19 червня виповнився рік з дня виведення на навколоземну орбіту першого українського наносупутника «PolyITAN-1»!
Цей космічний апарат формату «Сubesat» масою 1 кг і розмірами 10х10х10 сантиметрів створила група науковців, інженерів та студентів теплоенергетичного і радіотехнічного факультетів, факультету електроніки, а також Інституту телекомунікаційних систем НТУУ «КПІ» під керівництвом кандидата технічних наук Бориса Рассамакіна. Для відстеження його польоту і проведення запланованих досліджень в університеті було створено центр керування польотом з необхідним випробувальним обладнанням.
Метою запуску супутника «PolyITAN-1» є відпрацювання технологічних режимів польоту; перевірка енергетики розроблених в університеті сонячних джерел живлення; адаптація до умов космосу і вдосконалення для майбутніх польотів цифрових каналів передачі інформації із супутника на Землю та команд управління ним; дослідження впливу космічного простору на роботу електронних підсистем супутника та інше.
Саме в центрі керування за рік після запуску «PolyITAN-1» зібралися розробники наносупутника й дослідники, які працюють у цьому проекті та над розробкою наступного апарату серії «PolyITAN». Власне, більшість з них й так зустрічається практично щодня, адже перший український наносупутник, на відміну від багатьох космічних апаратів, які в ніч з 19 на 20 червня минулого року стартували разом з ним (нагадаємо, тоді ракета-носій «Дніпро» доставила у космос 33 супутники, створені вченими 17 країн світу), і досі перебуває на орбіті, і його сигнали несуть дуже цінну інформацію про роботу його систем і підсистем. Тож за рік отримано доволі значний її масив. Частина цієї інформації враховується при підготовці до запуску наступного наносупутника в рамках космічної програми КПІ, частину вже використано для удосконалення управління апаратом на орбіті. Зокрема, деякі корективи внесено в роботу підсистем радіозв’язку, програмне забезпечення; розміщення, склад і роботу антенного модуля тощо.
«Сюрпризом для усіх нас стало те, що у січні цього року, коли було опубліковано перелік десяти найвидатніших науково-технічних досягнень людства – це щорічно робить американський журнал «Science», – ми побачили, що на його дев’яту позицію експерти світового рівня поставили «створення малих космічних апаратів формату «Сubesat». Це те, чим займався і КПІ, – зауважив проректор університету з наукової роботи академік НАН України Михайло Ільченко, який також брав участь у цій зустрічі. – Важливо й те, що всі ці місяці зв’язок з апаратом є, і що з завданнями, які ставилися перед «PolyITAN-1», а це перевірка на практиці усіх підсистем супутника і його роботи в цілому, він упорався успішно. Тож цілком логічним стало запрошення КПІ взяти участь у міжнародному проекті «Cube-50», який буде пов’язаний з запуском п’ятдесяти наносупутників, один із яких запропоновано виготовити нам. Його буде включено до всесвітньої інформаційно-дослідницької мережі, яка вивчатиме стан термосфери на висотах від 350 кілометрів і нижчих».
Підбиваючи підсумки діяльності виконавців проекту ««PolyITAN-1» упродовж останнього року, Борис Рассамакін розповів про підготовку польоту; про проблеми, над якими працювали як досвідчені фахівці, так і студенти та аспіранти; про напруження першого місяця польоту, коли проводилося налагодження роботи підсистем супутника на орбіті, та про завдання, які вдалося вирішити, та проблеми, які ще потрібно долати.
Серед безперечних успіхів київських політехніків – сонячні батареї, які мають високий ККД і впродовж року роботи в наджорстких умовах космосу показали значно нижчу, ніж у закордонних аналогів деградацію; робота центрального процесора; система телеметрії, робота датчиків зовнішньої температури та інші.
О 10-43 у розмові було зроблено перерву: супутник увійшов у зону видимості. Розпочався сеанс зв’язку. Дані, які надходили з радіомаяка і виводилися на екран комп’ютеру, коментував Назарій Бендасюк. Сьогодні він аспірант другого року навчання, але починав роботу в проекті ще студентом, брав безпосередню участь у створенні, налаштуванні та експлуатації наземної станції управління. Щохвилинна передача інформації про параметри польоту, роботу підсистем та результати експериментів, які проводять дослідники, тривала до 10-49.
Після закінчення сеансу учасники зустрічі оглянули розміщену на даху корпусу №5 антену на 437 МГц, що забезпечує зв’язок з супутником, коли він перебуває на відстані до 2600 км від центру керування.
Спілкування розробників «PolyITAN-1» поступово перейшло у формат ділової наради, бо попереду – старт «PolyITAN-2». З огляду на те, що другий наносупутник НТУУ «КПІ» муситиме вирішувати низку нових завдань, робота над йде нині дуже інтенсивно. Адже використовуватиметься він не лише для отримання даних для подальшого відпрацювання конструкції, але й для отримання цілком конкретної геофізичної інформації, яка передаватиметься до Світового центру даних з метою її подальшої обробки, збереження і забезпечення доступу до неї для вчених різних країн. А досвід, накопчений у процесі підготовки запуску першого університетського наносупутника та року його польоту, безумовно стане у пригоді для підготовки запуску не лише «PolyITAN-2», але й інших апаратів у рамках космічної програми КПІ.