На основі проведених досліджень протягом 1966—1971 рр. одержано 432 авторських свідоцтва, 20 патентів, опубліковано 372 підручники, навчальні посібники і монографії, захищено 33 докторські і 499 кандидатських дисертацій. За цей період інститут підготував для народного господарства майже 20 тис. інженерів 58 спеціальностей [10, с. 191].
Водночас у питаннях впровадження завершених робіт мали місце й істотні недоліки. Наприклад, 1970 р. кількість робіт, підготовлених вузом до впровадження в народне господарство, складала 356, але лише 82 з них було впроваджено [3, с. 15]. Як правило, не складались акти про економічну ефективність, що досягалась внаслідок виконання розробок і рекомендацій, викладених у дипломних проектах. Затримки з впровадженням нового у виробництво часто спричинялися браком коштів у замовника, непідготовленістю виробничої бази тощо. Так, 1970 р. співробітники інституту одержали 100 авторських свідоцтв, а впроваджено було лише один винахід [3, с. 17].
Стрімкий розвиток науки ї техніки об'єктивно зумовив підвищення рівня науково-технічних знань працівників промисловості. Колектив інституту брав участь у розробці планів підвищення загальноосвітнього і технічного рівня трудящих. Для їх реалізації
широко використовували університети технічного прогресу, тематичні лекторії та вечори, присвячені новинкам науки і техніки «Дні лектора», зустрічі за «круглим столом» тощо.
Характерною рисою навчального процесу було поєднання навчання і виховання, для чого використовувались усі засоби, форми і методи взаємодії викладачів і студентів як у навчальний, так і позанавчальний час. Переглядались і удосконалювались навчальні плани і програми, запроваджувалися нові курси, особлива увага приділялась фундаментальній фізико-математичній підготовці, поглибленому ознайомленню майбутніх інженерів з питаннями економіки і організації виробництва, складались конкретні плани-гра-фіки навчального процесу, алгоритми окремих навчальних курсів, збільшилась кількість реальних курсових і дипломних проектів, розширювалося коло студентів, які брали участь у науково-дослідній роботі. 1970 р. таких студентів налічувалося понад 4 тис, тобто майже ЗО % загальної кількості. Певний обсяг досліджень в інституті виконувало студентське конструкторське бюро [4, с. 94]. Велику увагу викладачі приділяли адаптації студентів молодших курсів, орієнтували їх на усвідомлення і творче ставлення до навчальної, науково-дослідної, суспільно-корисної роботи.
Трудове виховання студентської молоді здійснювалось як у процесі навчання, так і у позанавчальний час (на сільгоспроботах, у студентських будівельних загонах): Варто зазначити, що у СБЗ київських політехніків на той час склалися міцні традиції. 1966 р. багатотисячний загін студентів КПІ працював на відбудові Ташкен-ту, який постраждав від землетрусу, будовах Тюменської області, цілині, у Салехарді, на спорудженні доріг у Саянах, об'єктах Київської області.
Значна увага приділялась також військово-патріотичному вихованню студентської молоді. Активну участь у ній брали ветерани Великої Вітчизняної війни, що працювали тоді в інституті. У січні 1966 р. група ветеранів зі сторінок інститутської багатотиражки «За радянського інженера» звернулася до студентів, викладачів, співробітників КПІ із закликом: «Спорудимо пам'ятник бойовим побратимам, увінчаємо пам'ять наших вихованців і товаришів по праці, які не повернулися з війни». Це знайшло відгук у студентів не лише КПІ, а й Київського художнього інституту, які погодились працювати над проектом пам'ятника, відкриття якого відбулося 5 листопада 1967 р. Цей монумент — данина шани нащадкам людського героїзму і безсмертя. Його автори: Є. П. Вересов і скульптори О. Г. Суровцев та Г. Н. Морозова.
Цікаво і змістовно проводили своє дозвілля студенти, викладачі і співробітники КПІ: у гуртках художньої самодіяльності, у таких визнаних колективах, як заслужена народна хорова капела, вокальна студія, танцювальний колектив, естрадний оркестр, естрадний театр аматорів, капела бандуристів, унісон скрипалів та багато інших, що об'єднали сотні політехніків і сприяли розкриттю талантів, формуванню естетичної культури. В інституті були всі умови для розвитку спорту: стадіони, спортивні зали, тенісні корти, площадки для спортивних ігор. Спортсмени КПІ успішно виступали на міжнародних, всесоюзних, республіканських, міських і міжвузівських змаганнях. 1967 р. колектив інституту восьмий раз став переможцем Всесоюзного огляду спортивних клубів вузів. До складу збірної команди України, яка брала участь у IV Спартакіаді народів СРСР, входило майже 80 спортсменів КПІ. Під час Спартакіади Мінвузу УРСР 1967 р. команди інститутських легкоатлетів, баскетболістів завоювали першість. Адміністрація вузу завжди піклувалась про здоров'я і змістовний відпочинок усіх студентів та співробітників. Силами колективу було завершено спорудження спортивно-оздоровчого табору «Сосновий» на березі Дніпра і спортивного табору «Маяк» на узбережжі Чорного моря, де студенти зміцнювали своє здоров'я, займалися 28 видами спорту, підвищуючи спортивну майстерність та примножуючи славні спортивні традиції. У березні 1968 р. у приміщенні гуртожитку № 9 був створений і прийняв першу групу відпочиваючих студентський профілакторій. Продовжувалось будівництво нових навчальних корпусів, гуртожитків та баз відпочинку. Серед інститутських новобудов цього періоду — лабораторний корпус, гуртожитки на вулицях Ніжинській та Виборгській, аудиторний корпус. 1966 р. розпочалася розробка проекту єдиного генерального плану реконструкції, забудови, енергопостачання і перспективного розвитку інституту. Проводилася робота по залученню до будівництва коштів інших міністерств і відомств. Зокрема, планувалося спорудження корпусів з частковою участю Міністерств вугільної промисловості, радіопромисловості, енергетики та електрифікації.
Наприкінці 60-х років інститут перейшов до 5,5-річного терміну навчання, що зумовлювалось необхідністю ґрунтовнішого засвоєння теоретичних і насамперед фізико-математичних дисциплін молодими фахівцями, а також поглиблення практичної підготовки до майбутньої самостійної діяльності. 1967 р. у стінах КПІ опановували інженерні спеціальності понад 330 юнаків та дівчат із 34 країн світу. 1968*р. до навчання приступило понад 100 чоловік (8 з них — аспіранти і стажисти) з В'єтнаму, Болгарії, Німеччини, Польщі, країн Африки та Латинської Америки.
1968 р. на всіх формах навчання 12 факультетів КПІ налічувалось 30 600 студентів. У Чернігові та Вінниці працювали філії інституту, а в Житомирі й Конотопі — загальнотехнічні факультети. На 110 кафедрах працювало понад 1500 викладачів, навчання велося за 52 спеціальностями. Уперше готували фахівців з хімічної кібернетики та кібернетики електронних систем.
Протягом 1969 р. удосконалення структури інституту тривало: було створено нові кафедри — технічної кібернетики (на факультеті ФАЕПС), хімічної технології кераміки і скла (ХТФ), інструментального виробництва (ММФ); введено нові спеціальності — автоматизація систем управління, прикладна математика. Тоді ж з метою підвищення рівня загальноосвітньої підготовки молоді зі стажем практичної роботи та звільненої з лав Радянської Армії було відкрито підготовче відділення з річним терміном навчання, куди прийняли 100 чоловік: 75 — на денну і 25 — на вечірню форму навчання.
12 квітня 1968 р., у День космонавтики, на фасаді головного корпусу КПІ було урочисто відкрито меморіальну дошку на честь автора космічних кораблів, колишнього студента вузу — С. П. Корольова. 20 лютого 1970 р. там з'явилася ще одна меморіальна дошка — пам'яті акад. АН України Є. О. Патона, який більше 25 років очолював кафедру мостів, створив тут понад ЗО їх проектів, що відзначались новаторством, сміливими інженерними розрахунками, творчим злетом думки.