Поезія

Того вечора, 3 грудня 2009 року, у чудовій залі засідань Вченої ради вільних місць майже не було. Авторський вечір Віталія Іващенка, як завжди, зібрав багато шанувальників його таланту – викладачів, учених, студентів, ветеранів КПІ.

Студентський оздоровчий табір "Політехнік" – це просто чудове місце. За 40 км від Києва (с. Глібовка, Київська обл.) ви знайдете чисте повітря соснового лісу, охайний пляж на березі Київського моря. Бажаєте активно відпочити – будь ласка. Футбол, волейбол, настільний теніс, більярд – усі ігрові види спорту до ваших послуг.

Коли прийде цей день – ніхто не знав,
Бо сам не знав, чи виживе на полі бою,
Лиш тільки сорок п’ятий показав,
Що, може, день наступить цей весною.
Яким він буде – марилося в сні,
Короткому, тривожному, солдата.
Про нього вже складалися пісні,

На моє переконання, поезія – це інструмент духовного самоусвідомлення, пізнання світу і власного “я”. Мова, а точніше мови, якими ми володіємо, це показник інтелектуального розвитку і досконалості особистості. Тому – три поезії про мову .

У березні сніг – вже не сніг:
весняні цнотливі цілунки.
А сонечко на вікні
останні змива візерунки,
і зайчики з вікон пуска,
і над морозом кепкує,
бо знає – ослабла рука
повторно їх не намалює.

За мотивами Г.Гейне, Редьярда Кіплінга, Дж.Байрона, Вільяма Шекспіра

Восени ми познайомили читачів “КП” з творчістю Вікторії Осташ – молодої талановитої письменниці, випускниці ВПІ, а нині – викладача кафедри видавничої справи та редагування.

Василь Андрійович Симоненко (08.02.1935, с. Біївці, Лубенський район, Полтавська область — 13.12.1963, Черкаси) — український поет і журналіст, шістдесятник.

Любов до художнього слова, повага до мудрості великих митців минувшини об’єднує молодих і талановитих студентів-лінгвістів та викладачів ФЛ навколо альманаху поетичної творчості.

Життя можна прожити по-різному. Можна йти довго й тихо, залишаючи непомітні сліди на піску буття, що змиє час, а можна спалахнути коротко і яскраво, осліпивши своїм блиском все навкруги. Історія знає немало прикладів таких зірок, чиї життя згоріли миттєво за ідею чи справу, але чию жертву ми пам’ятаємо і шануємо. 22 липня минулого року ми відзначали 100-річчя з дня народження талановитої української поетеси і патріотки Олени Теліги, чия зірка погасла на кривавому небі війни усього в тридцять чотири роки.