Ви є тут

Шкуд Моїсей Абрамович – видатний випускник радіотехнічної школи КПІ


Фото. Шкуд Моїсей Абрамович

Будівництво численних радіостанцій у 30-ті роки, відновлення зруйнованих під час війни радіостанцій у 40-ві роки, проектування телевізійних центрів для Москви і столиць союзних республік (з другої половини 50-х років), участь у створенні багатопрограмних радіомовних і телевізійних станцій, у тому числі Останкінського телерадіокомплексу (1960-ті роки), радіооб'єктів "Олімпіади-80" (кінець 70-х років), проектування мережі багатоканальних радіорелейних ліній передачі на великі відстані, мережі станцій космічного зв'язку, систем УКХ зв'язку із рухомими об'єктами, в тому числі першої вітчизняної сухопутної системи зв'язку з рухомими об'єктами "Алтай" – усе це неповний перелік напрямів плідної діяльності лауреата Ленінської та Державної премій СРСР, нашого співвітчизника Моїсея Абрамовича Шкуда, творчий шлях якого розпочався в Київському політехнічному інституті, де він навчався в 1927-1931 роках у радіотехнічній школі, створеній професором Київської політехніки Володимиром Васильовичем Огієвським.

Навчання і професійне зростання

Малою батьківщиною М.А. Шкуда є містечко Секуряни (нині райцентр у Чернівецькій області), де він народився 19 жовтня 1907 року. Далі були дитячі роки і початок у 1922 році трудової діяльності електромонтером у м. Вінниця. В 1927 році він вступає до Київського політехнічного інституту на електротехнічний факультет, на якому в 1928 році з ініціативи В.В. Огієвського було виділено спеціалізацію "радіотехніка". Навчання було пов'язане з отриманням практичних навичок майбутньої професії, чому сприяло виконання викладачами КПІ актуальних замовлень. Так, у 1928 році в країні почалося будівництво потужних радіомовних станцій, і В.В. Огієвський разом зі своїми колегами та студентами бере участь у будівництві станцій в Одесі, Харкові, Дніпропетровську, Тирасполі. В червні 1929 року його було призначено відповідальним виконробом на будівництві Київської радіостанції. З листа Південно-Західного управління зв'язку від 4 червня 1929 р. до В.В. Огієвського дізнаємося: "Вы назначаетесь ответственным производителем всех работ по постройке Киевской радиостанции как то: постройка 10 клв. передатчика, 150 метр.мачт, установка дизеля и пр. Предлагается Вам немедленно приступить к работам строго придерживаясь календарного плана работ, установленного совещанием".

В автобіографії М.А. Шкуд зазначає: "С конца 1928 г. параллельно с учебой в институте начал работать на Киевской радиостанции, сначала на ее монтаже, а затем на эксплуатации".

Участь студентів і самого В.В. Огієвського у виконанні зазначених робіт створювала атмосферу інженерно-технічної творчості та була корисною для їхньої професійної діяльності, в тому числі і для М.А. Шкуда, який закінчив навчання в 1931 році, отримавши диплом зі спеціальності інженер-електрик з радіотехніки. Після короткого часу викладацької роботи, участі в будівництві радіостанцій в Одесі, Чернігові та Києві з 1933 року він повністю зосередився на будівництві радіостанцій в м. Алма-Ата, а потім в м. Луцьк.

Професійний досвід та організаторські дані М.А. Шкуда звернули на себе увагу керівників високого рангу в Москві, і завдяки цьому напередодні війни його призначають головним інженером загальносоюзної  проектної організації з дорученням виконувати завдання уряду щодо термінового проектування потужних радіостанцій. Після кількох місяців участі у війні, з лютого 1942 року наказом наркома оборони його демобілізують, і на посаді головного інженера тресту "Радіобуд" він зосереджує свою роботу на будівництві нових потужних радіостанцій і відновленні зруйнованих війною радіоцентрів. На посаді головного інженера організованого після війни Державного союзного проектного інституту (ДСПІ) Мінзв'язку СРСР М.А. Шкуд пропрацював понад 30 років, керувавши десятками проектів радіобудівництва в Радянському Союзі, у тому числі і окремими проектами, що мали характер проривних.

Проривні проекти створення телевізійних центрів країни

Останкінська баштаПочинаючи з 50-х років актуальним для країни стало будівництво телевізійних центрів у Москві, столицях союзних республік і обласних містах. ДСПІ Мінзв'язку СРСР і його головний інженер М.А. Шкуд, як зазначив його колега Л.П. Гольденберг, стали на "вістрі атаки" вирішення зазначених проблем, готуючи відповідну проектно-кошторисну документацію і вирішуючи все нові завдання радіобудівництва в країні. Десятки тисяч кілометрів побудованих радіорелейних ліній сприяли передачі сигналів телебачення до користувачів, було спроектовано мережі приймально-передавальних станцій супутникового зв'язку "Орбіта". У 1964-67 роках М.А. Шкуд як головний інженер керував будівництвом Останкінської телевізійної башти (разом із своїми колегами Б.А. Злобіним, Д.І. Бурдіним, Л.І. Щипакіним). У 1970 році за цю роботу в складі групи провідного проектувальника М.І. Нікітіна він був відзначений Ленінською премією. І це стало заслуженою відзнакою, адже проект Останкінської телевізійної башти є дійсно однією із проривних розробок на рівні світових досягнень інженерного генія. Загальна висота її сягає 540 метрів, майже 10 років вона була найвищою будівлею у світі. Функціонально-технічні можливості, радіотелевізійне обладнання і раціональне використання внутрішнього простору башти є унікальними. Корисна площа приміщень башти сягає 17 тисяч квадратних метрів і охоплює 45 поверхів.

У наш час персонал Останкінської башти, який входить до складу Головного центру радіомовлення і телебачення (ГЦРТ) Держкомзв'язку Росії, з глибокою повагою ставиться до творців цього унікального об'єкта. Зокрема, портрет М.А. Шкуда міститься в Кришталевій залі ГЦРТ.

Генеральним проектувальником об'єктів, призначених для трансляції на весь світ програм телебачення і радіомовлення з Олімпійських ігор у Москві в 1980 році, був ДСПІ з його головним інженером М.А. Шкудом, який запропонував і впровадив на радіооб'єктах низку нових технічних інженерних рішень на рівні винаходів.

Перша вітчизняна система зв'язку з рухомими об'єктами "Алтай"

Вимоги часу диктували необхідність створення систем зв'язку з рухомими об'єктами і технічними можливостями як у систем стаціонарного зв'язку. Таку систему під назвою "Алтай" було створено вітчизняними фахівцями, при цьому антенні системи розробили проектанти ДСПІ за активною участю М.А. Шкуда. Система "Алтай" забезпечувала двосторонній зв'язок по двох каналах з дуплексним рознесенням частот 36 МГц. Для виклику потрібного абонента передавалася тричастотна кодова комбінація. Спочатку комутація викликів абонентів здійснювалася ручним комутатором, який потім був переведений на автоматичний режим.

Першу дослідну зону системи "Алтай" було впроваджено в Москві у 1963 році. Використовувалися частоти в діапазоні 150-170 МГц. В СРСР  у 1970 р. система "Алтай" працювала вже більш ніж у 30 містах.

Система зв'язку АлтайМодернізація системи зв'язку відбулася перед Олімпіадою 1980 р. Зокрема, було вирішено проблему захисту інформації. Для системи було виділено діапазон частот 300-330 МГц; технічні можливості дозволяли здійснювати зв'язок на відстанях 50-100 км залежно від висоти підвісу антени центральної станції. Спочатку система проектувалася як радіальна з однією базовою станцією, яка розміщувалася на висотній будівлі, а потім на Останкінській башті в Москві або телевізійних вежах в інших містах країни. За особисту участь у створенні і впровадженні системи "Алтай" М.А. Шкуд разом з іншими фахівцями у 1983 р. були удостоєні Державної премії СРСР у галузі науки і техніки.

Лев Пилипович Гольденберг у своїй публікації до 90-річчя М.А. Шкуда відзначав його значну теоретичну підготовку та вміння впроваджувати нову техніку під час будівництва радіооб'єктів. Працюючи на стику багатьох інженерних наук, М.А. Шкуд виявляв свій талант винахідника, що давало змогу створювати унікальні радіоспоруди. Він знав не тільки різні радіотехнічні системи, а й також кожні ланцюги цих систем. Віддаючи належну шану головному інженеру ДСПІ М.А. Шкуду, сьогодні працівники Державного спеціалізованого проектного інституту радіо і телебачення Російської Федерації поміж собою називають його інститутом Шкуда. М.А. Шкуд як головний інженер генеральної проектної організації вміло поєднував у єдиний технологічний процес проектування розробки різних організацій, що свідчить про його талант організатора та інженера, яким він став, здобувши вищу технічну освіту в КПІ.

З виступу академіка НАН України М.Ю. Ільченка на Наукових читаннях з циклу "Видатні конструктори України", 18 квітня 2012 р.

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій