Того вечора, 3 грудня 2009 року, у чудовій залі засідань Вченої ради вільних місць майже не було. Авторський вечір Віталія Іващенка, як завжди, зібрав багато шанувальників його таланту – викладачів, учених, студентів, ветеранів КПІ.
Цього разу вельми цікаво було організовано виступ поета: його зображення проектувалося на великий екран, для живого спілкування у залі виставлено мікрофон.
Невимушено, в оптимістичній манері поет читав вірші, знайомив з творами різних періодів і різної тематики.
Нічого не буває просто так.
Нічого не буває випадково:
Ні зустріч, ні подія, ані слово.
До того йшло, або ж це Долі Знак.
Оплески, оплески, оплески...
“Може виникнути питання: для чого я пишу вірші, – розмірковував уголос поет. – Причому кожний день і вже роками? Відповім так: для Вас і для себе, щоб зрозуміти себе і світ навколо...”.
Існують вищі радості і втрати.
Існують небуденні відкриття.
Дай, Боже, зрозуміти і пізнати
Призначення і смисл свого життя
На столі при вході до зали – численні збірки віршів Віталія Іващенка. Розкриємо чудово видану збірку “Ми – українці” (художник – Ірина Панаріна) і там побачимо декілька тематичних “поличок” з назвами: “Пізнай себе і світ”, “До істини життя”, “Мистецтво”, “Щира усмішка”, інші, але найбільшою і, мені здається, найкращою є “Простір кохання”. У передмові до збірки сказано: “В ній немає придуманих віршів...В ній думки і почуття, радість і горе, сміх і сльози”. А всіх українців автор бачить сентиментальними і мудрими, ліричними і усміхненими, романтичними і прагматичними.
Поет і сам не раз заявляв про свою улюблену тему – вірші про кохання, які видавав і перевидавав серіями...
Все добре починається з Любові!
Із романтичних мрій і щирих слів,
Коли переростає голос крові
В гармонію прекрасних почуттів.
Уперше я почув романси на вірші Віталія Вадимовича. Цікава, тепла музика, написана, до речі, зовсім не професійними композиторами. Приємно, що слово зазвучало.
До поета підходили з вітаннями, читали присвячені йому свої вірші.
Вечір залишив приємне враження. Віталій Іващенко збирає повні зали слухачів, він продовжує давні традиції КПІ – коли вчені і викладачі малюють, співають, пишуть повісті, вірші і поеми.
Тож побажаємо Віталію Вадимовичу творчих звершень, любові і щастя!