Отже, праворуч від вхідних дверей Державного політехнічного музею при КПІ ім. Ігоря Сікорського в нішах розміщено чотири гіпсові бюсти.
Перший – академіка АН УРСР (1929), Героя Соціалістичної Праці (1943), Заслуженого діяча науки УРСР (1940) ЄВГЕНА ОСКАРОВИЧА ПАТОНА (20 лютого 1870 – 12 серпня 1953). Він засновник вітчизняної школи зварювання металів. Фундатор і перший керівник Інституту електрозварювання АН України. Фахівець у галузі мостобудування. Займався проектуванням і будівництвом мостів. Автор чотиритомної праці "Залізні мости".
Є.О.Патон винайшов метод швидкісного автоматичного зварювання під флюсом, який дістав назву "метод Патона", виконав фундаментальні дослідження в галузі розрахунку та міцності зварних конструкцій, механізації зварювальних процесів, наукових основ електричного зварювання плавленням. Усе це мало значний вплив на технічний розвиток України і Радянського Союзу.
У 1904–1939 рр. вчений працював у Київському політехнічному інституті. Зокрема, був завідувачем кафедри мостобудування (1904–1929), деканом інженерного факультету (1906), завідувачем кафедри електрозварювання (1935–1939), яку організував у складі механічного факультету (1935 р.). Мав прогресивні погляди щодо організації навчального процесу, вносив пропозиції з його покращення та методики викладання. Досліджував європейський досвід з цих питань.
Є.О. Патон 1929 року організував в Академії наук України кафедру інженерних споруд, на базі якої створено Інститут електрозварювання АН УРСР (1934), який він очолював до кінця життя.
Зробив визначний внесок в обороноздатність СРСР: під його керівництвом і за безпосередньою участю було розроблено і впроваджено технологію та обладнання для зварювання спеціальних сталей. Цей метод широко застосовувався в роки Другої світової війни, зокрема для виробництва танкових башт. Під його керівництвом у Києві було споруджено міст через Дніпро (1953), який на його честь названо "Міст імені Є.О. Патона".
Його син, Борис Євгенович Патон, очолює НАН України.
* * *
Ще один бюст академіка АН СРСР (1932), Героя Соціалістичної Праці (1945), кавалера 7 орденів Леніна, лауреата Ленінської (1958), двох Сталінських премій першого ступеня (1942,1949) – ІВАНА ПАВЛОВИЧА БАРДІНА (1 листопада 1883 – 7 січня 1960). Це вчений-металург, організатор і керівник кількох металургійних заводів, Інституту металургії АН СРСР, фахівець у галузі проектування потужних, повністю механізованих металургійних заводів, створення найбільш досконалих типів металургійних агрегатів, зокрема розробки та застосування промислових установок безперервного розливання сталі; інтенсифікації мартенівського виробництва, особливо з використанням кисню: освоєння та комплексного використання нових видів металургійної сировини.
Він був прихильником формування металургії як науки, творцем відділення технічних наук в Академії наук СССР, в якому було зосереджено всі наукові напрями сучасної металургійної науки.
Учений підготував школу наукових кадрів металургів, які, спираючись на досягнення фундаментальних наук – хімії, фізики та математики, розробили процеси концентрації, вилучення та отримання багатьох металів тощо.
Іван Бардін у 1910 році закінчив КПІ, захистивши дипломний проект з мартенівської печі й отримавши диплом інженера-технолога за спеціальністю "Металургія". Він був учнем засновника металургійної школи КПІ проф. В.П. Іжевського.
У 1910–1911 рр. працював на американських заводах робітником.
Після повернення до Києва почав працювати, за рекомендацією професора КПІ В.П. Іжевського, на Юзівському металургійному заводі під керівництвом видатного металурга М.К. Курако.
У 1916–1923 рр. І.П. Бардін працював на Єнакієвському металургійному заводі начальником доменного цеху. В 1917 р. робітники обрали І.П. Бардіна головним інженером, згодом він став директором заводу і рудників. Довіру робітників він повністю виправдав – у важкі роки руйнації та громадянської війни зміг організувати виробництво чавуну на єдиній, напевно, доменній печі, що працювала тоді в країні. Талановитий металург працював і на заводі "Югсталь". У 1924–1929 рр. він – головний інженер Макіївського заводу, а потім заводу ім. Дзержинського в Каменському (Дніпродзержинськ). У 1929 р. йому було доручено керівництво будівництвом величезного на той час Кузнецького металургійного комбінату (КМК). Тут він втілив заповітну мрію ентузіаста доменної справи М.К. Курако – побудував на базі коксівного кам'яного вугілля високої якості металургійний завод з великими, повністю механізованими доменними печами, невідомими на той час у Європі. Під його керівництвом на КМК була пущена перша в СРСР мартенівська піч.
У 1937 р. І.П.Бардіна залучають до управління металургійною промисловістю всієї країни, призначають головним інженером Головного управління металургійної промисловості Наркомтяжпрома СРСР.
З 1938 р. він очолив Технічну раду Народного комісаріату важкої промисловості СРСР, став членом Ради з металургії і хімії при Раднаркомі СРСР. У 1939 р. його було призначено заступником наркома чорної металургії СРСР, а з 1941 р. він Державний радник Раднаркому СРСР.
У 1932 р. І. П. Бардіна було обрано дійсним членом Академії наук СРСР, у 1939 р. – головою президії Уральського філіалу АН СРСР. Він очолив створений за його ініціативою Інститут металургії АН СРСР та одночасно працював над створенням та будівництвом галузевого НДІ чорної металургії. У 1942 р. учений був обраний віце-президентом АН СРСР. З 1943 по 1960 р. він завідував кафедрою економіки й організації чорної металургії в Московському інституті сталі і сплавів.
У роки Другої світової війни І.П. Бардін керував комісією Президії АН СРСР з мобілізації ресурсів східних районів держави на потреби оборони. З ініціативи і за участю І.П. Бардіна була створена Північна Магнітка – Череповецький металургійний завод.
Він засновник та перший директор (1944–1960) Центрального НДІ чорної металургії АН СРСР.
І.П.Бардін не втрачав зв'язків з Київським політехнічним інститутом. У 1944 р. він сприяв організації металургійного факультету інституту у складі чотирьох кафедр, які очолили відомі вчені – академіки АН УРСР М.М. Доброхотов, В.М. Свєчніков, чл.-кор. АН УРСР В.Є. Васильєв і перший декан професор К.І. Ващенко.
У 1954 р. Іван Павлович надіслав студентам металургійного факультету КПІ лист "О творческом и "школярском" подходе к изучению теории металлургии". У цьому листі Іван Павлович згадував про роки навчання в інституті, особливу увагу приділяв спеціальності інженера, набуттю інженерного досвіду. Цей лист був опублікований у газеті "За радянського інженера" 17 листопада 1954 р. В ньому наголошується: "Інженер – це людина, яка своєю творчою технічною діяльністю вносить у виробництво щось нове. Інженер <…> володіє науковою підготовкою і знанням теоретичних закономірностей процесів, які відбуваються в тих чи інших виробничих агрегатах. І саме ці знання відкривають йому широкий шлях до творчості. <…> Всяка технічна справа, добре виконана, повинна бути разом з тим здійснена красиво і в цілковитій відповідності з науковими положеннями. Девізом техніка повинно бути прагнення принести максимальну користь у дальшому розвитку науки і техніки" (див. також “КП” №14 від 27 квітня 2017 р.).
Відомості про його науковий і життєвий шлях внесено до збірника "Славетні імена КПІ".