Саме за такою формою виникла співпраця Анастасії Косминої, Івана Окринця та Софії Косминої – студентів шостого, п'ятого та третього курсів спеціалізації мехатронного спрямування ММІ. Практичне завдання, що стояло перед ними, на перший погляд нескладне – автоматизувати дві дії мобільної радіолокаційної установки: перехід з похідного в робоче положення та горизонтування платформи установки. Попри велику кількість подібних технічних рішень, Іван Окринець, який, до речі, працює у фірмі, що розробляє подібну техніку, з самого початку вирішив неупереджено підійти до цього завдання. Як фахівець з гідроприводу він розумів, що вказані в завданні вага установки (5 тонн) та три швидкості для її розвантаження і завантаження є найбільш прийнятними для гідроавтоматики. З іншого боку, як фахівець з гідроавтоматики він знав вартість обладнання та енергоємність і вартість його експлуатації – потужність насосного агрегату та постійне енергоспоживання. Друга обставина додала проблем до обладнання мобільної машини, яка перевозить і енергоносії, і потрібну в польових умовах техніку.
На цій ноті і відбулася зустріч рішучості з кмітливістю. Усі троє зустрілися під час підготовки до молодіжної наукової конференції та підготовки лабораторій мехатроніки до літньої школи "Мехатроніка в машинобудуванні-2018". Саме тоді дві сестри, Анастасія і Софія Космини, допомагали одна одній завершити магістерську дисертацію старшої – Анастасії, та обрати напрям для проекту бакалавра молодшої – Софії.
Проблема, яку досліджувала Анастасія, мала відому аналогію в системі кровообігу: серце і судини – разом вони надають життя і зміст всім діям і рухам кожного органу. Так само і в мехатроніці – енергозабезпечення від елементів живлення до кожної ланки, а через "судини" гідравліки – до виконавчих гідравлічних пристроїв. Але судини системи кровообігу не тільки транспортують життєву рідину, але й задають її напрям, тиск, допомагають течії. Чому в гідроприводі не зробити те саме – передати частину функцій енергетики від насоса до гідравлічних каналів? У дослідженнях Анастасії в гідравлічні канали ввели додаткові клапани, примусили їх працювати в унісон і забезпечувати необхідний тиск і "пульс" гідроприводу – надсилати хвилю за хвилею рідину відповідного тиску до цілі. Виявилося, що така робота "гідравлічних судин" при невеликих швидкостях і точних рухах суттєво зменшує необхідну потужність насосного агрегату.
У цей час Іван розробляв систему гідроавтоматики, яка в одному випадку працює швидко, а в іншому – повільно й обережно. На цьому етапі відбулося множення рішучості автора практичного завдання на кмітливість дослідника: швидкі рухи забезпечує звичайна гідравліка і насосний агрегат, а точне переміщення забезпечують пружні властивості гідравлічних каналів і рідини та накопичена в акумуляторі рідина під тиском. Тож у режимі точних і невеликих переміщень буде використано надлишок енергії, накопичений в інших режимах, а енергоспоживання взагалі відсутнє.
Півроку роботи, чотири доповіді на конференціях – і технічне рішення майже готове. Але попереду дві магістерські роботи – дослідження точності, енергоємності, надійності, імітаційне моделювання режимів у польових умовах. Привабністю цієї роботи є наявність реальної системи-прототипу (див. фото), на якій вже заплановано встановлення і випробування нової мехатронної системи та відповідно до якої розробляють конструкторську документацію "гідравлічних судин". Та реальна система вимагає реальних рішень у реальних умовах. Необхідно передбачити безліч особливостей: зміну температури рідини від +60 до –300С, пориви вітру змінного напрямку до 20 м/с, нерівності ґрунту та його різну податливість, неушкодженість обладнання від динамічних навантажень та багато інших, які відрізняють фахівця від гарного студента.
Так, волею випадку, навесні 2018 року троє студентів-учасників олімпіади "Мехатроніка в машинобудуванні" доторкнулися до "дорослої роботи" та перейшли в категорію конструкторів-дослідників новітньої техніки. До зустрічі на випробуваннях.