У березні сніг – вже не сніг:
весняні цнотливі цілунки.
А сонечко на вікні
останні змива візерунки,
і зайчики з вікон пуска,
і над морозом кепкує,
бо знає – ослабла рука
повторно їх не намалює.
Бурульками плаче зима.
Ніхто її не пожаліє.
Вже річка льоди підійма,
струмок у яру яріє.
Вже проліски у ліску
готуються мужньо до страти,
та долю не гудять таку –
у березні розцвітати.
Прихід переможний весни,
пташки, що співають дзвінко,
і сонечка усміх ясний –
тобі, незрівнянна Жінко.
І я тобі не одну
в ці дні подарую риму.
Стрічаймо в природі весну,
гонімо із серця зими!