У кожному українському місті, селищі і селі в середині минулого століття постали скорботні монументи загиблим у війні 1941–45 рр.: військовим і мирним жителям, яких убили фашисти. Та увічнення тих скорботних подій відбувається і в наш час. Мандруючи Україною, раз по раз переконуюся, як багато невідомих сторінок в її історії, про які немає достовірної інформації, та й живих свідків стає все менше.
 |
 |
 |
 |
Про горюнів. З кінця XVI ст. на Сіверщині (нині Сумська обл.) відомі поселення горюнів. Хто вони і звідки прийшли – ще належить дослідити. Вважаються давньослов'янським населенням, яке зберегло самобутню культуру, мову й архаїчний побут з білоруськими, українськими та російськими елементами. Можливо, нащадки сіверян, корінного населення путивльського краю, чи переселенці з Білорусі. Чисельність їх поступово зменшується: на початок минулого століття – понад 20 тис., нині – менше десяти. Горюнську говірку можна почути в аудіо- та відеозаписах виконавиці місцевих пісень Лукерії Кошелєвої.
Велика трагедія. Кажуть, "горюн" – від слова "гарувати" чи "горювати". А того й іншого на їх долю випало чимало. Зокрема, у липні 1942 р. неподалік горюнського села Нова Слобода партизанське з'єднання Сидора Ковпака розгромило гітлерівські каральні загони і вийшло з оточення. Розлючені фашисти стерли село з лиця землі. Було вбито та спалено 586 його мешканців (у відомій з радянських часів білоруській Хатині майже вчетверо менше). Серед вбитих 120 дітей від трьох місяців до чотирнадцяти років, найстаршому загиблому було 86 років. 375 новослобідців загинули на фронтах війни. І лише в 1990-х у селі офіційно відкрили скромний меморіал.
Увічнення пам'яті. У 2004 р. президент України Л.Д. Кучма, перебуваючи на Сумщині, завітав до Нової Слободи, зустрівся з мешканцями і був вражений розповіддю про трагедію 1942 р. За його сприяння село газифікували, проклали асфальтову дорогу і спорудили пам'ятник жертвам Новослобідської трагедії. Монумент називають "Дзвін скорботи" (архітектор А.Дейнека) – символ тривоги і радості. Це сучасна каплиця дзвоноподібної форми, куди кожен може прийти помолитися, поставити свічку. Купол виконаний у формі сльози, що впала з неба. Всередині вогник – душі загиблих. Висота монументу – 14 м. На зовнішніх стінах – пам'ятні дошки з поіменним переліком усіх загиблих сельчан. Часто одне прізвище чи по батькові повторюються до 10 разів. З дня відкриття меморіал відвідали тисячі екскурсантів.
Збереження історії. Два роки тому в селі Нова Слобода відкрили Музей горюнської культури. Це – хата 1903 року, яку демонтували й реконструювали, та надвірні споруди – сарай, вітряк, криниця з журавлем, яма для зберігання збіжжя тощо, які розповідають про побут місцевих жителів кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Хата традиційна: сіни, прямо – комора, праворуч – дві кімнати. У першій знаходиться піч, полик, хатнє та кухонне начиння, зразки одягу, божниця. Зокрема, долівка в хаті була глиняною, хліб випікали на капустяному листі, взувалися в личаки, родини були багатодітними. Друга кімната – світла, або чиста. Тут приймали гостей, відбувалися значущі для родини події. Представлено колекцію вишитих рушників: "хата без рушника – що сім'я без дітей". Горюнські орнаменти – переважно квіткові червоного кольору, пишні "свадьобні", простенькі "витирачі", рушник на божницю – "пелена" – обшивався візерунком не лише по низу, а й уздовж довгої сторони, полотно конопляне та лляне. На "жардині" – святковий одяг, на лавах – "коци" (ряднини), дерев'яне ліжко вбране подушками, до гака причеплена колиска (плетена чи дерев'яна); ікони з хати не продавали – вважалося гріхом.
Трудилися на совість. Горюни завжди були великими трудівниками. Їхні села славилися багатодітними сім'ями, особливо в 50–80-ті роки минулого століття. Тоді рідко в кого в родині було 2 дитини. В основному мали 3 – 5 дітей, а вісім жительок села Нова Слобода були удостоєні почесного звання "Мати-героїня", бо народили і виховали по 10–12 дітей. Село пишається своїми трударями: за досягнуті успіхи 276 передовиків господарства були нагороджені орденами і медалями СРСР. Нині в Новій Слободі 1,5 тис. мешканців, але, як і раніше, багато дітей.
Щоб не забувалося. У селі в роки незалежності відновили традицію "Невсипущого Псалтиря" – цілодобового щоденного читання священних текстів: по черзі за розкладом у кожній хаті раз на півтора місяця у визначений час читають певну кафізму, яка складається з трьох частин: у кінці першої і другої моляться за здравіє живих, а після третьої – за покійних православних.
Останнім часом культурою горюнів зацікавилися фольклористи, вони збирають автентичний матеріал, записують пісні та обряди. Нинішнє покоління не дає урватися історичній ниточці, що підтримує зв'язок з далекими предками.