Адреса корпусу № 6: Пр. Берестейський, 37-е (стара адреса - пр-т Перемоги, 37), пам'ятка архітектури (раніше - навчально-виробничі майстерні КПІ). Державний політехнічний музей України, офіс DААD, Асоціація випускників, Науковий парк „Київська політехніка", Китайсько-український центр, ТЕФ, ІЕЕ, Рада молодих вчених.
Будівельні роботи із зведення навчально-виробничих майстерень КПІ здійснив київський підрядчик Л.Гінзбург, обладнання для парового опалення і вентиляції виконала берлінська фірма «Давид Грове». Призначалися для проведення практичних занять, наукових дослідів і експериментів в інженерній галузі, а також для розміщення котельні, що опалювала головний корпус, та електричної станції для забезпечення освітленням усього комплексу інституту.
Згідно з функціональним призначенням майстерні складалися з чотирьох спеціалізованих корпусів, розташованих навколо подвір'я: головного двоповерхового з одноповерховими крилами, в якому містилися лабораторії, кабінети та квартира для професора (другий поверх); східного одноповерхового, зайнятого механічним (інструментальним) цехом-майстернею; західного, одно-, двоповерхового з приміщеннями котельні й електричної станції; південного одноповерхового з напівпідвалами корпусу ливарні. Перед фасадом західного корпусу містилися цегляний димар (розібраний 1976) і дві градирні (на збереглися). Об'єм усіх будівель складав 2068,5 куб. сажнів (20038,5 куб. м), заг. пл. — 741 кв. сажнів (3335 кв. м).
Під час 1-ї світової війни використовувалися для потреб оборони. У серпні 1915 при майстернях відкрили авіаційно-автомобільний відділ для ремонту військових автомобілів, прожекторів, аеропланів. 16 вересня 1916 підписано акт прийому будівлі для його майстерень, споруджених біля корпусу механічних майстерень інституту. 1919 розширено приміщення електростанції, для якої за проектом архітектора В. Обремського зведено наріжну південно-західну одноповерхову прибудову (розібрана після пожежі у 1970-х рр.). Згодом до західного фасаду добудовано перпендикулярний двоповерховий об'єм, закладено прохід між західним корпусом і ливарнею. В 1930—1956 приміщення використовував завод ім. І. Лепсе, для потреб якого у передвоєнний час споруджено ковальський цех всередині внутрішнього подвір'я, здійснено надбудову чолового корпусу на один поверх.
Первісні корпуси цегляні, у плані прямокутні, розміщені навколо внутрішнього подвір'я, відкритого з південно-східного боку. В оформленні їхніх фасадів використано архітектурні деталі, властиві для інших будинків інституту — прямокутні й великі лучкові прорізи, розділені міжвіконними лопатками, чарункові карнизи, щипці та аттики.
Головний корпус триповерховий з підвалами. Його первісний об'єм з центральною двоповерховою частиною і одноповерховими крилами виділяється на фасадах лінією старого карниза. Перекриття пласкі. Внутрішнє планування змінене внаслідок реконструкцій. По осі фасаду розташовано вестибуль, у бічних стінах якого влаштовано ніші з погруддями видатних вчених — творців провідних наукових шкіл.
Найкраще зберігся призначений для механічного цеху східний одноповерховий корпус. Являє собою велику залу (33,6 х 19,3 м), перекриту фермами у формі прямокутних трикутників, опертих на два ряди внутрішніх металевих ґратчастих опор. Ферми утворюють зубчастий дах (т. зв. шедовий) з вертикальними смугами освітлення. Формі даху відповідають оригінальні фасадні аттики у вигляді шеренги прямокутних трикутників.
Одно-, двоповерховий західний корпус значно змінено внаслідок пізніших перебудов. Складається з кількох послідовно розташованих приміщень під спільним двосхилим дахом. Має глибокі підвали, по яким проходив паропровідний тунель від котельні до головного навчального корпусу. На подвір'ї до фасаду прилягає залізна труба турбінної лабораторії теплотехнічного факультету.
Південний одноповерховий корпус ливарні на високому напівповерсі перекрито двосхилим дахом з ліхтарем верхнього світла, влаштованим по металевих фермах.
Комплекс майстерень — важливий елемент ансамблю КПІ, має велику історико-культурну цінність, пов'язану з розвитком вітчизняної науки й промисловості.
