Виставка унікального надбання фарфорового мистецтва України пройшла в Музеї історії Києва. Відвідувачам представили вироби Київського експериментального кераміко-художнього заводу (1924–2006), що був головною художньою лабораторією фарфорової промисловості України та розробляв оригінальні ужиткові, виставкові й подарункові вироби. За якістю та майстерністю виробів його можна порівняти з Ломоносівським порцеляновим заводом. Колись в Україні було аж 15 фарфорових заводів, а сьогодні цей матеріал залишився в руках сподвижників.
Роботи, надані приватними колекціонерами, не лише красиві, а й надзвичайно цікаві. Це скульптури і вази в авторському виконанні провідних митців заводу – О.Сорокіна, В.Щербини, О.Жникруп, О.Рапай, Г.Молдавана та ін. Свого часу завод першим запросив до себе народних майстрів з села Петриківка й активно сприяв розвитку петриківського розпису, що нині є нематеріальним культурним надбанням українського народу і внесений до реєстру Світової спадщини ЮНЕСКО. Серед скульптурної пластики привертають увагу вироби від 3-5 до понад 50 см. Героїнями фарфору О.Рапай та О.Жникруп є переважно жінки – модниці, пляжниці, дбайливі матусі, спортсменки, українки в різноманітному національному вбранні. Фігури наче живі і надзвичайно крихкі. Їх грація, жіночність та вишуканість – один з лейтмотивів виставки.
Фігурки персонажів першої української опери "Запорожець за Дунаєм" – козака Карася і його дружини Одарки (1956), випускалися понад 50 років. Загальний тираж сягнув понад 1 млн шт. "Солоху і дяка", за мотивами Гоголя, створювали двічі – О.Рапай (1959) та О.Жникуп (1979). Солосі надали рис актриси Л.Хітяєвої, виконавиці цієї ролі у фільмі. "Дівчина з дзеркалом" не пішла в серію, бо не пропорційна і не гармонійна. Хіба?
У балерин намагалися створити мереживні пачки. Вийшло не дуже, але права на тиражування статуеток іноземці викупили. У 2015 р. дерев'яні копії фарфорової балерини "Лєночка" (модель 1971 р. О.Жникуп) було продано на відомих аукціонах за десятки тис. дол. Автор копій – американський художник, який 2017 р. встановив біля Рокфеллер-центру в Нью-Йорку надувний аналог – 13-метрову інсталяцію "Балерина, що сидить". Та звинувачення у плагіаті швидко розвіялися – Д.Кунс у 1990-ті отримав юридичний дозвіл на тендітні фігурки від правонаступників і спадкоємців.
Ці та інші вироби увійшли в історію вітчизняного мистецтва, на сьогодні, на жаль, призабутого.