Першого директора КПІ Віктора Львовича Кирпичова в різноманітних довідниках коротко характеризують так: учений-механік, інженер і педагог, організатор вищої технічної освіти, засновник і перший директор Харківського технологічного інституту, засновник і перший директор Київського політехнічного інституту. Але він був ще й теоретиком (філософом) вищої технічної освіти. В.Л.Кирпичов мав цілісне бачення того, яким має бути інженер і його підготовка у вищому технічному навчальному закладі. Про це він говорив, зокрема, у промові на урочистому відкритті Київського політехнічного інституту 31 серпня 1898 року, писав у статті "Значення фантазії для інженерів", що була опублікована у 1903 р.
Але найбільш детально свої погляди на вищу технічну освіту В.Л.Кирпичов виклав у промові, яку виголосив 15 вересня 1890 року з нагоди першого випуску Харківського технологічного інституту, і яка називається "Завдання вищої технічної освіти". У цій промові розглянуто усі складові підготовки інженерів: вивчення фундаментальних (математика, фізика, хімія, механіка) і прикладних наук, креслення і малювання, обчислювальної техніки, будівельного мистецтва й архітектури. В.Л.Кирпичов звертав увагу на важливість вміння інженера працювати руками, яке виробляється в майстернях і лабораторіях, а також обстоював необхідність усного викладання матеріалу на лекціях, доповненого діалогами на семінарах, на противагу тим, хто пропонував замінити ці форми самостійним вивченням студентами підручників у поєднанні з консультаціями викладачів. Редакція вважає, що багато висловлених В.Л.Кирпичовим думок і сьогодні не втратили актуальності, і що київським політехнікам варто з ними ознайомитися.
Промову разом зі звітом про стан Харківського технологічного інституту було видано у 1890 р. окремою брошурою. У бібліотеці нашого університету цієї брошури немає. Провідний редактор нашої газети к.т.н. В. Ігнатович знайшов її в електронному репозитарії Харківської політехніки. Він же здійснив переклад з російської тих її фрагментів, які подаються нижче.
...Багато з вас довго чекали відкриття тут Технологічного Інституту, що відбулося нарешті у 1885 році, радісно вітали цю подію, і потім з великим інтересом стежили за його розвитком. Інститут високо цінує загальне співчуття і прихильне ставлення до нього представників місцевої адміністрації і громадськості, і тому тепер, коли Інститут організовано у повному своєму складі і щойно відбувся перший випуск його вихованців, які пройшли п'ятирічний курс навчання, я вважаю своїм обов'язком викласти перед вами ті ідеї, які були керівними при організації Інституту, отже ідеї про те, якою взагалі має бути вища технічна освіта, і в чому має полягати підготовка майбутніх інженерів у вищій школі.
При сучасному широкому розвитку техніки і важливому значенні її для народного багатства, питання про технічні навчальні заклади має першочергове значення. Необхідні нижчі технічні школи для підготовки простих заводських робітників, середні училища – для підготовки майстрів, і нарешті вищі навчальні заклади для підготовки інженерів. Наш Інститут має на меті готувати осіб, що займають вище становище в технічній ієрархії, тобто інженерів, керівників заводської справи. Слід намагатися, щоб вихованці його були гідні почесного звання інженера.
При численних дослідженнях про технічну освіту, які проводилися за останній час, між іншим дошукалися і до філологічного походження слова інженер. За відомим словником французької мови, складеним Літтре, виявляється, що слово інженер походить від дієслова "s'ingénier", що означає розумову роботу, яка виконується з метою досягнення успіху в задуманій справі. Інженер є душею технічної справи, керівником її, який вказує усім іншим учасникам підприємства, що і як вони повинні робити для досягнення найкращого успіху; він же оцінює результати роботи майстрів і робітників. Головна діяльність його розумова, і він має бути підготовлений переважно до діяльності цього роду.
Керувати сучасним вдосконаленим технічним підприємством дуже важко, і Технологічному Інституту призначена складна задача готувати таких керівників; особливо складною вона є в нашій батьківщині внаслідок різноманітності наявних у нас галузей промисловості... Труднощі тут зростають до високого ступеня ще й внаслідок того, що сучасна техніка міняється і вдосконалюється дуже швидко; іноді за двадцять, навіть за десять років виробництво абсолютно змінюється, вимагає зовсім інших апаратів і інших прийомів; з'являються нові виробництва, а існуючі занепадають, або й зовсім зникають ...
При такому швидкому розвитку техніки для того, щоб бути інженером у справжньому сенсі цього слова, абсолютно недостатньо вивчити на практиці існуюче виробництво. Особи, які добре знають існуючу заводську рутину, можуть тільки продовжувати її, але стають абсолютно безсилими, коли знадобиться ввести певне поліпшення у виробництво або перейти до іншого виробництва, що з'явилося; а тим більше такі особи не можуть самостійно вдосконалювати фабричну справу ...
На противагу практиці, яка займається безпосередньо близьким, вузьким і спеціальним, наука досліджує більш віддалене, широке і загальне. Закони науки залишаються незмінними і можуть застосовуватися до різноманітних явищ, і їх знання є невичерпним капіталом, який не перестає приносити великі відсотки. Наукові знання завжди допоможуть інженеру подолати труднощі при кожному новому питанні і швидко освоїтися при впровадженні удосконалення або нового виробництва. Практики, які все життя присвятили якійсь одній справі і знають усі її тонкощі, стають у безвихідь перед будь-яким новим питанням і виявляються безсилими в порівнянні з молодим інженером, озброєним науковими знаннями. Не тільки у техніці, але й у всіх сферах людської діяльності, при кожній новій справі, при всяких нових труднощах звертаються до людей науки... Ось чому для будь-якого майбутнього інженера необхідно ґрунтовне вивчення математики, фізики, хімії та механіки, які є фундаментом усіх інших його знань...
Однак недостатньо вивчити виключно теоретичні предмети; інженер повинен ще ознайомитися з так званими прикладними науками, різними розділами механічної і хімічної технології, що займаються безпосереднім вивченням фабричних і заводських виробництв. При цьому вивченні майбутні інженери побачать, що далеко не всякі питання, які зустрічаються у фабричній справі, можуть бути вирішені існуючою теорією; водночас жива справа вимагає негайного вирішення питань, що виникають, і неможливо чекати того часу, коли теорія вдосконалиться настільки, щоб дати необхідне рішення. У таких випадках доводиться вдаватися до грубих, приблизних рішень, ґрунтуватися на емпіричних даних, користуватися вказівками чистої практики, іноді навіть прямо приймати на віру старовинні рецепти, копіювати старовинні креслення...
Не слід забувати, що в техніці, крім наукової сторони, є ще й настільки ж важлива сторона мистецтва, і що для вас, крім дослідів, які виконуються в хімічних і фізичних лабораторіях, мають важливе значення ті грандіозні досліди, для яких лабораторією служить вся промисловість, а кожне окреме технічне підприємство є окремим експериментом, що проводиться у великих розмірах. Потрібно вивчати результати таких дослідів, оцінювати їх і виводити з них корисні вказівки…
Графічні мистецтва, креслення і малювання повинні складати наріжний камінь освіти інженера. По справедливості креслення називають мовою інженера, якому доводиться розмовляти з майстрами і робітниками цією мовою, і часто тільки так він може передати їм свою думку. Для нижчого технічного персоналу креслення завжди є іноземною мовою, яку вони більш-менш розуміють, але самі не володіють нею; водночас для інженера креслення має бути рідною мовою, якою він володіє вільно і природно…
Навіть при викладі теоретичних предметів у школах для інженерів часто знаходять більш зручним вдаватися до цієї мови, замість звичайних арифметичних викладок і алгебраїчних формул. Графічні побудови і графічні обчислення отримали права громадянства в науці, і застосування їх призвело до створення нової науки – графічної статики, яка за родом питань, що нею вирішуються, і за прийомами, що нею використовуються, має бути названа справжньою наукою для інженерів. Багато питань, які аналітичними методами вирішуються з труднощами, за допомогою методу графічної статики отримують швидке, досить витончене і цілком наочне рішення...
Для техніки, крім графічного прийому розв'язання математичних питань, має значення ще й спосіб вирішення таких питань за допомогою приладів або механізмів... Машини, що називаються арифмометрами, інтеграторами, планіметрами і т. д., додають, множать, ділять, інтегрують, знаходять площі, центри ваги і т.д. ...
Нашим інженерам-технологам під час їхньої практичної діяльності доведеться будувати різні фабричні будівлі і інші споруди, іноді досить грандіозні, і з огляду на це в Інституті викладаються будівельна механіка, будівельне мистецтво і архітектура. У зв'язку з цим постає питання про художню освіту інженерів, яку найкраще отримують при вивченні архітектури... ... Ми надаємо особливого значення художній освіті інженерів, які ще в школі повинні засвоїти правильні архітектурні форми і пропорції, і не допускати відсутність смаку ні в одному зі своїх креслень, який би неважливий предмет воно б не зображало.
Хоча від інженера вимагається головним чином розумова діяльність, керівництво роботами інших, але при вищій технічній освіті не можна залишити зовсім осторонь вивчення прийомів ручної праці... Інженер, незнайомий з прийомами ручної праці, ніколи не буде справжнім керівником робітників, не зможе оцінити достоїнства і недоліки готового виробу і не буде усвідомлювати ступеня складності виконання необхідного від робітника... Для мене ідеальний інженер повинен навіть мати деяку пристрасть до ручної праці, і таким був найвеличніший з інженерів, праці якого привели до сучасного панування машин – Джеймс Ватт.…
Викладання різних наук в нашому Інституті відбувається загальноприйнятим способом читання лекцій, як у всіх існуючих вищих навчальних закладах, і якщо я згадую про цей факт, то тільки тому, що саме з приводу організації вищих технічних училищ у нас на засіданнях вчених товариств і в технічній літературі неодноразово піднімалося питання про необхідність замінити цей спосіб викладання; вимагали повного скасування лекційного способу викладу наук, а пропонували замість того, щоб професори видавали підручники, за якими студенти повинні займатися самостійно, звертаючись час від часу за роз'ясненням до професора, і очікували особливої вигоди від такої системи. На щастя вона не набула великої кількості адептів, і важко думати, щоб могло десь прижитися таке новаторство, яке прагне змінити встановлене століттями відношення між професорами і слухачами і замінити живе джерело науки мертвою книгою.
Вища освіта завжди ґрунтувалася на усному викладі, який робив учитель; ми бачимо це з часів стародавніх грецьких філософів, які супроводжували свій виклад питаннями і розмовами з учнями, намагаючись викликати в них самостійне мислення. В період процвітання грецької науки книги вживалися мало, і не тому тільки, що вони були рідкісні, а внаслідок переконання в малій придатності їх для навчання. Про це прекрасно говорить Платон, вкладаючи зазвичай свої ідеї в уста Сократа (в діалозі "Федр"): "…писання творів в певній мірі схоже на живопис; твори цього мистецтва дуже схожі на живі істоти; але якщо ви поставите їм запитання, вони будуть зберігати урочисте мовчання. Те саме і записані промови: читаючи їх, уявляємо, що є якийсь сенс в них; але якщо ти побажаєш його дізнатися і станеш їх запитувати, то на всі запитання у них буде одна й та сама перша відповідь. Написана промова... завжди потребує допомоги автора, тому що сама не може захищатися". "І справді", – додає Льюїс, у якого я беру цю цитату: "скількох спотворень думок автора можна було б уникнути, якби він був тут присутнім, щоб відповідати на запропоновані запитання".
Усне викладання має ще й ту перевагу, що не дозволяє розуму слухача залишатися таким пасивним, як при читанні книги. На цій підставі грецькі мудреці завжди надавали перевагу усному викладанню у формі запитань і відповідей, і навіть якщо писали книги, щоб надовго зберегти свої ідеї, то часто застосовували у цих творах діалогічну форму викладу (знамениті розмови Платона). У новій науці така форма творів зустрічається рідко, хоча вона є дуже зручною тоді, коли йдеться про спростування старих поглядів і заміну їх новими. Не можна тут не згадати про те, що один із найзнаменитіших творів періоду Відродження, в якому закладено основи сучасної механіки (бесіди Галілея про дві нові науки), також написано в діалогічній формі. Галілей вів своє викладання усно, розмовляючи з учнями, що оточували його, і багато з них згодом прославилися в різних галузях науки (Торрічеллі, Вівіані, Бореллі)…
З появою в Західній Європі університетів вища освіта надається за допомогою лекцій, що доповнюються диспутами; студенти здійснюють довгі подорожі, переходячи з одного університету в інший, щоб почути того чи іншого професора. Сучасні вищі навчальні заклади, крім лекцій, користуються в значній мірі діалогічним способом викладання на семінарах і, таким чином, ми з'єднуємо два методи викладання, які виявилися найкращими в періоди процвітання наук.
Я сподіваюсь, що ті з наших вихованців, які закінчать курс Інституту і будуть працювати в різних місцях нашої батьківщини, завжди будуть із вдячністю згадувати про наукову освіту, отриману ними в стінах цього закладу; освіта ця надасть їм неоціненну перевагу...