Якщо ви бували у провулку Т.Шевченка, що біля Майдану Незалежності, то, впевнена, були здивовані: як серед столичного многоголосся, скляних банківських будівель, київських "хмарочосів", модних крамниць та дорогих кав'ярень зберігся цей колоритний будиночок першої половини ХІХ століття (який і є обличчям тогочасного міста!)?! Здивовані фактом самого існування його в центрі Києва. Кияни знають, що це особлива споруда – будинок бачив Шевченка, чув його голос. Садиба – один з трьох шевченківських музеїв столиці України. Він відтворює атмосферу 1846-47 рр., коли Шевченко жив у Києві аж до арешту в справі Кирило-Мефодіївського товариства.

Аби доторкнутися хоча б мимохідь до історії життя та діяльності Великого Кобзаря в нашому місті, у дні святкування 200-річного ювілею студенти-лінгвісти НТУУ "КПІ" відвідали оселю Шевченка на Козиному болоті, як раніше називали це місце.

Сподобалось: затишно, приємна атмосфера, професійні екскурсоводи, цікаві експонати, меморіальні речі поета. Приємно, що сучасна експозиція, розроблена на початку 90-х років минулого століття, не містить непотрібного лиску та ідеологічних штампів, пов'язаних з постаттю Шевченка. У дворі – "садок вишневий" – єдиний, що зберігся в центрі міста садибний сад того часу.

Зацікавлено слухали натхненну розповідь про перебування Шевченка в Україні, про його київські адреси, коло знайомих та приятелів, розглядали шевченкові малюнки та офорти, слухали його поезії. Звичайно, особливу атмосферу присутності художника зберігає майстерня на мансарді. Тут багато граверного приладдя: різці, якими робилися офорти, багата готовальня, а також деякий художній реманент. А ще в майстерні є оригінальний розкладний стільчик на дубових ніжках, обтягнутих мішковиною, та етюдник, фарби, саморобні вугільні олівці, пензлі – словом, усе те, з чим Шевченко ходив на етюди.

Із задоволенням переглянули фільм-проект Юрія Макарова "Мій Шевченко".

Насамкінець погортали Книгу відвідувачів, запам'ятався запис Ліни Костенко: "Сьогодні і завжди, уклін цьому дому, де пензлі ще зберігають дотик руки Шевченка".

А.Ф.Нечипоренко, доцент кафедри української мови, літератури та культури ФЛ