Виставка відомого українського художника Василя Климика пройшла у квітні в Картинній галереї ім. Григорія Синиці Центру культури і мистецтв КПІ.
"На виставці представлено 30 живописних творів. Серед них одна "Слов'янська мадонна", решта – натюрморти та пейзажі, – розповіла перед її офіційним відкриттям директорка університетської Картинної галереї ім. Григорія Синиці Вікторія Тьоткіна. – Цього митця вирізняє висока духовність і майстерність. Адже він не лише художник, він архітектор та ще й поет. І ця духовність у його роботах дуже відчувається. Для нас велика удача, що до нас завітав такий художник. Він реаліст, і його реалізм такий, що в мистецтві був, є і залишатиметься – завжди зрозумілий і близький усім глядачам".
Картини Василя Климика сповнені глибокого змісту. Їх слід роздивлятися уважно і зосереджено, бо при побіжному перегляді можна упустити щось дійсно важливе. Особливо це помітно в його натюрмортах. Наприклад у тому, що дав назву усій виставці – "Доцільність буття" і який відтворено на її афіші: бюст філософа Епікура, стосик книжок, на корінцях яких читаємо імена авторів, горщик з пензлями, кілька яблук і бокал вина. Цікаво, що обличчя зображеного на картині відомого античного бюста художник зробив дещо подібним до свого. У цьому – не марнославство (бо Василь Климик таки дещо схожий на давньогрецького мудреця, в роботі лише ледь підкреслено цю схожість), а завуальована декларація того, що майстер є прихильником етичного вчення Епікура. Навіть на відкритті виставки він процитував відомий вислів цього філософа з листа до Менекея: "Неможливо жити красиво, не живучи справедливо і розумно. І неможливо жити справедливо, не живучи справедливо й красиво". Тож цей натюрморт разом з деякими іншими, що експонуються на виставці, є, як на мене, певним сучасним розвитком доволі популярної в європейському живописі минулих століть алегоричної форми звернення до глядача, коли за зображеними на полотні речами та образами криються абстрактні поняття та змісти.
Як живописець у своїй творчості Василь Климик використовує насамперед технічні надбання класичного періоду. Звідси – точність і певна гладкість письма, інколи майже ілюзорне відтворення натури, ретельно вибудувана та виважена композиція. Романтично-реалістичне зображення зовнішнього світу в його картинах є не лише відображенням авторського бачення та розуміння мистецтва, а й даниною періоду його становлення як митця, корені якого лежать в дитинстві в історичному містечку Чуднів на Житомирщині, та першим урокам малювання, що їх він отримав у студії образотворчого мистецтва художника В'ячеслава Янковського.
На церемонії відкриття Василь Климик багато згадував про роки дитинства, отроцтва та навчання в школі. Й хоча народився він у 1946 році в далекому Череповці, де тоді служив батько – військовий інженер, роки його формування як особистості та митця пройшли в тому ж таки Чуднові та Києві.
На фото: Твори Василя Климика в ЦКМЙого творчі здібності яскраво проявилися вже в шкільні роки. Причому в дуже різних сферах: Василь писав вірші (пише їх дотепер, причому доволі професійно) і прозу, навчався музики, захоплювався астрономією. Але найбільшою любов'ю, що згодом стала справою усього його життя, було, звісно, малювання. Причому не лише захоплювався сам, але й запалював своєю пристрастю і своїх шкільних товаришів. На відкритті виставки його близький друг дитинства – відомий лікар-хірург і дуже цікава особистість Володимир Рижак також багато згадував про їхні шкільні роки, навіть читав дитячі вірші Климика – дуже зрілі, так що важко було й повірити, що їх писав підліток – і зауважив: "Я прийшов сьогодні не тільки оглянути цю чудову виставку. Я прийшов зустрітися зі своїм дитинством і юністю, адже саме ця людина була першою, яка ввела мене у світ мистецтва".
Після закінчення школи Василь Климик вступив на архітектурний факультет Київського будівельного інституту (тепер Київський національний університет будівництва і архітектури), адже кожен архітектор – це більшою чи меншою мірою художник, недарма ж вступники на цей факультет обов'язково складають іспити з малюнка та композиції. З учителем з цих предметів Василю Володимировичу надзвичайно пощастило: в інституті його наставником з рисунка та живопису був видатний український художник, майстер архітектурного пейзажу Юрій Химич, який надзвичайно дбайливо ставився до талановитого учня. Показово, що власний стиль Химича докорінно відрізнявся від манери Климика, але вчитель давав учневі можливість прямувати власним шляхом.
Після закінчення інституту Василь Климик деякий час працював у Ташкенті, який тоді відбудовували після руйнівного землетрусу 1966 року. Але невдовзі відчув, що без України жити не зможе, тому повернувся на землю, яка стала для нього рідною. Знайшов роботу в Києві, згодом перебрався до Вишгорода, де обійняв посаду районного архітектора. Потім знов праця в столиці України – художником-проєктантом у об'єднанні "Художник", звідки пішов на творчу роботу.
Відомий Василь Климик не лише як станковий живописець, але й як художник-монументаліст (зокрема, він разом зі своїм другом Станіславом Войцеховським брав участь у розписах церкви Святого Іоана Хрестителя на вулиці Гарматній) і, звісно, як архітектор та скульптор, який створював цікаві стели, барельєфи, скульптурні композиції та пам'ятні знаки у Вишгороді, а також у Києві та в інших містах. Між іншим, деякі монументальні твори, співавтором або автором яких він є, нині дуже широко відомі. Це пам'ятник Валерію Лобановському на території спортивного комплексу "Динамо" в Києві, пам'ятний знак "Героям Лютізького плацдарму" в селі Нові Петрівці, пам'ятний знак на честь князя Святослава в селі Старі Петрівці, пам'ятний знак "Символ миру" та інтер'єри в комплексі музею-заповідника "Битва за Київ у 1943 році", пам'ятник Святим Борису і Глібу й пам'ятник ліквідаторам аварії на ЧАЕС у Вишгороді тощо.
Повертаючись до живописних робіт Климика, слід зауважити, що він пише не лише пейзажі та натюрморти. Є в нього й портрети, твори на історичну тематику, навіть ікони. Тож на виставці було представлено дуже невеличку частину його творчого доробку. Але й те, що можна було побачити в ЦКМ, часом зачаровувало. Варто лише згадати про могутні дерева на картині "Дуби" чи замріяний пейзаж "Над Десною", майже класичний за формою та настроєм натюрморт "Букет на Свято Спаса" та натюрморт "Дурман і троянда", де серед інших речей зображено і скрипку, та інші.
Скрипці, до речі, місце на його полотні знайшлося невипадково. Він любить музику і, як сам розповів, під музику працює. Музика, за його словами, має бути повсякчас, вона повинна супроводжувати художника. Без цього, на його переконання, немає творчості. Отож невипадковими були і його слова на вернісажі, що пролунали як творче кредо: "У світі є добро і зло. Але Муза повинна брати гору. Розум має перемагати всі негаразди!".