Лорелея
За мотивами Г.Гейне
Переклад Анни Мамонт, гр. ЛН-71
Тихо… лиш тільки чути спів
морський,
І так охайно хвиля моря обвила
берег молодий.
І чується десь там – далеко
дівчачий спів,
Неначе хвиля промайнула і все
водою обгорнула.
То дівчина, та золота краплина моря.
Вона в очікуванні,
Але неволя, як та тюрма,
Що всіх людей таки звела, і не дала їм щастя, волі,
А лиш зневіреної долі…
Дівчина ж та – то Лорелея,
Що співом всіх вона лілеє,
Що загубилась тут, у морі
В чеканні кращої своєї долі…
Закохана і горем оповита Лорелея,
Чекає свого принца – Глея.
Але очікування марні,
Бо він заплутався в коханні.
…І ось одним туманним ранком,
Коли ще море не іскрилось,
Не відбивало промінь сонця,
Коли ще хвилі не крутились –
Здійснилась мрія Лорелеї…
З'явився він, той Глей – коханий Лори
Почувши наче спів знайомий,
Дивився вдаль, шукавши долі
Тої, своєї, єдиної,
Яку колись зустрів у морі.
…І він знайшов той цвіт любові.
Але…але було вже пізно…
…пізно для життя, а не для любові,
Бо кохання – то серцевина долі.
Якщо –
Редьярд Кіплінг
Переклад Вероніки Теличко, гр. ЛА-31
Якщо ти владний над собою
серед люду,
Що звинувачує тебе у власному
сум'ятті,
Чи віриш в себе попри сумніви і скруту,
Прости людей, що сумнівом закляті;
Якщо ти можеш наполегливо чекати,
Брехливих не повторювати гріх,
На кривдників образи не тримати,
Не смій вдавати з себе кращого за всіх.
Якщо плекаєш мрії та думки,
Не опинись в їх звабливих тенетах,
Приймаєш гідно успіх, помилки
Та знаєш, що омана – їх прикмета;
Якщо ти стриманий, в той час як з твоїх слів
Негідник пастку для дурних розставив,
Якщо ти крах життя пройти зумів
І на уламках розпочати нову справу;
Якщо ти здатен всі свої здобутки
Поставити на карту без вагань,
Програвши, без жалю і смутку
Тернистий шлях обрати починань;
Якщо ти змусив серце, нерви й тіло
Тобі служити, коли в зраненій в душі
Зів'яло все і болем скам'яніло,
І тільки Воля кличе: “Йди мерщій!”
Якщо ти з гідністю поводишся з юрбою
І не плазуєш перед блиском королів,
Якщо всі в скруті радяться з тобою,
Якщо образи зносиш друга й ворогів;
Якщо ти прагнеш незабутню мить
Наповнити діянням без упину,
В твоїх руках планета забринить,
Вітаючи становлення людини.
Дж.Байрон
“Паломництво Чайлд Гарольда”, 4 пісня
Чарівність є в гущавині лісів,
На березі самотньому відрада,
Де гуркіт хвиль – музичний спів,
Це світ, що не пізнав людської влади.
Людей люблю, але мені рідніше
Природа, з нею забуваю
Про те, ким мріяв стати, ким я був раніше,
Єднаючись зі світом відчуваю
Те, що не висловлю і в серці не сховаю.
Провісниця дня, о зірка ранкова,
Із заходу танець веде свій казковий.
Кружляє і травень за нею по світу,
Зі шлейфу її розкидає по вітру
Тонкі пелюстки першоцвіту.
Гей, травню щедротний, запалюй серця,
Юнацтвом, жагою звелич почуття;
Дерева й гаї – твої пишні убрання,
Узгір'я й долини у вічній пошані.
Тебе привітаємо співом весняним
З проханням надовго залишитись з нами.
29
Коли я втратив милість Божу,
В людських очах вигнанцем став,
Я марно небеса тривожу,
Картаю долю, що пізнав.
Зневірившись у труднощах життя,
Я ладен долю іншого прийняти,
Його уміння і талант митця,
Хто друзями й надією багатий.
Себе у думках майже зневажаю
Та оживаю знов, як згадую тебе,
Мов птах, що на зорі співає
З похмурою землі пісні небес.
Твоє кохання – краще зі скарбів,
Я не віддам його за славу королів.
Вільям Шекспір
Сонет CXVI
Коханню вірному не стане на заваді
Жоден поет. Любов одвічно
Часу не піддається владі,
Не буде знищена цинічно.
Любов – яскравий в темряві маяк,
Що виступає з-поміж темних хвиль,
То зірка, що веде як знак
Закоханих серед безмежних миль.
Любов – не іграшка безжального Часу,
Який керує всім довкола,
Він нищить лише зовнішню красу,
Але любовне знищити ніколи.
Якщо ж це помилка, і я збрехав,
Я не поет, і жоден не кохав!
Сонет CXXX
Її очей із сонцем не зрівняти,
Корали ліпші за її вуста,
Не можу тіло білосніжним я назвати,
А зачіска її, як чорний дріт проста.
Я бачив квіти і рожеві, і білі
Та в них не бачу я відтінок її щок,
А тіло пахне так, як пахне тіло,
Не як троянди ніжний пелюсток.
Люблю я слухати слова її віднині,
Хоч звуки музики приємніші в імлі,
Не знаю я, як виступа богиня,
Моя ж кохана ходить по землі.
І все ж, любов у мене лиш одна,
Миліш усіх красунь мені вона.
Сидоренко Вероника, ЛА-71
В. Шекспір
Сонет 104
Ты не состаришься с теченьем лет.
С тех пор, как встретил взглядом я твой взгляд.
Не изменилась красота. Смели на нет
Из леса лета три зимы седые, три подряд.
И три весны успели превратиться в осень золотую,
И видел я в процессах года смен,
Как аромат апрелей зажигал жару июня;
Давно я видел плод - он уж поспел совсем.
Нетленна красота! Как будто время
Похитил кто-то незаметно у Вселенной.
Ты, кажется, стоишь возле меня,
Но вздрогни я – обманом будешь глаз мгновенным.
И думать страшно: ведь твоим рожденьем
Закончилось красот лет погребенье.
Сонет 130
Глаза любимой не искрятся тайным светом,
И губ ее оттенок уступил кораллу,
Ей не похвастать кожи белым цветом,
И прядь волос ты жестких нежной назовешь едва ли.
Дамасской розы – красной или белой –
Нет свежести в оттенке этих щек,
И не найти духов на свете, где бы
На запах тела был намек.
Люблю ее я голос, хоть отныне
Я знаю, музыка приятнее вдвойне.
Да, я не видел, как идет богиня,
Но милой след остался на земле.
Моя любовь (клянусь пред небом в том!) едва ли
Уступит тем, кого из лести величали.
Лятіна Ольга, ЛА 61
Дж. Байрон
Не вспоминай
Не вспоминай! Прошу, забудь.
Те дни желанные, былые,
Как отдал душу за полет.
Те дни, что вовсе не умрут,
Пока мы сущи и живые,
Пока земля нас не возьмет.
И не забыть, как сердце трепетало,
Когда волос касался золотых.
Клянусь, ты снова предо мной:
Прекрасна грудь, глаза туманны,
Покорны губы, голос тих
От страсти неземной.
Как прижималась ты к груди,
Как упрекали сладкие глаза,
Желанье страшное даруя.
Мы были так близки:
Стремились встретиться уста,
И соединиться в вечном поцелуе.
Потом смыкала ты глаза,
Лазурные, как моря дно.
И не забыть ресниц их мглу
На коже белого лица.
Они, как ворона перо,
Что распласталось на снегу.
Вчера пришла во сне
Любовь тех дней былых.
И сон был слаще и дороже
Сердец, что милы мне.
И в наслажденьях неземных
Твой взгляд мне сердце гложет.
Не вспоминай! Прошу, забудь.
Те дни прекрасные былые,
Что сердце жадно бережет.
Пока нас помнят тут,
Пока мы сущи и живые-
Могильный камень не возьмет.