Одні співці мають славу після смерті, інші – за життя. Але увінчана вона не пелюстками троянд, а колючим терном. Зоря поетеси була яскравою, а тьмяніла лише від недуги. Ще малою нарекла мати доню УКРАЇНКОЮ, бо серцем і душею вболівала дівчина за долю України (не ховалася в літературі за чоловіче ім’я, псевдонім, як це робили Жорж Санд і Марко Вовчок, не вважала це модним). Як Бог дав українцям пісню, так наділив дівчину піснею-словом. І понесла вона те слово то з ніжністю, то грізно, то лагідно, то з болем і сльозою, то зі сміхом.

25 лютого 2010 року виповнилось 139 років від дня народження Лариси Петрівни Косач-Квітки (Лесі Українки), уродженої волинянки з міста Звягеля, літературна діяльність якої почалась дуже рано: у дев’ять років написала перший вірш, а у тринадцять – надрукувалась. У одному з листів до Ольги Юліанівни Кобилянської зазначає, що “на літературний шлях було вийти легко, бо родина – творча”. Близьке оточення – високоосвічені люди. Мати (Олена Пчілка) намагалася всебічно розвивати дітей, а їх було шестеро. Старшому синові Михайлу та другій дитині – Лесі – створила власну шкільну програму, за якою навчала аж до п’ятого класу.

Талант поетеси формувався під впливом багатьох факторів. У її творчість увійшла любов до українського народу, рідного краю, народної пісні (було зібрано та записано двісті двадцять п’ять мелодій, які пізніше видав окремою збіркою чоловік Климент Квітка). Була не тільки талановитою у поезії, а й прекрасно грала на фортепіано, чула покликання до музики, малювання. Говорила, що з неї кращий був би музикант, ніж поет, “але натура утяла мені жарт”.

Дівчина не мала ні середньої, ні вищої освіти, але належала до найосвіченіших людей свого часу. З легкістю вивчала мови – класичні, європейські – читала в оригіналі твори світових письменників. Робила переклади з німецької, французької, англійської, італійської, польської. У 1890 році написала підручник з історії народів Давнього Сходу для молодших сестер.

Твори писалися, линули, їх не можна було зупинити, але поруч завжди був суворий критик – мати. Перша поетична збірка, яка вийшла в 1893 році у Львові, недарма мала поетичну назву “На крилах пісень”. У цей час авторка ретельно працює над перекладами: Гоголь, Тургенєв, Міцкевич, Гюго, Байрон, виходить “Книга пісень” Гейне (92 переклади). Пробує свої сили в прозовому жанрі (мала форма): “Така її доля”, “Метелик”, “Весняні співи”, “Лелія”, “Жаль”.

1899 рік, у Львові виходить друга збірка “Думи і мрії”, де представлено поетичний доробок за шість років: власні болісні інтимні переживання, політична спрямованість.

Разом із творами формувався характер поетеси. Її настрої відбились у тематичному циклі політичних віршів “Невільничі пісні” (1895-1896 рр.). Авторка пройнялася ідеєю боротьби. Подібно Т.Шевченку говорить, що “народ сам носить кайдани і спить спокійно під ними”. Звучить полум’яний заклик до боротьби за соціальне й національне визволення народу.

Іван Якович Франко у 1898 році в одній зі своїх статей зазначає: “Від часу Шевченкового “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте” Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова…” Перша та друга збірки стали підсумком могутнього таланту Лесі Українки на зламі епох.

Деякий час письменниця перебувала на Буковині, це дало поштовх до видання третьої поетичної збірки “Відгуки” (Чернівці, 1902 рік). Цікава її композиція. Час, хвилини (цикл “Хвилини”), з яких складається людське життя, заповнені якимось своїм змістом, не схожі одна на одну. Має місце звернення до античних та біблійних тем, різних періодів історії європейських народів.

Говорячи про творчий діапазон і тематичну розмаїтість поезій і драматургії Лесі Українки, необхідно наголосити на ролі Біблії у її творчості. З листа Михайлу Петровичу Драгоманову від 21 грудня 1898 року: “В Біблії, окрім всього іншого, маса дикої грандіозної поезії, і мені скучно, коли я довго її не читаю”.

У Києві в 1904 році виходить книжка поезій “На крилах пісень” – підсумкове видання попередніх трьох збірок. Поступово лірика поєднується з епосом, і головним жанром стає драматична поема. Натура поетеси намагалася вирватись із рамок “власне лірики”. За невеликий проміжок часу – десять років – написано понад двадцять драматичних творів, які стали новим явищем в українській літературі. У драматургії Леся Українка використовувала образи і сюжети світової літератури, історії. Розглядала морально-етичні, філософські, політичні питання. Беручи класичні сюжети та образи, наповнює новим змістом, символами; обирає злам епох, яскраві героїчні постаті. У ліричні твори вплітаються драматичні моменти, “драматичне сприйняття світу із ліричним забарвленням”. Жанр поеми має значне місце у доробку Лесі Українки ще з ранніх років: “Роберт Брюс, король шотландський”, “Давня казка” (1893), “Одержима” (1901), “На руїнах”, “Осіння казка”, “В катакомбах” (1905), “Вавилонський полон”, “Кассандра” (1907), “У пущі” (1909), “Руфін і Прісцілла” (1910), “Адвокат Мартіан”, “Віла-посестра” (1911), “Камінний господар”, лебединою піснею стали “Лісова пісня” (1911), “Ізольда Білорука” (1912).

У травні 1913 року Леся Українка останній раз відвідала Київ. Авторку вшанувала молодь та інтелігенція на літературному вечорі-концерті її творів. Виступала й сама, говорячи, що не мислить життя без праці. Через два місяці – 1 серпня 1913 року – Лариси Петрівни Косач-Квітки не стало. Максим Тадейович Рильський увесь її життєвий шлях окреслив одним словом – БОРОТЬБА. Голос Лесі Українки відбився поза межами України у творах, що перекладені багатьма мовами.

Тендітна, але мужня жінка здобула ВІЧНІСТЬ…

Т.Д.Чарковська, учитель української мови та літератури гімназії № 117 ім. Лесі Українки