На моє переконання, поезія – це інструмент духовного самоусвідомлення, пізнання світу і власного “я”. Мова, а точніше мови, якими ми володіємо, це показник інтелектуального розвитку і досконалості особистості. Тому – три поезії про мову .

Я розмовляти починав російською:
Була евакуація, війна.
Російська школа. Потім вуз російський.
Мені була мов рідною вона.
В десятому коліні українець,
Свою двомовність я тоді сприймав
Як щось природне, як культури рівень.
Я запитань собі не задавав,
Чому батьки що далі, то частіше
Спілкуються російською. І нас
До неї навертають, мов чистіша
Вона від рідної. І ще не раз
Я бачив закопиленії губи,
Зневаги холод в погляді відкрив
Тоді, коли закохано і любо
Я рідною співав і говорив.
Отут і я задумався: допоки
Нас матимуть за другорядний люд?
Співучу мову, ніжну і високу,
Сприймати будуть як словесний бруд.
Ми не самі дійшли до цього стану.
Нас зневажали ще з царя Петра.
Культуру нашу нищено і гнано.
Для них ми – бидло, здібне лиш орать.
Де ж наша гідність,
скривджений мій брате?
Чи мало ми здолали перешкод?
Навчімось рідне слово шанувати!
Прекрасну мову має мій народ!

* * *

Віталій ІващенкоПро мову точаться розмови.
То трохи вщухнуть, то ізнов.
Щоб не любити рідне слово –
Такого світ іще не знав.
Але не хочу я ганьбити
Російськомовних земляків.
За нашу мову стільки вбито…
Хто жити й вижити хотів,
Російську мусив вчити й знати.
Без неї ходу не було
Ні до кар'єри, ні до влади.
Без неї – тільки у село!
Так з покоління в покоління
Свідомо сіялося зло,
Щоб наше знищити коріння,
Щоб українців не було.
Ми – не народ, а лиш народність!
У нас не мова – діалект!
Що український інтелект
Колись Москви підняв духовність –
То все забуто!.. Ми, хохли,
Самі зреклись своєї мови.
Хіба не доказ, що ніколи
Народом ми і не були!
Були. І є. І вічно будем!
І рідну мову не зведем!
Бо українці – мудрі люди,
Їх більше буде з кожним днем!

* * *

Ми розмовляли все життя
російською.
На рідну перейшли би залюбки,
Забули все!
Ніяково і слизько нам:
Не мова, а суцільні помилки.
Це гріх не наш.
Це зроблено свідомо все,
Щоб зникли ми в імперськім табуні.
Чому немає волі і свідомості,
Щоб відродитись на своїй землі?
Всі нації пишаються походженням.
А нас бентежить штучний
мовний шок!
Невже ж національнеє
відродження
Не варте сотні мовних помилок?!

Віталій Іващенко, доцент ММІ