Софія Огієвич. Мій вибір

Київська політехніка завжди вирізнялася розмаїттям уподобань своїх вихованців. Зірковими є не лише студенти університету, а й абітурієнти – переможці шкільних олімпіад, конкурсів, вихованці МАН. Знайомтеся: першокурсниця ФСП (кафедра адміністративного і господарського права) Софія Огієвич. Вона випускниця Рівненського обласного наукового ліцею, стала стипендіаткою Президента України як переможниця Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді ім. Тараса Шевченка. У фіналі конкурсу взяли участь понад 900 учнів та студентів. Стипендіатами стали 39 з них.

На прохання редакції Софія поділилася розповіддю про себе.

Життя і справді занадто складна річ. Ти думаєш, що завтра буде легше, краще, але це не так. Твоє життя не залежить ні від назви місяця, ні від дня тижня чи години. Воно залежить від тебе. Проблеми ніколи не зникнуть. Хочеш бути щасливим – будь, просто зараз. Якщо не виходить – недостатньо хочеш.

Пройшло п'ять  місяців мого навчання в КПІ, п'ять місяців мого життя, і я ні разу не запитала себе, чи шкодую, чи я щаслива. Обрати КПІ – це поки що мій найскладніший вибір, який я досі не можу пояснити. Завжди заздрила людям, які знали, чого хочуть, ким стануть у майбутньому, тому що я тоді не знала… Я дуже боялася помилитися, тому що ніколи не відчувала прив'язаності до чогось одного, мені завжди подобалося все, і я знала, що зможу звикнути до будь-якого свого вибору, зможу займатися будь-чим. Я зробила цей крок, і тепер я тут, я майбутній юрист.

Сім років свого життя, починаючи з четвертого класу, я займалася українською мовою. Усі мовні конкурси: ім. Петра Яцика, ім. Тараса Шевченка, олімпіади… Крок за кроком я йшла вперед: від призових місць на районному етапі до першого місця на всеукраїнському. Інколи хотілося все кинути, не було сил вкотре підніматися і продовжувати йти, було боляче зупинятися за крок до чогось великого, масштабного, коли не вистачало бала чи 0,25 бала і ти повертаєшся на старт, починаєш усе спочатку.

Так поступово ти навчаєшся терпіння, розрахунку, витривалості. Ти йдеш вперед не тільки тому, що тобі подобається цим займатися, – ти поставив планку, власний фініш, і ти знаєш, що колись ти прийдеш першим, ти станеш найкращим. Це як інстинкт, який ти сам у собі виховуєш і потім сліпо слідуєш йому, ти не зможеш уже зупинитися. Для чого? Для одного моменту, коли час зупиняється, коли все залишається позаду, коли тебе переповнює щастя, у чистому вигляді, яким воно є. І тільки тоді ти розумієш, навіщо…

Я б не змогла прожити ці моменти, якби не дорогі мені люди, які завжди були поруч, якби не мама, яка допомагала в усьому й допомагає досі. Я не хотіла їх підвести, я хотіла, щоб вони могли пишатися мною. Навіть мій абсолютно необгрунтований вибір вони прийняли й підтримали.

Я пройшла на бюджет, на філологічний факультет. Ніби сталося так, як і мало бути, але тепер я навчаюся на юридичному: і не в Луцькому університеті ім. Лесі Українки, а в КПІ ім. Ігоря Сікорського. Цей вибір я зробила в останній день подання документів на бюджет, і цей вибір змінив усе моє життя. Тепер я розумію, що тоді не було правильного чи неправильного, це був просто вибір, вибір, яким я поки що задоволена. У мене є близькі друзі, улюблені предмети, неперевершені викладачі, які, безумовно, володіють своїми предметами на високому рівні і намагаються зробити навчальний процес якомога цікавішим і прогресивнішим. КПІ став моєю другою домівкою, разом із своїми заплутаними вуличками, де завжди вирує життя, старими величними будівлями, парком і запахом кави щоранку. Я полюбила таке життя, і мені здається, що тепер я щаслива…

Софія Огієвич, студентка ФСП