Напередодні новорічних свят кореспондент "КП" поспілкувався за допомогою мобільного зв'язку з двома студентами-бакалаврами університету, які нині на фронті захищають наші з вами життя. Двома з більш як 200 студентів і викладачів, які б'ють ворога, тримаються під шаленим рашистським вогнем, сплять на морозі в окопах.
Отже, знайомтеся: Ілля та Олександр. Прізвища з відомих причин винесено за рамки цього матеріалу. До війни вони обидва вчилися на теплоенергетичному факультеті на різних курсах, але вже з 24 лютого 2022 року воюють на найгарячіших ділянках фронту. Мається на увазі Бахмутський напрямок, де українські Збройні сили тримають оборону протягом чималого часу. Там сьогодні наші захисники відбивають велику кількість наступальних штурмів під постійним ворожим артобстрілом. Наші сьогоднішні герої – молодші командири – втримують разом із побратимами кожну п'ядь української території. А тому питання до кожного є зрозумілими.
Пропоную короткі інтерв'ю в режимі онлайн.
– Чому пішов на фронт?
Олександр:
– Саме тепер, коли ворог стягнув залишки своїх сил і кидається у божевільні атаки як поранений звір, я зрозумів: те, що роблять українські воїни біля Бахмута, Херсона, на Харківщині – щоденний подвиг. І як чудово відчувати, що у виборюванні майбутньої Перемоги є і мій внесок. Отже, свого часу недаремно призвався до лав ЗСУ. Взяв академвідпустку – і поквапився до військкомату.
Ілля:
– Якщо коротко, з першого дня широкомасштабного вторгнення рашистських військ в Україну вирішив для себе: вдома не відсиджуватимусь.
– Якою є ваша військова спеціальність. Куди заносили фронтові шляхи?
Олександр:
– Починав як боєць Територіальної оборони, бо після закінчення військової кафедри мав відповідні навички. Далі – військові будні стрілка-піхотинця, одночасно набував навичок управління бойовою технікою – вчився стріляти із зенітно-ракетного комплексу "Оса". А від 12 вересня поточного року – на передньому краю оборони. Воював під Соледаром. Нині – командир мінометного підрозділу на важливому напрямку. Адже для надійного захисту рубежів між Білогорівкою – Соледаром – Бахмутом – Майорськом використовуються, зокрема, і мінометні розрахунки.
Ілля:
– Моя військова спеціальність пов'язана з пошуком ворога. Адже бойовий повітряний літальний апарат – то очі артилерії наших Збройних сил. Один безпілотник і станція управління БПЛА можуть замінити за функціоналом під час виконання бойового завдання роту солдат. Таким чином зберігаються людські ресурси, фінансові кошти та час. "Пташка" високо літає, рашистам важко чимось її зачепити у повітрі. Пишаюся тим, що працюю на користь бригади в зоні відповідальності як розвідник і навідник артилерії, коригую вогонь гармат великих калібрів.
– Пригадайте, будь ласка, найзапекліший бій.
Олександр:
– Сталося так, що 10 жовтня мій мінометний розрахунок опинився за 400 метрів від позицій ворога. Завдяки злагодженим діям ми того разу "насипали" рашистам 130 мінометних снарядів. Ясна річ, про кількість жертв та поранених з того боку знає військова статистика. В одному певен: ми дали добре "прикурити" передовій частині рашистів. Не обійшлося без поранень і з нашого боку. І ось тут мені стали у пригоді навички з надання першої медичної допомоги. Я вчасно наклав турнікети пораненим, дочекався військових медиків. Тепер мої хлопці лікуються у військовому шпиталі. Певен, незабаром стануть у стрій.
Ілля:
– Думаю, що військовий розвідник на передніх флангах щодня перебуває на найзапекліших ділянках фронту. Ми тримаємо оборону завдяки стійкості наших передових підрозділів та боєздатним резервам.
– Чого вчить фронт? Що таке бойове братерство?
Олександр:
– Були часи, коли військові аптечки кожний боєць зберігав при собі навіть за надзвичайних обставин. Назвіть це егоїзмом у перші дні війни. Останній запеклий бій, про який розповів вище, довів, що поранення одного бійця – це турбота для всього розрахунку. Фронтова філософія: якщо сьогодні куля чи осколок оминули тебе, а поранили іншого, допомагай "трьохсотому" як тільки можеш, сприймай цю ситуацію як належить побратиму.
Ілля:
– Війна вчить налагодженню взаємодії з сусідніми військовими підрозділами та командирами. Це основа будь-яких операцій. А фронтове братерство – це повага один до одного, скажу без зайвого пафосу – це здатність до самопожертви заради життя побратима.
– Чи стали у пригоді знання, отримані за студентською лавою?
Олександр:
– Безперечно. Під час підготовки до мінометних залпів як командир бойового розрахунку займаюся необхідними обчисленнями: снаряд має потрапити точно у ціль. Ось коли знадобилися практичні заняття з точних наук під орудою викладачів Віталія Анатолійовича Пешка та Інни Станіславівни Беднарської. Прислів'я "знання за плечима не носити" саме тут наповнюється реальним змістом. Вдячний їм за науку.
Ілля:
– Шлях до бажаної перемоги дається важко. А цінити кожний крок, кожний подих, годину навчився саме зараз. Ви спонукали мене згадати студентські роки, лекції і семінари під орудою Віталія Пешка, Інни Беднарської, Тетяни Шелешей. Мені подобається думка, яку почув під час університетських лекцій про те, що вся математика – це величезне рівняння для інших наук. Отже, тепер мені його варто розв'язувати на фронті, запускаючи в небо мій квадрокоптер, стежачи за його роботою, зустрічаючи після виконання бойового завдання.
– Що б ви порадили читачам газети напередодні свят?
Олександр:
– Очевидно, стандартні новорічні побажання читачі отримають від рідних і друзів, колег. Я ж хочу дати невеличку пораду. Прошу не нехтувати оголошеннями про повітряну тривогу. Навіть якщо поруч з вами немає бомбосховищ, намагайтеся сховатися у приміщеннях, що розташовані нижче рівня землі. Адже уламки від ракет, які збиває українська ППО, можуть розлітатися на велику відстань. А це небезпечно.
Ілля:
– Справа військових – охороняти спокій мирних українців. А цивільним громадянам не варто забувати про те, що потрібно жити повним життям, як мовиться, тут і зараз. Не слухайте тих, хто каже, що війна – не час для повноцінного відпочинку. Однак пораджу готуватися до бойових дій попри фронтові зведення з офіційних джерел. Відомо: йде дев'ятий рік війни. А це привід, зокрема для студентів, щоб пройти курси медичної допомоги та курси поводження зі зброєю. Будьте готовими стати до лав самооборони. Ситуація на фронті стабільна. Але ворог не втрачає загарбницьких планів.
Я подякував воїнам за коротку розмову. Побажав Олександрові та Іллі повертатися з Перемогою. У відповідь почув лаконічне: "Обов'язково!"