Нагадуємо: “КП” почав розповідати про видатних учених, чию пам’ять увічнено в погруддях, встановлених у фойє Державного політехнічного музею при КПІ ім. Ігоря Сікорського. Ми вже писали про академіків Є.О.Патона та І.П.Бардіна, С.П.Корольова та М.М.Боголюбова, С.О.Лебедєва та П.А.Тутковського. Цю, завершальну, розповідь присвячено академікам Г.Ф.Проскурі та Л.В.Писаржевському.
Ще одне погруддя – вченого, академіка Всеукраїнської академії наук (1929), лауреата Державної премії СРСР (1943), заслуженого діяча науки і техніки УРСР (1944), професора – Георгія Федоровича Проскури (16 квітня 1876 – 30 жовтня 1958), з ім'ям якого пов'язане створення наукової школи гідромашинобудування в СРСР. Капітальну монографію Г.Ф.Проскури "Гідродинаміка турбомашин" перекладено багатьма мовами світу.
У 1901 р. Г.Ф.Проскура закінчив Імператорське московське технічне училище (нині – Московський державний технічний університет ім. М.Е.Баумана). Був запрошений на роботу до Харківського технологічного інституту (ХТІ), а з січня 1902 р. був зарахований стипендіатом для підготовки до професорського звання. У 1902–1904 рр. вивчав виробництво турбін у Швейцарії.
Під керівництвом Г.Ф. Проскури вперше в Україні почалися дослідження вітродвигунів, гідротурбін, насосів, гідродинамічних передач, систем гідроавтоматики і регулювання, кавітації в гідромашинах та ін. Він розробляв насоси і гідротурбіни різних типів. Це створило основу для виробництва насосів у містах Суми, Кишинів і Бердянськ, гідротурбін у Харкові. 16 січня 1914 р. Г.Ф. Проскура очолив гідравлічну лабораторію і на її основі створив кафедру гідромеханіки.
За його ініціативою в 1922 р. в ХТІ було відкрито авіаційну спеціалізацію, у рамках якої він починає читати необов'язковий курс з повітроплавання. За рік на базі цієї спеціалізації створено авіаційне відділення механічного факультету. Того ж року, знов-таки з його ініціативи, було створено Товариство авіації та повітроплавання України і Криму.
Г.Ф.Проскура є засновником Харківського авіаційного інституту (1930 р.), який було створено на базі очолюваної ним аерогідродинамічної лабораторії в ХТІ. У різні роки він очолював у цьому інституті кафедри аеродинаміки і реактивних двигунів. За його участю формувалися творчі колективи кафедри конструкції літаків і авіамоторної лабораторії. З ім'ям вченого пов'язана розробка низки літаків, які були запущені в серійне виробництво.
З 1944 по 1955 рр. Георгій Федорович був директором лабораторії швидкохідних машин і механізмів АН УРСР.
У 1974 році АН УРСР встановила премію його імені, яку присуджують за видатні наукові роботи в галузі енергетики.
* * *
Далі, ліворуч, стоїть погруддя дійсного члена академії наук УРСР (1925) та академії наук СРСР (1930), лауреата премії ім. В.І.Леніна (1930) Лева Володимировича Писаржевського (1 лютого 1874 – 23 березня 1938). Це український вчений у галузі фізичної хімії. Основні його праці присвячено властивостям і будові перекисів і надкислот, дослідженню впливу розчинника на хімічну рівновагу та вільну енергію хімічних реакцій. Створив основи електронної теорії окисно-відновних реакцій, запропонував теорію гальванічного елемента, що враховувала термодинамічну рівновагу між іонами й електронами в металі і між іонами в металі та їх сольватами в розчині, яка пояснила походження електродних потенціалів. Заклав основи електронної теорії каталізу. Л.В.Писаржевський є засновником наукової школи електронної хімії. У підручнику "Вступ до хімії" (1926 року) вперше виклав весь матеріал хімії з позиції електронної теорії будови атомів та молекул.
Л.В.Писаржевський у 1896 р. закінчив Новоросійський університет (м. Одеса), працював там же лаборантом, а згодом приват-доцентом. Разом з професором П.Г.Меліковим (Мелікішвілі) виконав дослідження неорганічних перекисних сполук. За підсумкову працю з цих досліджень автори були удостоєні Ломоносовської премії Академії наук. У 1900 р. був відряджений за кордон і два роки працював у Фізико-хімічному інституті В.Оствальда. У 1908–1912 рр. – професор Київського політехнічного інституту, який залишив на знак протесту проти політики обмеження прав викладачів і студентів. Разом з В.О.Вагнером заснував і редагував природничо-історичний журнал для самоосвіти "Природа" (нині – журнал "Природа" Російської АН). У 1913 р. став професором Гірничого інституту в Катеринославі (з 1926 р. Дніпропетровськ, нині – Дніпро).
Коли розпочалась Перша світова війна, Л.В.Писаржевський зайнявся вирішенням проблем медичного забезпечення армії. Налагодив виробництво саліцилових препаратів, уротропіну, перекису водню, йоду та ін.
У 1916 р. Л.В.Писаржевський організував у Катеринославі курси медсестер, які незабаром було перетворено на Вищі жіночі курси (1916), а у 1918 р. – в університет (1918), де Лев Володимирович протягом десяти років очолював хімічний факультет. У 1924–1926 рр. працював ректором Гірничого інституту. У 1926 р. з його ініціативи в цьому інституті відкрили хімічний факультет, на основі якого в 1930 р. створили Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут.
1927 року заснував Український інститут фізичної хімії (з 1934 р. – Інститут фізичної хімії АН УРСР, нині Інститут фізичної хімії ім. Л.В.Писаржевського НАН України). З 1929 р. по 1934 р. одночасно був професором Тбіліського політехнічного інституту. У Тбілісі вчений став організатором Хімічного інституту ім. П.Г. Мелікішвілі.
У 1925 р. Л.В. Писаржевський був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, у 1928 р. став член-кореспондентом АН СРСР, а у 1930 р. – дійсним членом АН СРСР.
У 1964 році АН УРСР встановила премію його імені, яку присуджують за видатні наукові роботи в галузі хімії та хімічної технології.
Людмила Баштова, м.н.с. ДПМ