Вакцини працюють, кількість нових вакцин зростає, глобальні програми імунізації охоплюють усе більше людей, удосконалюються терапевтичні засоби та технології лікування коронавірусної інфекції – це лише кілька головних положень, з яких виходили автори доповіді міжнародної компанії McKinsey&Company "When will the COVID-19 pandemic end?", у якій проаналізовано вплив вакцинації на затухання пандемії коронавірусу в різних регіонах і країнах світу.
На матеріалах цієї доповіді значною мірою грунтується нове дослідження спільної команди Світового центру даних "Геоінформатика та сталий розвиток" та ДУ "Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського" під назвою "Форсайт COVID-19: аналіз впливу вакцинації на затухання пандемії в Україні і світі". Дослідники ставили перед собою завдання проаналізувати питання організації та хід вакцинації в різних державах, з огляду на ці тенденції, зробити прогноз приблизних часових горизонтів затухання пандемії COVID-19 в Україні і в інших країнах. Для цього використовувалися два різних математичних підходи – для порівняння отриманих результатів і оцінки їхньої достовірності.
Результати дослідження були сформульовані у висновках, які можуть бути корисними як при ухваленні органами влади рішень щодо внесення коректив у тактику боротьби з пандемією для підвищення її ефективності, так і для пересічних громадян, які поки що не зважуються на щеплення. Щоправда, в другому випадку свої умови диктує ще й брак вакцин в Україні, але цей дефіцит влада обіцяє швидко подолати.
Отже, коротко про ці висновки.
За темпами вакцинації і характером поширення коронавірусу країни були згруповані в п'ять груп, або кластерів.
До першого кластеру увійшли США, Ізраїль, Велика Британія, Об'єднані Арабські Емірати. Вони досягли найбільших показників вакцинації населення (середній рівень щеплення перевищує 60%). Цілком передбачувано, що саме вони наблизилися до формування колективного імунітету в кінці 2-го – на початку 3-го кварталу 2021 року.
У другому було зібрано більшість країн Західної Європи та Канада, які можуть перейти до моделі колективного імунітету ближче до кінця 2021 р. із затуханням процесу на початку 2022 р.
Третя група складається з Туреччини, окремих країн Центральної Європи, Марокко та Уругваю. Тут рівень щеплень поки що не перевищує 20%, спостерігаються відхилення від дотримання карантинних норм, відтак щоденна захворюваність і далі зростає. Ймовірно, ці країни перейдуть до моделі колективного імунітету ближче до середини 2022 р.
Четвертий кластер охоплює країни з високим рівнем захворюваності та повільною вакцинацією. До цієї групи увійшли Україна, Росія, Молдова, Грузія, Бразилія, Мексика, Індія та низка інших країн. Середній рівень щеплення для країн цього кластера становить 4,5%, для України він є ще нижчим. За умов збереження нинішніх темпів вакцинації ці країни ризикують не подолати пандемію у 2022 р., а колективного імунітету набути лише у 2023 р.
До п'ятого кластера увійшли Австралія, Китай, Аргентина, країни Південно-Східної Азії. Вони мають порівняно низькі рівні захворюваності, але при цьому й доволі повільні темпи вакцинування населення. Подолання пандемії в цих країнах може розтягнутися в часі з горизонтом завершення кінець 2022-го – початок 2023 р.
Отож Україна належить до країн із високим ризиком затяжного формування колективного імунітету. Причини – в дефіциті вакцин і вкрай низьких темпах вакцинації (станом на 01.05.2021 р. однією дозою було щеплено лише 1,8% населення, тепер ситуація поліпшилася, але не набагато), а також у нехтуванні значною частиною людей карантинними нормами. Такі обставини відкидають її до групи країн із високою інтенсивністю епідемічного процесу COVID-19 та ризиком затяжного формування колективного імунітету. Причому спосіб формування такого імунітету – найжорстокіший з тих, які можуть бути, – переважно за рахунок природного інфікування з відповідними значними людськими втратами; стагнацією економіки і суспільного життя; щодалі більшою ізоляцією від країн, що досягли контролю епідемічної ситуації. За цих умов учені рекомендують такі кроки:
- дотримуватися всіх протиепідемічних заходів з посиленим епідемічним наглядом за COVID-19;
- встановити пріоритети вакцинації для всіх неінфікованих раніше осіб при дотриманні найкоротшої схеми вакцинації. Мінімальний інтервал між першою та другою дозами має становити 4 тижні. Водночас, в Україні нині застосовується максимальний інтервал у 12 тижнів, що може знижувати очікувану ефективність вакцинації;
- за наявності достатньої кількості вакцин слід якнайшвидше розширити доступ до вакцинації всім охочим.
І ще один висновок, дуже важливий для людей, які вже перехворіли: для них доцільно переглянути підходи до вакцинації, зменшивши її до 1 дози за типом бустерної (підсилювальної) дози для підвищення імунітету проти COVID-19.
Докладніше з дослідженням, його методикою та висновками можна ознайомитися тут: http://wdc.org.ua/uk/covid19-vaccination-impact-on-attenuation.