У 1981—1985 рр. було завершено першу чергу в розбудові матеріально-технічної бази інституту. Серед збудованого — великий навчальний корпус, актовий зал, спортивний комплекс, дитячий комбінат для дітей студентів і співробітників, студентський сімейний гуртожиток, два житлові будинки для викладачів тощо.
У другій половині 70-х років у КПІ налічувалось понад 30 тис. студентів, 7 тис. співробітників. Більше половини кафедр (63%) очолювали вчені вищої кваліфікації — доктори наук, професори. Із 1745 викладачів 86 мали ступені докторів, 851 — кандидатів наук, 14 викладачів були удостоєні ленінських, державних, союзних і республіканських премій. 1980 р. в інституті діяло ЗО факультетів: 21 — у Києві, 4 — у Чернігівській, 3 — у Житомирській, 2 — у Черкаській філіях [17, с. 13].
12 травня цього року Україна відзначала 55-річчя членства країни в ЮНЕСКО (Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури).
З перших днів війни багато викладачів і співробітників, випускників і студентів інституту добровільно і через мобілізацію поповнили Червону Армію.
У Ташкенті інститут розмістився на базі Середньоазіатського індустріального інституту (САІІ) і спершу існував як самостійний вуз. У його складі функціонували 4 факультети і 12 кафедр, на яких навчалася 31 група студентів другого — п'ятого курсів. Планувалось розпочати навчання з вересня і проводити заняття переважно у вечірні години, частину кафедр і студентів передати до складу САII.
Невід'ємною сторінкою історії КПІ є його участь у загальнодемократичному русі країни, що здійснювався під гаслом демократизації вищої школи, свободи студентських об'єднань.
На основі проведених досліджень протягом 1966—1971 рр. одержано 432 авторських свідоцтва, 20 патентів, опубліковано 372 підручники, навчальні посібники і монографії, захищено 33 докторські і 499 кандидатських дисертацій. За цей період інститут підготував для народного господарства майже 20 тис.
Шановні колеги! У цьому році ми відзначаємо 80-річчя військової підготовки в Київському політехнічному інституті, історія якої почалася в далекому 1926 році зі створення військово-наукового гуртка як первинної організації в інституті. Наполегливою працею керівного та викладацького складу щодо воєнізації інституту закладались традиції та накопичувався досвід формування особистості студента як військового фахівця запасу.
Визволення Києва у листопаді 1943 р. дало можливість відновити роботу інституту. Уповноваженим по відбудові вузу було призначено доц. В. І. Городиського. Почалася реєстрація викладачів, співробітників, студентів, які поверталися до інституту. До 25 листопада було зареєстровано 8 професорів, 9 доцентів, 16 викладачів, 30 працівників допоміжного персоналу, 20 студентів.
У березні 1926 року відбувся перший Всесоюзний з'їзд делегатів організації воєнно-наукового товариства СРСР, у роботі якого приймав участь ректор Київського політехнічного інституту Бобров. На цьому з'їзді було поставлено завдання про воєнізацію навчальних закладів.
