Зелена пухнаста ялинка – чи не найголовніший символ новорічно-різдвяних свят. Вбрана перед Новим роком у міській квартирі, сільському будинку або просто на відкритому повітрі хвойна красуня здається нам абсолютно природною і само по собі зрозумілою.

Придбання і прикрашання ялинки – цей своєрідний передноворічний ритуал – ми, як і наші батьки, а також бабусі й дідусі, здійснюємо за міцно засвоєною з дитинства звичкою. Здається, що так було завжди. Але... це далеко не так.

Прикрашати будинки гілками рослин, що ніколи не скидають своє "вбрання", почали ще до поширення християнства. Звичай веде свій початок від язичницького культу шанування рослин. Наші предки вважали, що в гілках живуть духи, і, прикрашаючи вічнозелене дерево, намагалися їх задобрити. Для давніх людей гілки хвої символізували вічне життя, адже сонце особливо прихильне саме до вічнозелених рослин.

Традиція прикрашати ялинку саме напередодні зимових свят також має своє пояснення. За старих часів люди вірили, що саме в дні зимового сонцестояння відкривається небесна брама, і в цей містичний час загадані бажання неодмінно здійснюються. Крім того, в цей період існував звичай спалювання поліна. Перед урочистим спаленням старого дерева його прикрашали зеленню. А яка може бути зелень узимку? Звичайно, хвоя. При цьому в палаюче поліно обов'язково кидали насіння, горіхи, яблука, а іноді і монети – своєрідне жертвопринесення з проханням до Богів і Неба обдарувати в році, що настає, добрим урожаєм. Пізніше мрії про багатий урожай втілилися в традиції наряджати ялинку фруктами, пряниками, ягодами, горіхами.

За переказами, згідно з якими звичай ставити в будинках ялину в один з головних християнських свят Різдва Христового, виник ще у VII столітті і пов'язаний він з ім'ям апостола всіх німців – святого Боніфація (672/673–754).

Проповідуючи в Німеччині серед язичників і розповідаючи їм про Різдво, святий Боніфацій зрубав священне для германців-язичників дерево – Дуб Донара (Дуб Тора – бога грому), щоб показати язичникам, наскільки безсилі їх боги. Дуб, падаючи, повалив кілька дерев, але ялина залишилася стояти, в чому Боніфацій побачив своєрідний знак.

 Також, за легендою, Боніфацій пов'язав трикутну форму ялини з символом святої Трійці (Богом-Отцем, Богом-Сином і Святим Духом) і став називати ялину "деревом Немовляти Христа": "Як вічний Бог втілився в образі маленького немовляти, так і вічно зелена ялина приходить до нас у дім, щоб сповістити радість Різдва Христового".

За іншою легендою, ялина перетворилася на різдвяне дерево завдяки засновнику німецького протестантизму Мартіну Лютеру (1483–1546). Якось, прогулюючись увечері напередодні Різдва засніженим лісом, він побачив неймовірної краси молоду ялину, над верхівкою якої яскраво сяяла вечірня зірка.

Це видовище так вразило священика, що він приніс деревце додому, прикрасив його палаючими свічками, а на верхівці прикріпив дерев'яну зірку – образ Віфлеємської, друге видіння якої вказало волхвам шлях до новонародженого Христа.

Досі тривають суперечки, де і коли було вперше документально зафіксовано встановлення різдвяної ялинки. Найбільш правдоподібним є свідчення про подібну церемонію напередодні 1510 року в Ризі, про що сьогодні нагадує встановлена до 500-річчя цієї події на Ринковій площі в Старій Ризі скульптура, присвячена першій у світі різдвяній ялинці.

Рідше як першу різдвяну ялинку вважають ту, що Лютер встановив у себе в будинку на Різдво, проте він не зазначив точного року цієї події, хоча вона і відноситься до початку XVI століття.

Після цього ялина в Німеччині стала невід'ємною частиною різдвяних свят. Цьому сприяла і вічнозелена хвоя як своєрідний символ невмирущої природи. Під деревом стали складати подарунки для дітей, а гілки наряджати різноманітною мішурою. Згодом на ялинках з'явилися солодощі і фрукти (і перш за все яблука як символ плодів з дерева пізнання Добра і Зла), саморобні іграшки та гірлянди з бус, а також закріплювалися і запалювалися свічки як символи ангельської чистоти. Пізніше почали виготовляти і спеціальні ялинкові іграшки, а такі знайомі кожному з нас скляні кулі вперше виготовили в неврожайний на фрукти 1848 рік у Німеччині.

Різдвяна ялинка у Віндзорському замку, 1848 р.

Звичай ставити різдвяну ялинку, що виник у Німеччині, поступово став приживатися і в інших європейських країнах, проте широкого поширення він набув лише в середині XIX століття. Так, у Парижі ялинка вперше була встановлена в 1840 році за ініціативою невістки короля Луї Філіпа I (1773–1850) Олени Мекленбург-Шверинської (1814–1858). А рік по тому перше різдвяне дерево з'явилося і в Англії: 1841 року, коли в резиденції британських монархів – Віндзорському замку – відбулося пишне весілля королеви Вікторії (1819–1901) і Альберта Саксен-Кобург-Готського (1819–1961). Приблизно тоді ж ялинка була привезена німецькими емігрантами і до Америки.

Новорічна ялинка на Русі вперше з'явилася за часів Петра I, який 20 грудня 1699 року після повернення з Європи видав указ, згідно з яким пропонувався день "Новоліття" перенести "за прикладом усіх християнських народів" з 1 вересня на 1 січня.

На його ознаменування в день Нового року було велено пускати ракети, запалювати вогні і прикрашати столицю (тоді ще – Москву) хвоєю: "На великих вулицях, біля нарочитих будинків, перед воротами поставити деякі прикраси від древ і гілок соснових і ялівцевих проти зразків, які зроблені на Гостинному Дворі".

А "людям убогим" пропонувалося "кожному хоча б по деревцю або гілці на воротях або над храминою своєю поставити... а стояти тій прикрасі січня в перший день".

Ось так і з'явилася на Русі ця новорічна традиція, яка триває вже більше трьох століть.

Цікаво, але хвойні дерева або їх гілки пропонувалося встановлювати не в приміщенні, а поза ним – на вулиці, воротах, дахах. Таким чином, спочатку ялинка була деталлю новорічного пейзажу, а не різдвяного інтер'єра, чим вона стала згодом.

У той час хвойні красуні, як це не дивно, продавалися в кондитерських, господарями яких були вихідці зі Швейцарії. Саме цим підприємливим людям належить ідея продавати ялинки, заздалегідь прикрашені ліхтариками, іграшками, а також пряниками, тістечками, цукерками та іншими солодощами власного виробництва.

Однак коштували такі ялинки досить дорого, і тому їх купували лише багаті люди. Так тривало майже до середини XIX століття, коли цей звичай став доступним і менш багатим верствам населення. Ялинки стали продаватися на ринках і просто на вулицях. Так звичай поступово прийшов до кожної оселі.

У перші роки радянської влади різдвяна ялина не дуже віталась, оскільки нагадувала про релігію – "опіум для народу". Разом з новорічною ялинкою засуджувався і Дід Мороз, який увійшов у святковий ритуал незадовго до жовтневих подій 1917 року. Так тривало аж до 28 грудня 1935 року, коли в газеті "Правда" за підписом відомого партійного і державного діяча Павла Петровича Постишева (1887–1939) не з'явилася невелика замітка з пропозицією про можливе відновлення призабутої новорічної традиції, яка починалася наступними словами:

"У дореволюційний час буржуазія і чиновники буржуазії завжди влаштовували на Новий рік своїм дітям ялинку. Діти робітників із заздрістю через вікно поглядали на сяючу різнокольоровими вогнями ялинку і тих, хто бавився навколо неї – дітей багатіїв.

Чому у нас школи, дитячі будинки, ясла, дитячі клуби, палаци піонерів позбавляють цього прекрасного задоволення дітлахів трудящих Радянської країни? Якісь, не інакше як "ліві" загибщики знеславили цю дитячу розвагу як буржуазну витівку".

Ідея була підтримана керівництвом держави, після чого зелена красуня і вийшла з підпілля. Однак ялинка рекомендувалася в новій якості – не як символ свята Різдва, а перш за все як свято юних будівників комунізму.

Радянські ранки-ялинки відрізнялися публічністю і масовістю з обов'язковим елементом виховної роботи. При цьому верхівки лісових красунь стали прикрашати не традиційною блакитною, золотою або білою шести- або семикутною Віфлеємською, а червоною п'ятикутною зіркою або скляною верхівкою ("списом").

Сировини для виготовлення скляних іграшок на той час у країні Рад не вистачало, тому з цією метою стали використовувати будь-які придатні для цього засоби. Так, у другій половині 1930-х років у магазини надходили ялинкові кулі грушоподібної форми, виготовлені з електричних ламп. При цьому лампочку розфарбовували зсередини, її цокольну частину спилювали і запаювали, а зверху наносили малюнок. Крім того, ялинки прикрашалися фігурками сурмачів, ракет, стратостатів, дирижаблів, а також серпами і молотами.

У роки Другої світової війни ялинкові іграшки в СРСР стали виробляти з штампованої і розфарбованої жерсті. Також були популярними і витончені ялинкові прикраси з дроту – кошики з квітами і фруктами, бабки, сніжинки.

Прикрашали лісових красунь і підручними засобами: зірочками і емблемами з пілоток, погонів і петлиць, рідше – нагородами, різноманітними фігурками, виготовленими з перев'язувального матеріалу – бинтів і марлі, а також шматочками вати, що імітували сніг.

У повоєнні роки з'явилися всілякі ялинкові кулі, скляні та картонні фігурки тварин, фруктів і овочів, сріблястий "дощик", різнокольорові стрічки паперового серпантину, а також електричні гірлянди.

...Незважаючи на протести екологів проти масової сезонної вирубки лісових красунь, а також засилля штучних ялинок, нерідко зроблених настільки майстерно, що відрізнити їх від справжніх  дуже важко, кожен з нас намагається дотримати непорушну з дитинства традицію – до Нового року прикрасити якщо і не хвойну красуню "в повний зріст", то хоча б одну її гілку.