Протягом багатьох століть росія намагалася переписати українську історію, зокрема розграбовуючи об'єкти культурної спадщини України. За допомогою украдених артефактів країна-терорист століттями підживлювала імперські міфи про розмаїтість російської культури, тяглість її мистецької традиції, про "братність" України й росії та відсутність різниці між нашими народами.
📰
З історії. Одним із перших відомих випадків розкрадань українських культурних пам'яток, що їх здійснила росія, було викрадення Вишгородської ікони Божої Матері, яку Константинопольський патріарх подарував київському князеві Мстиславу Великому. Вона зберігалася у Вишгороді, і її вважали найбільшою святинею Київської Русі. У 1155 році Андрій Боголюбський, син удільного князя Ростово-Суздальського, засновника Москви Юрія Долгорукого, викрав святиню під час нападу на Київ та вивіз її до Успенського собору тодішнього Володимира-на-Клязьмі (нині – місто Владимир у рф). Ікону "перехрестили" – називають її Володимирською – і кажуть, що вона "багато разів рятувала росію від бід і напастей".
І нині, з 2014 року росія активно веде загарбницьку політику не тільки щодо земель України, а й щодо її культурного спадку. ЮНЕСКО оцінила збитки українській культурній спадщині, завдані російською агресією станом на 24 лютого 2023 року, в 2,6 млрд доларів. Видання The New York Times називає розграбування українських музеїв найбільшим із часів Другої світової.
На фото: Михайлівський Золотоверхий собор, початок ХХ ст.Святині Михайлівського Золотоверхого. Відомо, що найбільше від крадіжок у радянські часи постраждало сакральне мистецтво тодішньої України. Така доля спіткала, зокрема, Михайлівський Золотоверхий – головний собор православної церкви України. Спорудили його в 1108-1113 рр., а 14 серпня 1937 р. цю унікальну пам'ятку вітчизняної та світової культури висадили у повітря за наказом Компартії більшовиків. Перед зносом зі стін собору зняли мозаїки і фрески, створені при побудові храму. "Ці мозаїки і фрески були створені тоді, коли Москви ще не існувало, тому треба було всю історію перелити з Києва в Москву. І вони всі ці століття так робили", – наголошують науковці.
Подальша доля збережених у 1930-ті пам'яток з Михайлівського Золотоверхого сумна і заплутана. Через кілька років після демонтажу частина з них потрапила до Третьяковської галереї в Москві. Під час Другої світової війни більшість із тих, що лишилися в Києві, нацисти вивезли до Німеччини, а потім повернули Росії у процесі реституції за двосторонньою угодою між Радянським Союзом і Німеччиною (Україну оминули). Через багато років до Києва повернули лише 11 фресок, частина з яких була пошкоджена. Решту ж цінностей – фрески і один мозаїчний фрагмент (не менше 18 одиниць музейного зберігання) – в росії розподілили між Ермітажем, Російським музеєм (у тогочасному Ленінграді) та Новгородським музеєм. Сьогодні країна-агресор продовжує хизуватися українською спадщиною князівської доби, безсоромно видаючи її за своє коріння, зокрема у Третьяковській галереї фрески, мозаїки й шиферний рельєф з Михайлівського монастиря демонструють у постійній експозиції "Древнерусское искусство. Домонгольский период".
На фото: Рештки стін Михайлівського Золотоверхого собору після вибуху 14 серпня 1937 р.Наші дні. Про повернення в Україну історичних цінностей Михайлівського Золотоверхого собору з російських музеїв розповідає учасник тих подій, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри графіки НН ВПІ Юрій Олександрович Коренюк. У кінці 1990-х – на початку 2000-х він входив до складу міждержавної українсько-російської комісії з повернення в Україну мистецької спадщини, яка опинилася в музеях рф.
Як згадує мистецтвознавець, найбільшу мозаїчну композицію з Михайлівського Золотоверхого – "Євхаристію" – відразу ж змонтували у Софії Київській (нині Національний заповідник "Софія Київська"), найкраще збережені мозаїки і фрески в 1936 р. було передано до щойно створеного Київського державного музею українського мистецтва (нині – Національний художній музей України). Експозиція музею з пам'ятками Михайлівського собору відкрилася в квітні 1937 р., але в кінці того ж року музей закривають, а його першого директора Пимона Рудякова розстрілюють. У липні наступного 1938 р. з Москви приїжджає експедиція, очолювана співробітником Третьяковської галереї. У фондах закритого Музею українського мистецтва вони відбирають мозаїку "Дмитрій Солунський", мозаїку-орнамент, фреску Святителя Миколая і шиферний барельєф для організації в Москві виставки, присвяченої 750-річчю "Слова о полку Ігоревім". В акті передачі цінностей була приписка: з поверненням (зі зворотною доставкою) за рахунок приймаючої сторони (Третьяковської галереї). Повертають і досі…
На фото: Експозиція в Національному художньому музеї України з Михайлівськими мозаїками, фресками та шиферними рельєфами, 1937 р."Дмитрій Солунський, – говорить Ю.Коренюк, – найбільш відома мозаїка початку ХІІ ст., що вивезена з Михайлівського собору. Це робота найвищого рівня майстерності візантійських та давньоруських майстрів. Святий зображений у вигляді воїна, зі щитом, списом і мечем. Зараз у відбудованому Михайлівському соборі можна побачити сучасну мозаїку-копію, що зображує Дмитра Солунського на тому ж місці, де вона була в ХІІ ст. (південна грань стовпа у вівтарній частині)".
Та повернімося до історії. У 1939 р. Софія Київська стає самостійним музейним закладом, його працівники планують організувати там архітектурну експозицію. І нагадують російським колегам про повернення забраних експонатів. В Україні ті документи-звернення не збереглися, лише віднайшовся один лист в архіві Третьяковки. "У кінці 1990-х, – веде далі Юрій Олександрович, – росіяни "забули" зробити з нього копію на замовлення української комісії, тож нашим науковцям довелося тихцем переписувати той текст. В офіційній відповіді щодо повернення експонатів значилось: якщо експозиція Третьяковської галереї позбудеться цих пам'яток, буде порушене правильне уявлення про розвиток давньоросійського мистецтва і про його джерела".
Звісно, фахівці Софійського заповідника мали відомості про експонати, що перебувають і в Ермітажі. У 1970-х їхню спробу говорити про повернення, Мінкульт України жорстко обірвав.
У 1980-х Ю.Коренюк працював над дисертацією та підтримував ділові контакти з російськими науковцями, зокрема з Ермітажу. Йому вдалося побачити в запасниках вивезені з Києва експонати та отримати інформацію, що частина їх зберігається в фондах музею у Новгороді. Поїхав туди, на прохання показати пам'ятки – відмовили з надуманих причин (ніби захворіла завідувачка). Але вдалося ознайомитися зі світлинами інвентарних карток. Там було 5 фресок, а на звороті світлин – їхні (російські) інвентарні номери... Тож коли почалися перемовини в кінці 1990-х щодо повернення Михайлівських пам'яток, українська сторона надала список відомих вивезених музейних цінностей, зокрема і тих, що знаходилися в Новгороді. "Вы знаете и это?" – такою була реакція росіян.
На фото: Сергій Кот у фондах Новгородського музею поряд з фрагментами Михайлівських фресок, 2002 р."Перше засідання щодо повернення експонатів, – продовжує розповідь Ю.Коренюк, – відбулося в 1999 р. у Третьяковській галереї. На зустрічі були присутні представники Третьяковської галереї, Російського музею, Ермітажу, Мінкульту РФ та ін. З нашої сторони – директор Софії Київської, представники комісії по поверненню, а головою був історик і громадський діяч Сергій Кот. Виходячи з раціональних міркувань, українська делегація погодилася на пропозицію росіян на першому етапі перемовин зосередитися на пам'ятках, які потрапили до росії після Другої світової війни.
Наступні засідання відбулися в 2001 та 2002 рр. Тоді спілкувалися з директором Ермітажу М.Піотровським і той погодився дещо повернути, а його заступник (нині головний розробник символіки рашистів) був дуже невдоволений таким рішенням і категорично заперечував. Врешті-решт, після тривалих документальних обґрунтувань, вдалося повернуть 11 фрагментів фресок з Ермітажу в період 2001-2004 рр. Їх передали до Музею історії Михайлівського Золотоверхого монастиря. Росіяни прагнули зробити спільне урочисте відкриття експозиції. Тому музей довго не розпаковував повернуті експонати, а після остаточного погіршення стосунків між рф та Україною експозицію відкрили в 2007 р. без "міжнародної" участі" сусідів. Нині повернуті з росії в Україну фрески знаходяться в експозиції Музею історії Михайлівського Золотоверхого монастиря.
"Але значна частина мозаїк і фресок Михайлівського собору, а також один шиферний рельєф все ще незаконно знаходяться в російських музеях. Та з часом вони обов'язково мають бути повернуті в Україну", – переконаний науковець.
На фото: Вкрадені українські святині демонструють в Третьяковській галереї у Москві