Музей Історії міста Києва вкотре приємно здивував відвідувачів. Цього разу святковою різдвяно-новорічною експозицією. Виставка відтворює атмосферу старого Києва початку ХХ ст. у період Різдва і Нового року, де поєдналися народні традиції з модними європейськими віяннями. Тож відвідувачі можуть помандрувати у часі найцікавішими локаціями передсвяткового міста.
Одразу від входу потрапляємо на засніжену вулицю. Робота декораторів – вища всяких похвал. Здається, навіть повітря стає морозним. У центрі заледенілий фонтан Термена і ковзанка. Праворуч-ліворуч відтворено історичні фасади реальних будинків, через вікна яких підглядатимемо, як прикрашали свої помешкання, якими були святкові символи та атрибути, які розваги полюбляли пра- і прапра- нинішніх киян.
Зазвичай Різдво заможні містяни святкували у сімейному колі, а Новий рік у Дворянському чи Купецькому зібраннях на балах-маскарадах. Згодом започаткувалася традиція зустрічати Новий рік у ресторані. Першими таку послугу запропонували готелі "Гранд-Отель" і "Континенталь". Декорування зали тропічними рослинами, електричні вогники на ялинці, жива музика до 4-ї ранку – приваблювали відвідувачів.
Та повернімося до музею. Різдвяна мандрівка розпочинається з помешкання міщан, які у вітальні прикрасили ялинку, накрили святковий стіл. На столі – родинний столовий сервіз, келихи з колекції Музею Шереметьєвих, прикрашені гербами. На сервірувальному столику – чайний сервіз зі срібла з гербами, фотоальбоми. Поруч – жіночий будуар, де господиня чепурилася, відпочивала. Представлено вишукане трюмо, набір для письма, парфуми для тіла та хутра (шуб, накидок, палантинів), віяло зі страусиного пір'я, прикраси, інші дрібнички. Ліворуч – дитяча кімната: ліжечко, шафа з маскарадними і святковими костюмами, іграшки, мініатюрна гасова лампа, набір кубиків тощо. До речі, ялинку прикрашали переважно саморобними іграшками, солодощами – горішками, цукерками.
До свята готувалися заздалегідь. Модниці та модники прагнули оновити гардероб, підкреслюючи свою винятковість і статусність. На початку ХХ ст. у місті налічувалось 44 крамниці готового дамського одягу з Європи (з них 27 – на Подолі). Приватні кравецькі майстерні були дешевшими, тому користувалися попитом. Роботи у кравців було багато. У 1900-х у місті налічувалося близько 300 майстерень з пошиття жіночого й дитячого одягу і стільки ж – чоловічого. "Віденський шик", "Фаворит", "Дамський кравець із Парижу" – такі назви мали кравецькі майстерні в Києві в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.
В експозиції відтворено майстерню модистки. Тут оригінальні викройки, французькі журнали мод, касовий апарат, на манекені – сукня того періоду з накидкою, головні убори, швейне приладдя. На стіні – розміром з картину "Диплом національної академії старших кравців Парижа про прийом у дійсні члени академії". І, звісно, на столику незамінна помічниця-годувальниця – машинка "Зінгер" та сертифікат про її придбання. Така недешева покупка гарантувала, що родина не знатиме злиднів. Замовників завжди вистачало, а на 1911 р. у місті працювало 6 магазинів з продажу швейних машинок "Зінгер", зокрема і в кредит (приємно, що матеріали для виставки, серед інших закладів культури, надав і Державний політехнічний музей ім. Бориса Патона).
Який же святковий Київ без затишних посиденьок із рідними чи друзями за чашечкою запашної кави зі смаколиками! Уже з другої половини ХІХ ст. у містян з'явилася традиція пити каву не вдома. Напередодні зимових свят вони полюбляли відвідувати численні кав'ярні-кондитерські – "Жорж", "Франсуа", "Семадені", згодом "Маркіз", – аби поласувати тістечками чи придбати подарунки на Різдво, відпочити чи вирішити ділові справи й обмінятися новинами. На той час Київ славився своїм сухим варенням, пряниками, пастилою та іншими локальними десертами. Приміром, карамель у 5-фунтовій бляшанці (1 фунт = 0, 45 кг) коштувала 1 руб., а така ж у бляшанці з видами Києва – 1,25 руб. Фунт яблучного мармеладу коштував 40 коп., а фунт шоколаду – 1,5 руб.
Водночас, були й інші способи провести дозвілля – відвідати театр чи покататися на ковзанах. Театри готували спеціальний святковий репертуар, про який повідомляли у місцевих газетах. До 1907 р. стаціонарного українського театру в місті не було. Важливою подією національного та культурного життя Києва стала постановка опери М.Лисенка "Різдвяна ніч" на сцені Міського театру (на місці нинішньої Національної опери України) взимку 1874 р. (режисер – М.Старицький, етнограф – П.Чубинський, костюми – з колекції В.Тарновського). Містяни також відвідували Цирк Крутикова – видовищний і спортивний заклад міста.
У музейній експозиції до театру поспішають галантний пан у фраку й циліндрі та витончена дама у вишуканій шовковій сукні, елегантному капелюшку й яскравих прикрасах, які гармонійно й цікаво передають епоху. А за ними у вікнах можна розгледіти театральну гримерку та фрагмент з вистави "Тарас Бульба". На стінах – листівки із зображенням вулиць Києва, фото акторів того часу, особисті речі М.Заньковецької, театральні квитки, лібрето до вистави, програмки вистав, афіші, оголошення.
А неподалік – вуличний ліхтар, лава, забуті санчата. Вуличні розваги взимку цінували і дорослі, і діти. Зокрема, улюбленою забавою стала ковзанка. Зазвичай тут грав оркестр, подавали десерти і шампанське. Для катання купували спеціальний одяг, похід на ковзанку розцінювався як вихід у товариство. У 1890-ті містяни ходили кататися на озеро в садибі Мерінга (нинішня площа Івана Франка), згодом – на штучне озеро на території саду Шато-де-Флер (нині – територія стадіону "Динамо" і навколо нього). Ковзани брали напрокат або купували. Спеціалізовані магазини пропонували "Снігуроньку", "Нурміс", "Жаксон" чи "Primus" (розбірні для початківців, "на яких неможливо впасти"). Оголошення в газеті "Києвлянин" від 1 січня 1901 р.: "Театр-концерт Шато-де-Флер. Відкрита льодова ковзанка. З 11-ої години дня і до 8-ої вечора грає військовий оркестр".
У побуті киян традиційними були новорічні візити до родичів, колег, керівництва, згодом це замінила традиція обмінюватися вітальними листівками. Поштівки сприймалися як витвір художньої мініатюри, святковий подарунок з унікальним написом-привітанням. Зауважимо, що святкова пошта працювала з величезним навантаженням. Так, у 1900 р. кияни отримали 600 тис. різдвяних і новорічних листівок, тоді як населення Києва становило всього 260 тис.
Генеральна директорка Музею історії міста Києва Діана Попова наголосила на відкритті виставки: "Сьогодні наближення зимових свят для кожного українця сприймається особливо щемливо та зворушливо, адже вже третій рік поспіль ми зустрічатимемо Різдво та Новий рік в умовах повномасштабної війни з росією. Але навіть у часи найважчих випробувань – у переживаннях за близьких на фронті, у тривозі за дітей під постійними обстрілами, у постійному стресі від болю втрат – нам важливо зберегти віру в різдвяне диво, у перемогу світла над мороком, у людей і людяність. Саме тому ми продовжуємо знайомити наших гостей з історією та українськими традиціями, дарувати казкові миті дітям і відволікати від сумних думок дорослих. З електрикою чи при свічках, але дух Різдва завітає до Музею".
Долучайтеся. Зустрінемось на вулиці передріздвяного Києва ХІХ – ХХ століть.
Сьогодні всі наші думки з тими, хто виборює для України Перемогу. Та всупереч усім викликам воєнного часу прагнемо відчути свято, родинне тепло й затишну атмосферу.