Неймовірно – але факт. Команда НТУУ “КПІ” у складі чотирьох одногрупників-фізтехівців повернулася з XII Міжнародної олімпіади з математики, яка проводилась у м. Благоєвград (Болгарія), з дипломами переможців. Олександра Рибака удостоєно гран-прі (другий рік поспіль), Борис Байденко посів друге місце, Богдан Нагірняк (уже вдруге) та Кирило Веденський – на третьому.
Окрім радості і цілком зрозумілої гордості, хлопці одностайні у своїх враженнях – американський університет у Болгарії, де проходив турнір, – розкішне місце: зручне розташування, фешенебельне житло, незвична їжа, мальовничі гірські краєвиди. Але це, так би мовити, лірика. Головне – суперники.
Помірятися знаннями і витримкою з'їхалися 227 учасників (торік 180) з понад 30 країн, навіть з екзотичної Індонезії. Україна, що не може не радувати, спорядила команду силами Міносвіти, тож до міжнародного олімпіадного руху долучилися (і стали призерами) студенти з Донецька і Дніпропетровська. Вперше кількість українців на цих змаганнях сягнула за два десятки – 21 студент представляв 6 вітчизняних ВНЗ. Старші пам'ятають, а для молодших читачів нагадаємо: дорогу на цю олімпіаду кілька років тому першими проторували саме фізтехівці, завдяки зацікавленій підтримці керівництва ФТІ, НТУУ “КПІ” та спонсорів, і з того часу жодного разу не поверталися без перемог.
Без перебільшення, за Олександра Рибака – товариського, щирого у спілкуванні – уболівала вся команда. І не даремно. Завдяки зусиллям “мами” команди, Олени Валентинівни Остапенко, та керівників команд інших українських вузів журі переглянуло його розв'язання. У підсумку – абсолютний другий результат і гран-прі. Взагалі, результати групи лідерів різнилися на 1-2 бали. Адже всі зібралися, щоб підтвердити – вони найкращі. Крім диплома переможця, Олександр отримав грошову винагороду та запрошення на навчання до Бременського університету. Мама молодого математика, Валентина Іванівна (до речі, випускниця КПІ), хоч уже і звикла, що в неї незвичайний син, радіє його успіхам і вважає: не слід загадувати наперед, як складеться доля.
Олександр Рибак, або Фіш (як звично величають його друзі) сповнений оптимізму і сподівається наступного року встановити своєрідний рекорд, адже тричі гран-прі в історії цієї олімпіади ще ніхто не вигравав. Усе, що для цього потрібно – знання, досвід, прагнення до перемоги – у хлопця є.
Для Бориса Байденка поїздка на олімпіаду асоціюється зі словом “уперше”: це перша його участь у міжнародному змаганні, перша поїздка за кордон і перший політ авіалайнером. Уже цього переліку досить, щоб вважати мандрівку пам'ятною, а він ще й став переможцем. До того ж Борис один із небагатьох писав роботу не англійською, а російською, не бажаючи витрачати зусилля на переклад. Журі виявило розуміння й об'єктивно оцінило його творчість. Хоча, зізнається юнак, мову слід “підтягти”. Саме й нагода: з цієї осені в НТУУ “КПІ” іноземну вивчатимуть на всіх курсах, аж до захисту диплома.
Оскільки Борис менше нервував через апеляцію, встиг і на екскурсію з'їздити, і Софією погуляти, і місцеві страви із задоволенням скуштувати, навіть намагався вгадати інгредієнти – бринзу, маслини тощо. Особливо запам'яталася Борису прощальна вечірка, а також футбольні баталії, де пристрасті вирували не менші, ніж в аудиторії. Він щасливий новими знайомствами, спілкуванням з близькими за інтересами колегами, мріями про можливу зустріч на олімпіаді наступного літа.
І Олександр, і Борис зацікавлено обговорюють систему підготовки студентів – учасників міжнародних предметних олімпіад у Білоруському державному університеті та в КНУ ім. Шевченка.
На жаль, в НТУУ “КПІ” про систематичну підготовку залишається лише мріяти. Зусиль одного доц. О.С.Шкабари недостатньо, щоб розвивати і підтримувати “олімпійський” рух в університеті. Тож здебільшого математики готуються самостійно чи консультують один одного.
Розповідь про поїздку на олімпіаду Богдан Нагірняк розпочав словами: “Давно я не літав у такій приємній компанії”. У Болгарії він зустрів своїх друзів-суперників, з якими познайомився торік, підтвердив свій високий минулорічний результат. А ще й м'яча поганяли – відвели душу. Виявляється, Богдан – головний бомбардир української команди. Практично всі м'ячі у ворота суперників влетіли від його кросівки. Він полюбляє цей вид спорту: постійно дає вихід енергії на футбольному полі, де грає зі шкільними друзями чи одногрупниками. Особливо запам'ятався нашим футболістам матч із ірландцями – перед кожною грою вони співали свій гімн. Наші теж виконали “Ще не вмерла Україна” їм у відповідь.
І Богдан, і Кирило Веденський сподіваються взяти участь в олімпіаді ще раз і, звичайно, покращити свій результат. Рідні та наставники пишаються своїми вихованцями й зичать їм усіляких гараздів. Сподіваємося, ми ще матимемо приємність написати про перемоги хлопців через рік.