«ПЕРЕХРЕСТЯ» талантів Вікторії Осташ

Восени ми познайомили читачів “КП” з творчістю Вікторії Осташ – молодої талановитої письменниці, випускниці ВПІ, а нині – викладача кафедри видавничої справи та редагування. Окрім того, пані Вікторія керує молодіжною літературною студією “Перехрестя” при Спілці письменників, до творчої роботи в якій залучає й своїх студентів. Саме літстудійцям “Перехрестя” присвячена наша святкова літературна сторінка.

Розповідає Вікторія Осташ: Концепція студії має два виміри. Перший вирізняє орієнтацію на особисті досягнення: пошук і вдосконалення власного стилю, усвідомлення свого місця в літературі тощо. Студійці мають можливість спілкуватися не лише у колі молодих, початківців, але й з визнаними майстрами художнього слова, кращими з кращих. А що може бути більш дієвим (для набуття досвіду, вирізнення власного шляху, зрештою – для самоусвідомлення) за живе спілкування! Тим більше у наш час, коли швидкість проживання кожної секунди забирає у так званої пересічної, чи то цівілізованої, людини саме проживання, смакування пережитого, відчутого. Віддаючи данину сучасному прагматизмові, особливо серед молоді, можемо говорити і про своєрідні організаційні привілеї студійців: вони завжди обізнані з термінами проведення та особливими вимогами тих чи тих молодіжних літконкурсів, що відбуваються під егідою НСПУ. Їм простіше, ніж іншим (так би мовити, з вулиці), здобути пораду поважаного ними майстра, долучитися до літературних дискусій “вживу” тощо.

Другий вимір концепції літстудії розгортається навколо колективних завдань: вироблення стилю ведення зустрічей, підтримання традиції творчих вечорів, започаткування спільної видавничої діяльності тощо. Зрозуміло, що для того, аби студія відчула себе цілісним живим організмом, необхідний час.

І, сподіваємось, він у нас ще є, аби міцно зайняти свою нішу, утвердитись у просторі літературного процесу.

До речі, чи взагалі він у нас є, в умовах відсутності естетичної конкуренції та чи не повної відсутності більш-менш усталених, тривких стосунків у системі “автор – читач – критик”. Здебільшого, існує цей літпроцес лише для зацікавлених: у даному контексті – для самих творців та їхніх ближчих чи дальших родичів-друзів.

Але все ж маємо кілька літоб’єднань, діяльність яких засвідчує не лише певну потребу в цеховому спілкуванні творчих особистостей, але й наявні, цілком адекватні можливості реалізації у більш-менш відкритому просторі – коли ми стаємо цікавими і для ширших читацьких кіл.

Тут є кілька проблем. Перша – гранична утилітарність так званої “успішної літератури”, коли широкий загал ототожнює поняття фінансового і творчого успіху (часто згадується в ЗМІ, розкуповується – значить, є достойною, справжньою літературою), що далеко не завжди справедливо. Але ринкові відносини і певна капіталізація, мистецтва у тому числі, вже стали фактом, і, отже, часи невизнаних геніїв відійшли. Але ж генії залишились… Друга проблема – усталеність стереотипів у літературі, точніше – для літератури, значний консерватизм у тому, що стосується організаційних засад творчості, коли за критерій обирається належність автора до професійних організацій письменників, а також у тому, що стосується тематичних обмежень та вимог щодо художньо-естетичних засобів, використовуваних письменником. І досі не перевелись ті, хто висуває до автора певні ідейно-тематичні обмеження, вимагає дотримання тих чи тих (і не лише лексичних) норм тощо. Але ж література йде вперед, і що їй до нашої упередженості!

Робота літстудії “Перехрестя” певною мірою спрямована на подолання згаданих проблем. Певна річ, ми розуміємо, що це лише крапля в морі, й наші зусилля не можуть бути вирішальними, але сподіваємось, вони не стануть марними, бо викликані до життя внутрішньою потребою (як по відношенню до надзавдання кожного студійця, так і в більш широкому розумінні – адже метою будь-якого суб’єкта літпроцесу є не лише саморозвиток, але і сприяння розвитку самої літератури). І нехай наша амбіційність не заважатиме вільному творчому процесу, а організаційні заходи не перекриватимуть кисень творцям усередині кожного з нас.

Пропонуємо вам добірку творів учасників літстудії “Перехрестя”, студенток та випускниць ВПІ.

НАДІЯ САДОВА

Народилася 1985 року в Херсоні. Студентка V курсу Видавничо-поліграфічного інституту НТУУ “КПІ” – майбутній літературний редактор. Захоплюється музикою. Пробує свої сили у поезії та прозі. У літстудіїї “Перехрестя” – з моменту її започаткування. Нові вірші поетки, за її власними словами – “щось нове для неї”. Змінилося майже все: ритм, інтонування, лексика. Проте, незмінними залишаються гранична правдивість, пошуки справжнього, налаштованість на чистоту сприймання – без зашореності, відмовляючись від будь-якої упередженості, заздалегідь визначених правил і критеріїв оцінки.

***
кришиш скло і думаєш навіщо
ми живем
навіщо
ми вмираєм
все життя
постійно обираєм
поміж раєм і ще кращим раєм
і свідомо відлітає птаство
і свідомо друзі йдуть від друзів
немічно народжує юнацтво
сотні тисяч робізонів-крузів
і самотньо битися об стіну
і самотньо – жити і вмирати
тільки п’яним – море по коліна
їм немає з чого вибирати
кришиш скло і думаєш
на щастя
але щастя – дещо незалежне
серце – ще не тіло, але з часом
ставишся до нього обережно

***
проста корична смуга міста
так вітром дме від сірих днів
і плачуть голосом котів
суспільних транспортів намиста
пуста критична смуга смути
так серце тне старий мотив
журливих нот і вогких злив
пливеш – та світ не перетнути

***
я знаю ти знаєш де саме
літають дракони
де вільно курсують вони
по степах України
я знаю ти знаєш бо ти
переходив кордони
в сорочках твоїх замість
ґудзиків
п’яні жоржини
я знаю ти знаєш які
є драконячі крильця
ти бачив їх мертву петлю
над лісами крізь ночі
скажи вони справді
зелені й блискучі як криця
скажи у них справді великі і віддані очі
і їхні польоти
в житті необхідно побачить?
іди, мій мисливцю, лаштуй свої
творчі стремена
а я сподіватимусь – немічна –
що ти на вдачу
колись упіймаєш можливо одного й для
мене

ВІКТОРІЯ ШУЛЬГА (ЦИМБАЛ)

Народилася 1982 року. Закінчила Видавничо-поліграфічний інститут НТУУ “КПІ” за спеціальністю “Видавнича справа та редагування”, творчо працює за фахом. Бере активну участь у літературному житті столиці. Лауреат поетичного конкурсу “Літературних майстерень” (головний редактор – Володимир Ляшкевич, Львів). Як поет широко знана в інтернет-просторі. Одна з авторок колективної збірки віршів «Джазове тріо», що вийшла друком 2005 року.

Вежа з годинником
на маленькій площі у містечку над Південним Бугом
Ц.П.
Зимова шибка проясніла
од світлих слів.
Людина птаха пояснила –
він полетів.
На небі – знак пером в чорнилі.
На вежі – шість.
В південнім місті, серцю милім,
Я наче гість.
Повітря тепле гріє душу,
мов сльози, вибарвлені тушшю,
мов рух за склом.
Коханий, прочитаю, змушу,
чекатиму, змалюю мушлю
твоїм крилом.

З моїх пензлів
Слів порожніх в листах
І загублених ниток в намисті…
Хтось складає докупи навмисне
У великих містах.
Наче збільшений птах,
Він вдивляється в краплі на кахлях,
В сукню (пальці на ній засмаглі),
У мальований шлях.
На моїх олівцях
Тіні згаслого дивовиддя
Перевтілюються у віття.
Твою фотку тримав би цвях.

***
Я – твій переклад
– з кожного рядка
каліграфічно
виписана рима –
добачена в
між-бережжі картина:
тонкий туман,
парк, осінь, /ти-/ріка.
Авто-переклад –
з почуттів в слова
без словників, редакторів,
приміток –
видання принесу in der Nachmittag*.
Маршрути всі на карті Києва.
У їх множинності – повторний час –
мій олівець – подільність
на дванадцять –
так перснів завжди більше, аніж
пальців,
так я перекладаю нас.

* в пообіддя

АННА ХРОМОВА

Народилася 1982 року. Закінчила Видавничо-поліграфічний інститут НТУУ “КПІ” за спеціальністю “Видавнича справа та редагування”, творчо працює за фахом. Бере активну участь у літературному житті столиці. Лауреат поетичного конкурсу “Літературних майстерень” (головний редактор – Володимир Ляшкевич, Львів). Як поет широко знана в інтернет-просторі. Одна з авторок колективної збірки віршів “Джазове тріо”, що вийшла друком 2005 року.

***
Якби ти чув в сьогоднішній імлі
живе зростання вереску і воску
як змії позакручувались стебла
неначе пластикові чи скляні
А сік безділля пахне як бензин
У ньому тромб – мале пекуче серце
Як намистина в склянці десь на денці
кривавий сицилійський апельсин
Хтось грає в го хтось бавиться
у мудрість
Пусті човни на березі лежать
Учавлені в розсипчасту розпусту
Їх 5 як і облич твоїх – лиш 5

***
Побач мене пробач в моїх очах
безумну насолоду сподівання
таке облудно-болісне конання
і в грудки кров взялася на губах
Торкнись волосся – то хрусткий
папір
Віки минули, а пергамент шкіри –
табула раса, лише холод з гір
вода яких несе тебе у вирій

Розчинна у пекучій чистоті
куплю квиток на поїзд Київ – Адлер
І подолавши привокзальний гамір
нея незникну у ненебутті

***
Складна самота переможених
намертво дій
Заплетені коси дощів і латаття
туманів
Це вакації – мед, полуниці, порічки,
пиріг
На горищі є шафа з книжками, яких не читають
Пахне соками липня калюжний,
веснянковий день
день з дивану, тебе, диску Дженіс,
канапок, дивану
на шпалерах накреслених маркером
планів і мрій

***
І стало страшно
наче я – вода у чашці
кип’ячена
не в океані – в чашці з квіточками
підкислена
вином із чорної смородини
така приємна в спеку
в спрагу
на ніч
Така щоденна у щоденній чашці.
Смородина лисніла під дощем
Ловились ротом краплі
Зараз грудень