Напевно багато хто з випускників КПІ 60–90-х років ХХ століття пам'ятають, що одним із базових посібників з фізики, які вони використовували під час підготовки до вступу в інститут, був "Справочник по физике для поступающих в вузы" під редакцією професора М.П.Калабухова. Стислі й дохідливі, але, водночас, з наукової точки зору коректні пояснення найскладніших для старшокласників питань зробили його дуже популярним серед тодішніх абітурієнтів.
Проте Микола Петрович Калабухов був не лише талановитим викладачем і гарним методистом, але й відомим дослідником. А з 1956 до 1972 року він завідував кафедрою загальної фізики КПІ.
20 жовтня 2022 року виповнилось 120 років з дня його народження.
М.П.Калабухов народився у 1902 р. в місті Ростові-на-Дону в родині керівника електростанції. У 1920 році закінчив Олександрівську гімназію в місті Царицин (нині – Волгоград), навчався в Тихорецькому комерційному училищі. У 1925 році вступив на фізичне відділення фізико-математичного факультету Томського університету.
Після закінчення університету в 1930 році М.П.Калабухов працює в Інституті прикладної фізики, а потім у Сибірському фізико-технічному інституті (СФТІ), який було відкрито в 1930 році при Томському університеті. У той час до СФТІ було запрошено групу фізиків з Ленінградського фізико-технічного інституту на чолі з проф. П.С.Тартаковським (1895-1940), під керівництвом якого й почав свою наукову діяльність М.П.Калабухов. Слід зауважити, що у 1920-х роках проф. П.С.Тартаковський був асистентом кафедри фізики КПІ, яку на той час очолював проф. О.Г.Гольдман (1884-1971).
У СФТІ М.П.Калабухов разом із П.С.Тартаковським відкрив явище електронної поляризації забарвлених лужно-галоїдних кристалів. Це явище стало основою сучасної електрофотографії. Крім того, він виконав низку робіт, пов'язаних із вивченням фотоефекту на межі металу та діелектрика.
У 1935 році М.П. Калабухов захистив кандидатську дисертацію на тему "Про внутрішній фотоефект у лужно-галоїдних кристалах" та здобув ступінь кандидата фізико-математичних наук. На посаді доцента Томського університету він викладав декілька курсів теоретичної фізики.
У 1937 році Микола Петрович одружується з піаністкою Тбіліської консерваторії М.О.Мелік-Бабахановою та переїжджає до Тбілісі, де працює на посаді доцента кафедри експериментальної фізики Тбіліського державного університету. У 1940 р. він очолив цю кафедру. У 1941 році в Грузії було організовано Інститут фізики АН Грузинської РСР під керівництвом Е.Л.Андронікашвілі, у якому М.П. Калабухов став керівником відділу експериментальної фізики, а згодом – відділу фізики твердого тіла.
У Тбілісі М.П.Калабухов розвивав науковий напрям з дослідження електричних та оптичних властивостей твердих тіл, зокрема фотоелектричних властивостей лужно-галоїдних кристалів. Він запропонував оригінальний метод визначення накопичення точкових дефектів у кристалах під впливом жорсткого випромінювання – метод повторного випромінювання з наступним вимірюванням фотоструму. Згодом цей метод знайшов широке використання як у СРСР, так і за кордоном. Значне місце в дослідженнях М.П.Калабухова займало вивчення квазіметалічних частинок, що утворюються під час випромінювання кристалів. Досліджував він також релаксаційні явища у віддзеркалених кристалах за присутності фотоструму. У 1952 р. захистив докторську дисертацію, що була присвячена вивченню ролі дефектів кристалічної гратки в особливостях фотоелектричної провідності в лужно-галоїдних кристалах. Зауважимо, що під керівництвом М.П. Калабухова в Тбіліському університеті під час евакуації у воєнні роки захистив кандидатську дисертацію майбутній доцент кафедри загальної фізики КПІ Ю.А.Сікорський, рідний племінник авіаконструктора Ігоря Сікорського.
У 1956 році на запрошення ректора Київського політехнічного інституту І.Т.Швеця Микола Калабухов разом із родиною переїжджає до Києва і очолює кафедру загальної фізики. З його приходом наукове життя на кафедрі активізується, оновлюється оснащення наукових лабораторій, створюються експериментальні майстерні (механічна, склодувна, кварцедувна). Кількість співробітників зростає до сотні і більше. Починають працювати два наукові семінари – з широкозонних напівпровідників і з оптичних властивостей іонних кристалів. Під керівництвом М.П. Калабухова виконуються дослідження оптичних властивостей твердих тіл, а з 1957 року з його ініціативи відкривається проблемна лабораторія напівпровідників, основним напрямом діяльності якої стало створення та дослідження опорних світловипромінювальних діодів на основі кубічного карбіду кремнію.
У проблемній лабораторії було два відділи: відділ монокристалічних напівпровідникових матеріалів (керівник – проф. М.П.Калабухов) та відділ мікроелектроніки (керівник – проф. М.М.Некрасов (1906-1983)). У 1969 р. прилади, розроблені в лабораторії, експонувалися на ВДНГ СРСР та були удостоєні бронзової медалі. Співробітники лабораторії брали участь у виконанні державних програм, стали відомими в країні і за кордоном.
Під керівництвом М.П.Калабухова за тематикою проблемної лабораторії кандидатські дисертації захистили Ю.М.Алтайський, В.С.Кисельов та В.М. Родіонов. Згодом Ю.М.Алтайський став керівником проблемної лабораторії та захистив докторську дисертацію. В.С. Кисельов у 1990-х роках перейшов працювати в Інститут фізики напівпровідників НАН України, де у співпраці з С.Ф.Авраменком, який також був співробітником проблемної лабораторії КПІ, розробив унікальну технологію вирощування монокристалів карбіду кремнію. Вирощені монокристали 6Н-політипу розміром понад дюйм у діаметрі і нині не поступаються за якістю тим кристалам, що вирощуються в провідних закордонних технологічних компаніях, таких як "Cree", "Siemens" тощо. Проблемна лабораторія також залучала до своєї роботи студентів. За тематикою лабораторії було захищено понад 70 дипломних робіт. Серед дипломників був і майбутній директор Інституту фізики напівпровідників НАН України акад. В.Ф. Мачулін (1950-2014), який виконував дипломну роботу під керівництвом к.т.н. В.С. Кисельова.
До складу лабораторії також входила кріогенна станція. Запуском та забезпеченням стабільної роботи кріогенної станції займався талановитий інженер М.А.Свертока. Зріджений гелій використовувався для проведення на кафедрі експериментальних досліджень за низьких температур, а також постачався іншим закладам, наприклад, медичному інституту.
Другим напрямом наукових досліджень кафедри було вивчення оптичних властивостей іонних кристалів. Основними результатами досліджень було вивчення механізмів перетворення одних електронних центрів забарвлення в інші та механізму збудження люмінесценції, структури електронних переходів у кепзонних центрах. Значне місце також займало дослідження оптичних властивостей лужно-галоїдних кристалів із двовалентними домішками, такими як європій, кадмій, якими займався В.К.Ковальов. Під керівництвом Миколи Калабухова за цим науковим напрямом захистили кандидатські дисертації П.А.Юрачковський, В.П.Бригинець, П.К.Горбенко, А.А.Ковтун, А.І.Бублей, Ю.Б.Єрмолович.
Микола Петрович завжди приділяв багато уваги підготовці до лекцій. Він ретельно готувався до кожної. Оновлював матеріал, додавав щось свіже, нещодавно прочитане, продумував кожне слово. На лекціях розповідав про історії відкриттів та про вчених, які їх здійснили. Лекції з фізики читав у Великій фізичній аудиторії головного (першого) корпусу КПІ. М.П.Калабухов одним із перших київських викладачів почав читати лекції з фізики для широкого загалу на телебаченні. Також він багато років очолював Київську організацію Товариства "Знання".
М.П.Калабухов був людиною доброзичливою, не любив говорити про людей погано, а лихослів'я сприймав як щось негідне. Микола Петрович завжди знаходив можливість уважно вислухати співрозмовника, чистота його задумів і вчинків змушувала багатьох ставитися до нього з великою теплотою.
З 1973 по 1987 рік Микола Петрович продовжував працювати на кафедрі загальної фізики на посаді професора. Життєвий шлях М.П.Калабухова закінчився 28 листопада 1989 року.