Вроцлав, третє після Варшави та Кракова за розміром місто у Польщі стало польсько-українським. За даними перепису 2021 року, населення Вроцлава становило 673 тисячі осіб. Але якщо до лютого 2022 р. у ньому проживало 100 тисяч українців, то сьогодні вже 250 тисяч, тобто більше однієї третини його мешканців! У відсотковому відношенні більше гостей з України прийняло тільки місто Жешув. А загалом кількість жителів Польщі за рахунок українців зросла 2022 року з 37 до більше ніж 40 мільйонів.
Пам'ятаю, рік тому, після 24 лютого, на вроцлавському головному залізничному вокзалі протягом лічених годин було створено пункт прийому біженців. Частина залів і внутрішній балкон найбільшого за довжиною вокзалу Польщі були перетворені на тимчасовий притулок, а на привокзальній площі з'явилися намети з гарячою їжею – її задарма давали всім, хто показував український паспорт. У трьох точках міста волонтери у величезних приміщеннях почали роздавати біженцям все необхідне, особливо одяг та харчові продукти. У вільних приміщеннях студентських гуртожитків, шкіл та лікарень було організовано тимчасові готелі. Все це стало діяти завдяки волонтерам, серед яких багато було українок, які прибули до міста раніше. Коли польський уряд ухвалив потрібні рішення, українські біженці, насамперед матері з дітьми, отримали і грошову підтримку.
За рік по тому у вроцлавських трамваях я часто чую українську мову, бачу український персонал у великих магазинах. Організуються курси польської мови (моя дочка, до речі, провела цикл з 12 занять для групи жінок та їхніх дітей). Адміністративну допомогу надає українцям утворене за місяць до початку повномасштабної війни Генеральне консульство України. У місті засновано Центр української культури та розвитку, який торік організував понад 600 заходів, участь у яких взяли 17 тисяч осіб.
У державних вишах Вроцлава навчаються українські студенти: у Вроцлавському університеті – 532 студенти, у Вроцлавській політехніці – 416, в Економічному університеті – 212, у Медичному університеті – 87. Вони вивчають насамперед інформатику, управління, економіку, медицину. Вроцлавські заклади вищої освіти співпрацюють із українськими, особливо з львівськими.
У міському бізнесі з'явилось багато українських фірм. Є магазини з українськими товарами, наприклад, "Best Market" на вул. Шевській, "Бабуся" на Колонта, "Meat Projekt" на Пястівській, "Одеса Маркет" на Нововейській чи "Український смак" на Командорській (тут я час від часу купую для онуків оригінальний київський торт чи цукерки київського виробництва). Працюють українські ресторани та бари, наприклад "Paloma" на Соляній площі, кафе "Добро&Добро" на Кузничій, "П'яна вишня" на Ринку (там можна навіть продегустувати львівську вишневу настоянку), є ресторан "Львів" з пельменями, які полюбилися містянам, на Легницькій, "Козацька хатка" на Енергетичній, "Житомир Бар" на Заторській, "Izi Bistro" на Великій та "Три сестри" на вул. Жеромського. У цих закладах можна зустріти не лише українців і поляків, але й багатьох туристів із Заходу, яких усе більше приїжджає до нашого стародавнього міста (торік Вроцлав відвідали 5,8 млн гостей).
Український бізнес у Вроцлаві не забуває про свої обов'язки перед батьківщиною. Власники торговельних закладів фінансують гуманітарні вантажі, які щотижня спрямовуються до України. Посилають вони те, що потрібно внутрішньо переміщеним особам, які перебувають у Львові, але частина допомоги їде також у прифронтову зону Донбасу. Лише Фонд UANITED, що його створили троє українських хлопців, з березня минулого року переправив до України 900 тонн різноманітних речей (це близько 80 великих автомашин), у т.ч. багато одягу, а нещодавно – і генератори струму. Також в Україну доставлено намети для Центрів незламності – це переважно заслуга вроцлавських громадських організацій.
Вроцлав – не єдиний пункт на мапі польської допомоги Україні. Таких міст багато. Не залишаються осторонь волонтерської діяльності й випускники КПІ. Про це ми, між іншим, говорили на торішньому семінарі у Вроцлаві, участь у якому брав професор Віктор Корж з КПІ. Цього року на семінарі в травні ми плануємо підсумувати нашу роботу в цьому напрямі.
Минулий воєнний рік змінив нас. Позбавив ілюзій, зменшив довірливість та безтурботність, але не подолав нашої сердечності, привітності, задушевності, співчуття, здатності співпереживати та готовності поділитися інколи навіть останнім – цю думку українського письменника Сергія Жадана я цілком поділяю.