Ліворуч – погруддя ще чотирьох українських учених. Серед них погруддя академіка АН УРСР (1945 р.), творця першого в континентальній Європі комп'ютера Сергія Олексійовича Лебедєва (2 листопада 1902–3 липня 1974).
Це засновник наукової школи електронно-обчислювальної техніки в Україні, яка стала головною в колишньому СРСР. За своїми результатами вона успішно конкурувала з американською фірмою IBM. Під його керівництвом були створені й передані для серійного випуску 15 типів високопродуктивних, найскладніших на той час електронних обчислювальних машин (ЕОМ). Кожна з них була більш швидкісною, продуктивнішою, надійнішою і зручнішою в експлуатації, ніж попередня.
У травні 1946 року С.О.Лебедєва було призначено директором Інституту енергетики АН УРСР у Києві. У 1947 році, після поділу цього інституту, він став директором Інституту електротехніки АН УРСР (з 1963 року – Інститут електродинаміки). Того ж року в цьому інституті було створено лабораторію моделювання та обчислювальної техніки. У київському передмісті Феофанія академік Лебедєв очолив розробку першої в СРСР і на європейському континенті обчислювальної машини МЭСМ (рос. Малая электронно-счётная машина). Упродовж 1948–1949 років він розробив основні принципи побудови таких машин. Далі було прийнято рішення створити діючий макет машини з подальшим його перетворенням на малу електронну лічильну машину. До кінця 1950 р. налагодження макету було закінчено.
У 1950 році Сергій Лебедєв отримав запрошення на роботу до Інституту точної механіки та обчислювальної техніки (ІТМтаОТ) АН СРСР у Москві. Там він керував створенням електронно-лічильної машини, що отримала назву БЭСМ-1 (рос. Большая, или Быстродействующая электронно-счётная машина). Після здачі БЭСМ-1, у 1952 році академік Лебедєв очолив ІТМтаОТ (згодом цей інститут отримав його ім'я).
Створені на основі київських ЕОМ радянські обчислювальні машини (БЭСМ, "Стріла", "Мінськ", "Урал", "Дніпро", "Мир", М-20, М-220 та інші) забезпечили в період ядерного протистояння досягнення паритету між США та СРСР.
Учень С. Лебедєва В. Бурцев створив ЕОМ "Діана-1" та "Діана-2", що забезпечили автоматичне стеження за цілями. Київські ЕОМ були використані для створення першої системи протиракетної оборони СРСР (генеральний конструктор Г.В. Кисунько).
Доповідь С. Лебедєва у м. Дармштадт про успіхи київських учених 1956 року виявила, що українські ЕОМ відповідають рівневі американських і є найбільш швидкодіючими в Європі.
Академік Лебедєв різко виступав проти того, що в 1970-ті роки в СРСР почалося копіювання американської системи IBM 360 (в радянському варіанті вона мала назву ЄС ЕОМ). Він вважав, що наукову та інженерну думку потрібно використовувати на власні розробки, і що політика наздоганяння не виправдає себе…
* * *
Наступне погруддя увічнює пам'ять першого українського доктора геології (1911 р.), професора (1914 р.), одного з 12 перших академіків Всеукраїнської академії наук (1918 р.), академіка Білоруської академії наук (1928 р.) Павла Аполлоновича Тутковського (1 березня 1858 – 3 червня 1930). Вчений займався вивченням геологічного минулого Землі та палеонтологією. Його спадщина налічує понад тисячу наукових робіт. Надзвичайно багато він зробив для становлення української наукової термінології в галузі природничих наук.
П.А. Тутковський – засновник геологічної наукової школи в Україні. Фахівець у галузі регіональної геології, мінералогії, геоморфології, палеонтології . Він також був одним із засновників Української академії наук, першим геологом серед її членів (з 1918 р.), а з 1919 р. – очільником фізико-математичного відділення УАН.
Першим у тодішній Російській імперії Павло Тутковський почав займатися дослідженням викопної мікрофауни. Його роботи з цього напряму отримали визнання вітчизняних і зарубіжних спеціалістів.
Потужним імпульсом для розвитку створеної ним наукової школи стала організація в 1926 р. Українського науково-дослідного інституту геології, який він очолив, та відкриття в 1927 р. в Києві Геологічного музею при Інституті геологічних наук УАН у Києві. У ці роки йому вдалося об'єднати геологів, які впродовж наступних десятиліть зробили надзвичайний внесок у розвиток геологічних наук в Україні.
Завдяки своїм ґрунтовним фаховим знанням академік Тутковський ще наприкінці ХІХ ст. першим в Україні розпочав природоохоронну діяльність. До кола його інтересів входили питання збереження лісового та рибного розмаїття, захисту птахів, озеленення міст, утилізації шкідливих відходів з промислових підприємств. Його хвилювала боротьба з лісовими пожежами, укріплення ярів, доля київського Царського саду і зоопарку. У 1918 р. П.А.Тутковський вперше в Україні порушив і питання про охорону геологічних пам'яток. Тоді ж він очолив громадську природоохоронну комісію у відділі охорони пам'яток природи при Міністерстві земельних справ Української народної республіки. Щоправда, через постійні зміни влади комісія ця проіснувала недовго, але встигла домогтися скасування вирубки Голосіївського лісу, а також підготувати експонати для Музею охорони природи.
П.Тутковського по праву вважають одним із засновників Національної бібліотеки Української держави (з 1919 р. – "Всенародна бібліотека України" УАН).
У 1919 р. він очолив Сільськогосподарський комітет України, який чимало зробив для природоохорони, зокрема, для охорони заповідників Асканія-Нова, Канівського та Конча-Заспа.
У квітні 1920 р. на засіданні природничого відділу Українського наукового товариства в Києві він запропонував категорії геологічних об'єктів, що підлягають охороні, серед них – і бурштинові поклади України…
В. Вернадський називав П. Тутковського найкращим знавцем неорганічної природи України.