На афіші виставки живопису, яка щойно пройшла в Картинній галереї Центру культури і мистецтв КПІ, – кетяги червоної калини. Це репродукція однієї з представлених на ній робіт – картини відомої української художниці Тетяни Діденко під назвою "Ранком вмивається кров'ю калина". Калина – один із давніх символів України. Тим-то ці грона сприймаються як метафора сьогоднішньої боротьби всієї нашої країни, кращі сини якої щодня проливають свою кров, щоби вона могла жити.
Утім, боротьба нині точиться не лише на полях битв. І зброєю її є не лише автомати, гранатомети та артилерійські системи. Про це говорив на церемонії відкриття виставки 4 листопада мало не кожний з її учасників. Можливо, найточніше сформулювала цю думку Вікторія Лебідь: "Нині у кожного своя зброя. Наша зброя – це пензлі. Це світло і добро проти темряви і зла. Тож тримаймо стрій!"
Слід зазначити, експонуються тут роботи не лише з воєнної тематики, бо життя навіть у часи війни складається не тільки з жорстокого і кривавого протистояння. Учасники виставки – члени творчого об'єднання митців "Світ очима художників", а на їхніх полотнах і графічних аркушах – різнобарв'я навколишнього світу. Українського світу…
"Виставка називається "Вільна Україна". На ній представлено п'ятдесят п'ять робіт двадцяти п'яти художників. Назва виставки символічна, адже Україна переживає нині важкий час і ми хочемо показати на своїх картинах, що Україна – вільна, незалежна, і що український народ пишається своєю країною. Наші автори зображують різні куточки України, у яких ми побували, – розповіла представникам університетських медіа її головна організаторка, голова Громадської організації "Світ очима художників" Валерія Велика. – Але тепер ворог прагне Україну в нас відібрати. Тому ми хочемо показати всьому світові, за що ми боремося, де живемо і чим пишаємося... У митців – свій фронт. Багато наших авторів були в окупації. І вони розповідають про це, доносять свій біль світові. Деякі наші роботи продаються за донати для ЗСУ, кошти від них ідуть і на допомогу дітям, які постраждали внаслідок цієї війни".
Взагалі-то, самому проєкту "Світ очима художників" уже три з половиною роки. Спочатку він створювався як добровільне неформальне об'єднання митців для організації спільних подорожей та пленерів (виїздів для колективного малювання просто неба), тобто, сказати б, поєднував туризм і мистецтво. Під час цих поїздок художники не лише малювали, але й відвідували музеї, ходили в театри, знайомилися з побутом регіонів – і в такий спосіб відкривали для себе свою Батьківщину. З часом склалася потужна команда з кількох десятків творчих людей з різних міст. До роботи об'єднання почали долучатися і митці, які не побували у жодній з таких колективних поїздок. Урешті-решт, було прийнято рішення про його реєстрацію. Перша виставка тоді ще неформальної організації відбулася перед новим 2022 роком. У її планах було поширення діяльності й на інші країни, щоби знайомити їхніх громадян з українським мистецтвом і культурою, але реалізації цих задумів завадила війна. Однак вона не змогла стати на заваді роботі самих художників.
І от виставка в КПІ. "У цьому просторі мені давно хотілося побувати. Я була колись тут на одній з виставок, і мені дуже сподобалося… Але я ніколи не думала, що знову сюди потраплю під час війни. Це було, здається, неможливо собі уявити. Це ланцюжок дивних подій. Наша організація "Світ очима художників" задумувалася давно. Але зареєстровано її було в останній день перед війною. Це, як на мене, знак. Такі знакові події є невипадковими. Невипадково, що ми всі тут, що нас тут тепло прийняли, що ми можемо виставити ці роботи, і що наша мистецька справа насправді також працює на перемогу, – поділилася своїми думками з любителями образотворчого мистецтва, які зібралися на вернісаж, заслужена художниця України Тетяна Діденко. – Хтось може сказати "ну митці, ну що вони можуть". Але це не так. Я деякий час була у Словаччині, і там кожна наша вистава (у місті Кошице Тетяна Діденко стала однією із засновниць словацько-української студії естетичного виховання "ЕСТЕТ" – прим. "КП") розповідала про Україну і свідчила, що ми також щось можемо. Вона розповідала, що українці живі й потребують допомоги. І наші роботи також про все це".
Отож на стінах Картинної галереї ЦКМ – роботи, написані під час пленерів, у яких брали участь члени творчого об'єднання, – а їх за три з половиною роки було проведено аж 16! Але є й інші – передусім з-поміж них варто виділити символічні твори, присвячені боротьбі українського народу не лише за своє існування, але й за право жити на рідній землі і бути українцями, як-от картини Святослава Базюка та Вікторії Карташової, акварелі Сергія Григор'єва та інші. Є портрети наших сучасників, є поетичні пейзажі, написані в різних куточках нашої країни, є чудові натюрморти Тетяни Діденко, в колористичних рішеннях яких навіть на зображених речах, як у чарівному дзеркалі відображено традиції та світовідчуття нашого народу (недарма ж англійською мовою цей жанр називають "still life", тобто "тихе життя"). За словами Валерії Великої, цю виставку планується показати ще в чотирьох українських містах. Понад те, попри несприятливі для виставкової діяльності обставини, нині тривають перемовини з представниками закордонних галерей, тому, можливо, її побачать не лише в Україні, але й за кордоном.
