Серед робіт, представлених восени на конкурсі "Таланти КПІ 2018", художні полотна доцента кафедри теоретичної та прикладної економіки М.М.Дученко привертали загальну увагу. Вона і стала переможцем у номінації "Живопис".
Редакція "КП" звернулася до Марини Михайлівни з проханням розповісти про свою роботу в КПІ ім. Ігоря Сікорського, захоплення та творчість. Наводимо її розповідь.
Спочатку про себе
Я киянка в третьому поколінні, дуже люблю наше місто. Батько – професор, д.т.н., завідував кафедрою охорони праці в Київському інституті харчової промисловості. За його підручником і досі навчається чимало студентів. Мама – доцент, к.е.н. Фах для мене вибрали батьки, а я просто погодилася. Мабуть, багато людей можуть сказати про себе те саме.
Отримавши диплом з відзнакою інженера-економіста, навчалася в аспірантурі КНЕУ, захистила дисертацію, маю ступінь кандидата економічних наук, народила сина. Робота викладачем була для мене бажаною, базуючись на досвіді батьків. І ось після декретної відпустки, в січні 1990 р. мені випала щаслива (як пізніше зрозуміла) нагода стати викладачем Київської політехніки, де й працюю майже вже 30 років.
У 1990-х в університеті активно розвивався напрям економічної освіти: відкривалися нові спеціальності, створювалися нові кафедри, і врешті – факультет менеджменту та маркетингу. Я працювала на посаді асистента, потім доцента, отримала вчене звання, викладала економічні дисципліни на різних факультетах. А це постійне самонавчання і самовдосконалення. І врешті зрозуміла, що спілкування зі студентами, викладання, навчання, робота з людьми – це і є моє справжнє покликання. Я знайшла в собі природну здатність пояснювати складні речі простими словами і на простих прикладах, отримуючи від роботи величезне задоволення.
У середині 90-х країна почала докорінно змінюватися, і мені як викладачу економіки стало бракувати знань і розуміння ринкових процесів. І знову щаслива можливість. Завдяки КПІ і факультету менеджменту та маркетингу, я успішно закінчила міжнародну бізнес-школу. Це була перша американська фінансово-банківська програма в Міжнародному інституті менеджменту в 1996–97 рр. Це був не просто ступінь МВА, а повний переворот у свідомості: нові знання, нові методи навчання, нові люди, нові враження, нові погляди. Протягом наступних років я працювала у сфері розвитку фінансового ринку як консультант, експерт, аналітик у різних міжнародних проектах, освоїла професію бізнес-тренера. Отримані знання і досвід постійно використовую в студентській аудиторії.
Тепер про творчість
Писати картини почала три роки тому. Абсолютно несподівано. До того ніколи не малювала, хіба що пробувала олівцем відтворювати ілюстрації з улюблених книжок. І ось одного жовтневого дня проходила повз кіоск із художнім приладдям і розговорилася з продавцем. Він запропонував спробувати себе в живописі. Мені стало смішно: я ж не вмію малювати! Та продавець показав мені полотно з контурами відомої картини: мокре від дощу та підсвічене різнокольоровою рекламою місто. Це як розмальовка, сказав він, релакс для сучасної людини. Я купила полотно, маленький набір масляних фарб і два пензлики.
Наступні чотири години старанно розфарбовувала картон. Поняття не мала, як працюють маслом, які інструменти потрібні, як тримати пензлик, які є техніки мазків, як змішувати фарби і отримувати потрібні кольори, коротше – повний нуль. Але яке то було задоволення! Картина вийшла яскрава, хоча і трохи примітивна. Виставила її на фейсбук і несподівано отримала купу позитивних відгуків. Друга картина теж була по контурах, але я вже внесла корективи в кольорову гаму. А далі пішли самостійні роботи.
Та скрізь потрібні знання. Годинами переглядала майстер-класи в інтернеті, читала статті з техніки живопису, дивилася як працюють художники. І малювала. Процес захоплював. Дуже підтримували друзі, подарували голландські фарби і купу полотен. У вільний час почала відвідувати студію. Роботи ставали кращими. Друзі почали замовляти картини як подарунки до свят.
Щоб роботи побачили світ, знову допоміг рідний університет. Участь у конкурсі "Таланти КПІ 2017" – перша публічна презентація моєї творчості. Дуже хвилювалася: як сприймуть мої роботи незнайомі люди. Виставила 14 картин, які, вважала, не дуже соромно показати. І диплом переможця, отриманий із рук проректора, став повною несподіванкою. Підходили студенти і колеги, ділилися враженнями. Це додало впевненості і мотивації для подальшої творчості.
До конкурсу 2018 р. готувалася свідомо. Усі картини, представлені на "Талантах КПІ 2018", написані протягом останнього року. Люблю яскраві кольори. В природі, в одязі, в інтер'єрі. Яскраві фарби створюють позитивний настрій. Мені здається, якщо дивитися на яскраву картину – стаєш трохи щасливішим. Все, що малюю, – це відображення мого внутрішнього світу, захоплень, почуттів, бажань.
Подобається малювати воду. Бо це стихія життя. Навіть у спокої вона сповнена прихованого руху. На неї можна дивитися, споживати, в ній можна жити, отримувати інформацію. Вода і проста, і, водночас, загадкова. Картину із зображенням моря можна повісити в будь-якому приміщенні, вона виглядатиме гармонійно. Гори – то символ величі природи. Тому і манять, і кожної миті виглядають по-різному.
Я переконана: наш світ не обмежується нашою уявою про нього. Є щось набагато більше і значуще, неосяжне. І колись ми обов'язково про це дізнаємося. Прагнення до розуміння пробуджує фантазію. Люблю фантастику, фентезі, казки. В дитинстві перечитала всі 200 томів науково-фантастичної бібліотеки. Тому в моїх роботах присутня тема фентезі, космосу, стихії.
У мене багато творчих ідей. Хочеться спробувати нові техніки, матеріали, інструменти, міркую над можливістю системного навчання у професійних художників. У планах на майбутнє – організація власної тематичної виставки. Головна проблема – брак часу. Та бажання сильніше.
На майбутнє
Думаю, в кожній людині закладено творчі здібності, багато і різних. Але ми в полоні стереотипів, слухаємо оточуючих, а не себе. Як визначити свої здібності? Просто прислухаймося до своїх бажань. Те, що хочеться робити понад усе, і є основна здібність. І немає значення – уміємо ми це робити чи ні. Просто треба захотіти почати. Не чекати, що "з неба зійде натхнення", а просто працювати. На моє переконання, людина створена для щастя. А творчість – його складова. Щасливі люди живуть довше. Це медичний факт.
М. Дученко, доцент ФММ