Пройшло 40 років, як ми – випускники факультету гірничої електромеханіки та автоматики 1979 року – залишили стіни рідного КПІ. Разом із знаннями, отриманими в одному з кращих вишів колишнього Союзу, ми понесли в життя і студентську дружбу, а точніше – наше студентське братство.
Наш курс 1973–1979 років навчання був і залишився дуже дружним. Наш декан, Василь Миколайович Вінославський (якого студенти між собою називали "папа Вася"), на випускному нам сказав, що такого курсу на факультеті не було і навряд чи буде. У нас були класні заступники декана – Віктор Володимирович Смирнов та Володимир Семенович Лісовський. Здається, вони знали всіх студентів на факультеті. Факультет – це була наша і їхня сім'я! У нас був гімн факультету ГЕМА, який передавався із покоління в покоління. Слова знали всі студенти, ми співали його разом з викладачами.
Ми збираємося кожні 5 років. Ділимося цікавими моментами з життя. А подій у кожного відбувається чимало, та й працюють наші випускники не тільки в країнах колишнього Союзу, а й у США, Ізраїлі, Італії, Німеччині та ін. Навіть у найскладніші часи ми не могли не зустрічатися, при цьому наче отримували заряд впевненості на наступні п'ять років. Знали, що кожен із нас у будь-який момент може отримати щиру допомогу чи пораду від небайдужих людей.
Чергова зустріч відбулася 18 травня 2019 р. в КПІ ім. Ігоря Сікорського. Нам усім уже за 60. Дехто на заслуженому відпочинку, дехто ще працює. Хтось має сиве волосся, хтось його розгубив, хтось почав носити окуляри, та й ходимо уже не так швидко, як колись. Усе це помічається лише в перші хвилини зустрічі. А потім, як за велінням чарівної палички, перетворюємося на тих юнаків і дівчат, якими були 40 років тому: ми такі ж молоді, співаємо студентських пісень, згадуємо кумедні випадки, які траплялися з нами та нашими улюбленими викладачами. Під час святкування до мене підійшла адміністраторка кафе, засміялася і сказала про моїх друзів: "Вони такі смішні, як діти". Це для нас був найкращий комплімент. Не кожен може після 60 залишатися в душі дитиною – тільки найбільш талановиті. А в КПІ інші й не навчалися.
Відвідуючи КПІ ім. Ігоря Сікорського, неможливо не відзначити разючі зміни, що відбулися тут за останні десятиліття: створено нову сучасну навчально-матеріальну базу, яка постійно оновлюється та вдосконалюється, побудовано багато навчально-виробничих корпусів, Науково-технічну бібліотеку, нові гуртожитки, спорткомплекс, Центр культури та мистецтв, велику їдальню. Ми прогулялися чудовим парком, який, на нашу думку, є кращим у місті. Сьогодні Київська політехніка – це справжнє місто знань і науки.
Ми вдячні ректору М.З.Згуровському за привітання з нагоди 40-річчя закінчення КПІ, яке нам передав віцепрезидент Асоціації випускників КПІ ім. Ігоря Сікорського Євген Бульда. Також хочемо подякувати працівникам університету, які допомагали в підготовці зустрічі: С.І.Сидоренку – проректору з міжнародних зв'язків, В.П.Розену – завідувачеві кафедри автоматизації управління електротехнічними комплексами ІЕЕ, Г.І.Біднюк – працівниці департаменту міжнародного співробітництва, Ю.М.Гурку – директорові студентської їдальні та іншим. Завдяки усім їм зустріч пройшла в дружній, затишній атмосфері. На згадку нам залишилися численні фото, гарний настрій та бажання зустрітися знову.