-молочній промисловості. Незамінні вони і під час дослідження різноманітних екологічних проблем транспортної інфраструктури міст. У підземних тунелях без визначення наявності, скажімо, СО чи NOx також не обійтись. Сенсори для визначення та обеззаражування за допомогую Cl2 та О3 вірусів Covid -19 також стали перспективною розробкою вчених та інженерів ХТФ. Застосовуються ці невеличкі за габаритами пристрої також і для військових цілей.
Підготовка бакалаврів, магістрів, кандидатів і докторів наук з технічної електрохімії та хімічного опору матеріалів і розробка серії моделей згаданих сенсорів – це сьогоднішній день відомої вченої Ольги Лінючевої. В її активі – завідування кафедрою електрохімічного виробництва. А ще – 24 роки праці заступником декана ХТФ з наукової роботи (1999 – 2023 рр.). Лише на початку 2024-го вона передала кермо правління науковою діяльністю достойним молодим колегам по факультету. Проте справ у декана не поменшало.
Ольга Володимирівна не приховує, що має вимогливий характер. До себе і до колег. Скажете, через виховання? І не помилитесь. Донька директора столичного машинобудівного заводу і шкільної вчительки успішно закінчила школу з фізико-математичним ухилом. Батьки – Володимир Васильович та Ніна Павлівна – радо підтримували любов молодшої доньки до точних наук. І не тільки. Заняття в навчально-виробничому комбінаті (організація, що забезпечувала старшокласникам початкову професійну підготовку) сприяли у засвоєнні мистецтва технічного креслення. Приваблювала медицина, вабила й журналістика. Але вступила до КПІ. Й уже перші лекції в аудиторіях Хімічного корпусу переконали тоді ще Олю Копаницю: саме технічний виш – то вдалий вибір. Знання і навички, здобуті у середній школі, знадобилися. Байдужість до обраної справи під час вивчення десятків інститутських підручників, нескінченної череди лабораторних робіт – такого не було. Втоми, "вигорання" не помічала на жодному курсі. Навпаки. Надактивність, бажання брати участь у великій кількості наукових проєктів, сказати б, перепрацьовувати – то її звичка як відмінниці ще зі студентських часів. Тричі ставала стипендіаткою Кабінету Міністрів України.
Можливо, тому її кредо як наукового керівника сьогодні – намагатися допомагати здібним студентам, талановитим молодим вченим визначитися з напрямом досліджень. А активна реакція, як кажуть хіміки, та корисний результат від наполегливої праці не забаряться. Адже педагогу потрібно усвідомлювати: молодість – це такий час, коли у деяких здобувачів освіти можливо виникатимуть сумніви щодо подальшої кар'єри. Тут головне – стати добрим порадником здібному студентові, надихнути на рутинну роботу в лабораторії заради успіху. За це й поважають студенти та викладачі. Ольга Володимирівна пригадала, як під час виборів декана факультету, що відбулися 2021 року, колектив майже одноголосно підтримав саме її кандидатуру. За довіру вдячна колегам дотепер. Вважає, що у викладацько-дослідницького персоналу має бути відчуття безпеки і стабільності. Для неї немає дріб'язкових справ. Оновлення лабораторного устаткування, факультетської бібліотеки, службових, аудиторних, санітарно-технічних приміщень – на порядку денному декана. Це мотивує і до подальшої співпраці з однодумцями. А їх у О.В. Лінючевої багато. Відчуває підтримку. Бо працюють заради майбутнього ХТФ.
"Професія університетського викладача, – не забуває повторювати своїм колегам декан факультету, – одна з найбільш творчих і складних професій, в якій поєднано науку та мистецтво. Цей труд споріднений з працею письменника (приміром, творчість у підготовці матеріалу), режисера та постановника (створення замислу лекції, семінару і його реалізація), актора (в педагогічній діяльності інструментом є особистість викладача, який вміє зацікавити виконавською майстерністю), наставника, психолога та вченого".
… Подумки гортає сторінки життя. Викладання базових дисциплін тоді ще асистентці кафедри ТЕХВ О.В. Лінючевій довірили вже у молодому віці. Прислухалися до думки проф. Л. І. Антропова, який благословив на викладацьку роботу. З тієї пори лекторську кафедру та аудиторну дошку Ольга Володимирівна вважає "своїми". Читала лекції у Китаї, Франції, США, Канаді, в університетах європейських країн. Адже Міжнародне електрохімічне товариство (понад 10 тис. вчених) діє в усьому цивілізованому світі. Її закордонні колеги знайомі з функціонуванням єдиного комплексу трьох наукових шкіл ХТФ світового рівня, що об'єднують дослідників-представників декількох поколінь учених факультету – школи з хімії та технологічного виробництва неорганічної продукції, водопідготовки та утилізації промислових відходів; школи з електрохімічних матеріалів і школи з композиційних матеріалів.
Ольга Володимирівна цікаво розповідає про аспірантів, які мають чималий стаж практичної роботи на виробництві. Така цілеспрямована молодь підкорює наполегливістю під час роботи над дисертацією. А дослідницький хист молодих вчених, що відчувається під час захисту їхніх робіт, приносить педагогам щиру втіху.
Професорка Лінючева працює над створенням програм академічної мобільності, сертифікатних, з підвищення кваліфікації з метою відкриття нових можливостей під час створення науково-дослідницьких заходів. Отже, обрання її головою Комісії з наукової та інноваційної діяльності Вченої ради КПІ ім. Ігоря Сікорського було невипадковим. Її кандидатуру запропонував університетському загалові Вченої ради КПІ ім. Ігоря Сікорського академік НАН України М.Ю. Ільченко. Тепер їй доручено керувати процесом проведення експертної оцінки науково-дослідних робіт всього університету, брати участь в організації відповідних конкурсів, експертиз, у випуску підручників, посібників, монографій тощо.
А ще Ольга Володимирівна як педагог щиро переймається нині проблемами викладання і навчання у режимі онлайн. Студенти засвоюють сучасну науку, її методи, проникають у глибини її основних проблем, у логіку і методологію її розвитку, входять у так звану лабораторію наукового мислення викладача, проте під час інтернетсеансів поступово втрачається надійний зв'язок "студент-викладач-лектор". Це бентежить професора О.В. Лінючеву, так само, як і слабка підготовка студентів-першокурсників. "Але існує методика навчання з метою покращення знань сьогоднішніх "трійочників", – зі щирою усмішкою запевняє Ольга Володимирівна.
Ми встигли поговорити і про особисте. Ольга Володимирівна вважає свій шлюб щасливим. Переконана, що родинний затишок складається з дрібниць. А до того ж обожнює займатися кулінарними справами. Пригадуєте? "Шлях до серця чоловіка лежить через його шлунок", – ця приказка була вигадана ще нашими прабабцями. Проте до сьогодні є актуальною. Звісно, працювати над збереженням стосунків нелегко. Але Ольга Люнічева знає, як це робити.
Бесіду перервав дзвінок мобільного. Син Ольги Володимирівни запрошував на гостини: онучка бажає побачитися з бабусею і дідусем. Подобається Марійці слухати, як майстерно грає на музичному синтезаторі її бабуся. Виявляється, любов до музики в Ольги Володимирівни з дитинства. Відмінниця у школі Оля встигала навчатися за класом фортепіано у "музикалці". Цю пристрасть підтримували батьки. Вчителі музичної школи навіть радили вступати до Музичного училища ім. Глієра. Та кар'єра концертмейстера не приваблювала. Проте радість від гри на фортепіано заполонила її душу понад піввіку тому і не зникає до сьогодні.
"Безумовна любов до мелодії, яку грає музикант, наповнює душевний простір, розливається теплом по маленькій планеті Земля", – налаштовує на новий етап розмови співбесідниця. Серед її улюблених – музика Едварда Грига до Ібсенівської драми "Пер Гюнт". Вона мріє, щоби гри на фортепіано навчалася й онука Марійка. А ще серед хобі відомої вченої – кулінарія, в'язання спицями та гачком, і, до цього всього, – водіння автомобіля (має 24-літній стаж). "Чоловічий стиль водіння легковика", – так стверджують колеги, які мандрували Україною разом з нею за мирних часів…
Ольга Лінючева щиро переймається долями студентів, які тепер воюють на фронті. У неї є мрія. Чи варто уточнювати яка? Нехай здійсниться!