Історія питання. 8 листопада 2017 р. Радіо Свобода на своєму сайті опублікувало серйозну статтю "Українська мова і подвійна мораль у КПІ імені Сікорського". Якщо стаття серйозна і присвячена злободенним питанням нашого життя – повинна спиратися на непорушні факти, мати достовірне дослідження ситуації, називати все своїми іменами та ін. А автори, звісно, мусять бути зразком поведінки, етики і моралі, бо, якщо ні, то в них самих треба жбурнути бруківкою…
Утім, до справи. Якось я забув запросити на вечірку давнього друга, якого звати Ігорем. Тепер такого друга в мене немає. За дивним збігом автори також забули про Ігоря, але про іншого – зі славнозвісним прізвищем Сікорський.
Напевно, перш ніж сідати за комп'ютер, їм слід було б з'ясувати, що офіційна скорочена назва університету – КПІ ім. Ігоря Сікорського. А так, за формальними ознаками, стаття під назвою "Українська мова і подвійна мораль у КПІ імені Сікорського" жодного вишу в країні не стосується. Але візьму на себе сміливість пробачити авторам такий огріх і надалі розглядати вже по суті.
Оскільки в статті висунуто певні звинувачення, і хоч опубліковане не конче відображає позицію Радіо Свобода, на адресу його Київського бюро було спрямовано університетське спростування (див. сайт університету). Автори дещо з нього врахували і внесли в матеріал кілька уточнень, внаслідок яких стаття з просто серйозної перетворилася на дуже серйозну, і навіть веселу, оскільки викликає окрім подиву, вже й посмішку.
Кілька уточнень не перетворили статтю на шедевр, як це було з відомою картиною "Ранок у сосновому лісі" після домальовування ведмедиків. Навпаки, перелицьована стаття стала викликати асоціацію з іншим полотном – "Знову двійка".
Нагадаю: "двійка" – це радянська оцінка успішності, еквівалентна 60-ти сучасним балам. Того, хто мав такі оцінки, називали "двієчником". Двієчники існують і нині. Це особлива каста студентів, особливо нахабними з яких є ті, які нічого не знають і знати не хочуть, але правдами-неправдами витягують жаданий 61 бал. Їх яскравою ознакою є нездатність навіть згадати на іспитах точну назву предмету. Еволюція вимагає від них весь час прилаштовуватись, але природний університетський відбір робить свою справу – майже ніхто з них у наших стінах "не виживає".
Тепер переді мною два варіанти статті.
Перший виглядає значно краще, аніж другий. У ньому вбачалася логічна послідовність. Автори мали певну мету і намагалися її досягти, а мета виправдовує засоби…
Розмірковуючи про цю мету, варто придивитися до ілюстрацій, якими прикрасили автори свій матеріал – фотографій фрески із зображенням Леніна. Утім, ця фреска на стіні першого корпусу університету останні роки була захована під екраном, схожим на велику ковдру. Та авторів це не зупинило: вони залізли під цю "ковдру" і зробили жаданий негатив (я про фотоплівку). Тепер усі, хто не знав або став забувати, як виглядав "вождь і вчитель", нехай знають чи пригадають, яким він був на вигляд. Можливо, це особливий тип реклами, а можливо, типовий тактичний хід двієчника – перевести розмову по суті на іншу тему: про погоду, про ціни, про курс, … про Леніна.
Лише за декілька днів після листа від КПІ ім. Ігоря Сікорського стаття зазнала суттєвих метаморфоз. Наприклад, ключова фраза "Тож у позанавчальному житті "країни НТУУ "КПІ" державна мова геть відсутня" у другому варіанті перетворилася на "Тож у позанавчальному житті "країни НТУУ "КПІ" державна мова рідко присутня". Відмінності знайдіть самі.
Але до матеріалу вже додано 72 коментарі, більшість з них абсолютно правильно реагують на зміст, але не знають, що їх авторів фактично ошукано дезінформацією авторів статті. Тож виникає запитання: на який варіант статті вони написані, до чи після корекції?
Але повернімося до нашого двієчника. Йому, зазвичай, хтось підказує. Та замість правильної відповіді він, не розуміючи суті, використовує таку допомогу не так, як потрібно, внаслідок чого відповідь не лише не виправляється, але й стає гіршою через різноманітні "ляпи", які ще більше увиразнюють його некомпетентність.
Ляпи. Автори викинули зі статті базове посилання, на якому і побудовано фабулу, щодо того, "що в КПІ викладання українською становить "понад половину лекцій". Спробую для себе розтлумачити цю загадкову фразу. Більше половини – це ж може бути і 100%. У чому ж тоді звинувачують політехніків? Типова поведінка двієчника: дати настільки туманну відповідь, що второпати її стає неможливим. Як у першій статті, де визначення неоднозначні, так і у виправленому варіанті, де цю фразу вилучено, зникає зав'язка самої статті, але автори варять кашу навіть без сокири. Так і двієчник: знань немає, але він говорить і говорить. Результату немає, але дія є. Підстав немає, але стаття є.
У першому варіанті автори виявляють намагання поспілкуватися з начальником методичного відділу, але чомусь не роблять цього. Можливо, в них немає перекладача, оскільки зазначений начальник "взагалі (!) не володіє державною мовою". Відповідно до мети – логічний і послідовний хід. В уточненому – начальник методичного відділу вже володіє державною мовою, але погано, і тому запитати в нього про щось також не вдається. Тут вбачається якась проблема у застосуванні причинно-наслідкового зв'язку. А моральність авторів виглядає настільки вищою за Лаврську дзвіницю, що спілкуватися з людиною, яка погано володіє мовою, нижче їх гідності.
Двієчник обов'язково повинен мати відмінний слух, щоб серед аудиторного шуму відфільтрувати слабкі звуки саме тієї підказки, яку спрямовано до нього! А в позааудиторному житті, як свідчить досвід авторів, буває по-різному: можна з почутого вибрати лише те, що бажаєш, що відповідає твоїй меті. Така ситуація і в них: ну не хочуть вони чути з аудіозапису, що російськомовних програм починаючи з цього року не буде для студентів-іноземців першого курсу! Повторююсь – першого курсу, бо старших треба довчити, а саме в програмах старшокурсників і заховано ті відсотки російськомовних програм, про які написано у статті.
Проте, щоб довести своє, автори наводять зміст російськомовного (!) варіанту сайту кафедри мовної підготовки іноземців. Читачі мають бути вдячними авторам, що ті навели лише цей доволі великий уривок – а могли ж надати всю російськомовну інформацію з сайту університету (він, нагадаю, підтримується трьома мовами – українською, англійською і російською). Як не згадати двієчника: коли в нього з'являється якийсь дотичний матеріал, він використовує його повністю, попри доречність і обсяги. Тому з-під його пера виходять солідні "copy-insert"-реферати.
Хоч ляпів ще багато, набридло вже вказувати на них, треба оцінювати. Не можу зробити це самостійно, оскільки, певною мірою, є стороною зацікавленою. Тож висновки робіть самі!
Єдине, на чому хочу ще зупинитись – на назві. Не існує подвійної моралі. Подвійним може бути дно або стандарти... А МОРАЛЬ: вона або є, або її немає.