Знайомтеся: чемпіон Європи серед юніорів і чоловіків, чемпіон світу серед юніорів, студентів і чоловіків по гирьовому спорту, студент четвертого курсу факультету біомедичної інженерії Віктор Івахненко.
Перелік звань Віктора свідчить, що попри молодий вік – йому лише двадцять років, – досяг він уже дуже багато. Тож редакція "Київського політехніка" попросила його поділитися з читачами газети власними рецептами успіху.
Проте бесіда з Віктором Івахненком у редакції розпочалася не з його перемог, а з самого гирьового спорту та його історії. Віктор захоплено розповідав, що корені цієї силової забави сягають Стародавньої Греції, і до нашого часу дійшли численні зображення та скульптури античних атлетів під час виконання різноманітних вправ з кам'яними предметами, схожими на сучасні гирі.
Сьогодні цей вид спорту має чітко визначені правила. Атлети змагаються в кількості підйомів гир упродовж 10 хвилин у двох вправах – ривку і поштовху. Ривок – це підйом однієї гирі спочатку однією, потім другою рукою одним рухом. Поштовх – дві гирі виштовхуються від грудей і фіксуються на випрямлених руках. Спортсмени також виборюють першість у поштовху "довгим циклом": дві гирі закидаються на груди, потім виштовхуються вгору, опускаються на груди, потім додолу без торкання помосту, і далі все повторюється знов. Міжнародні змагання проводяться з гирями вагою 24 і 32 кг. Зрозуміло, що заняття гирьовим спортом виховують не лише неабияку силу, але й силову витривалість, наполегливість, вміння терпіти, розраховувати сили і багато чого ще. Від чемпіонів ці якості вимагаються, напевно, в подвійних обсягах, бо високе звання слід не лише вибороти, але й в умовах жорсткої конкуренції відстояти. Адже варто лише зупинитися, і наздоганяти кращих доведеться вже тобі. Утім, це справедливо для будь-якого виду спорту. Та хіба лише спорту…
Що ж до Віктора, то своє сходження до вершин спортивної майстерності він почав у рідному селі Макіївка Білоцерківського району Київської області. Там він народився і там у дев'ять років почав займатися фізичними вправами зі своїм батьком Василем Григоровичем Івахненком. А під керівництвом тренера Євгена Свірського в одинадцять років почав займатися спортом. Звісно, спочатку жодних гир не було, а були спортивні ігри, біг і таке інше – те, що називають загальною фізичною підготовкою. І лише у тринадцять він спробував "залізо" і не розстається з ним донині. Напевно, каже він, це назавжди.
Проте, домогтися високих результатів вдалося не зразу.
Ще не так давно, у 2014 році, Віктор був надзвичайно задоволений, виконавши на чемпіонаті Києва норму першого розряду у поштовху "довгим циклом". Але зупинятися на цьому він не збирався і зразу запланував ближчим часом виконати й норму кандидата у майстри спорту. Це йому вдалося доволі швидко, причому на престижних міжнародних змаганнях – на чемпіонаті світу серед студентів у Ліоні (Франція), де не лише став кандидатом у майстри спорту, але й зайняв четверте місце. А вже наступного року в Угорщині, у місті з символічною назвою Печ (символічною тому, що у дні змагань там була надзвичайна спека – до 39 градусів), він став навіть подвійним чемпіоном світу – серед студентів і серед юніорів! І далі пішло...
Найбільш урожайним на перемоги став для Віктора Івахненка рік 2016. Він спочатку виграв чемпіонат України серед юніорів і чоловіків, потім в Порто (Португалія) став чемпіоном Європи серед чоловіків, юніорів і чемпіоном світу серед студентів (усі ці змагання проводилися паралельно, причому результати першості Європи для юніорів враховувалися в "дорослому" чемпіонаті). А наприкінці жовтня в італійському місті Турин виборов звання чемпіона світу в поштовху довгим циклом у ваговій категорії до 70 кг серед юніорів і дорослих! Віктор штовхнув гирі вагою 32 кг 43 рази. Участь у цьому турнірі брали спортсмени з 27 країн.
До речі, для українських майстрів гирьового спорту серйозним випробовуванням є не лише самі змагання, але й навіть виїзд на них. Адже на відміну від украй обмеженого числа "розкручених" видів спорту, таких як, скажімо, футбол і бокс, цей вид чиновники воліють не помічати. І навіть найвагоміші здобутки українських атлетів на найпрестижніших світових турнірах (на першості світу в Турині наша команда посіла загальне друге командне місце, а в довгому циклі – перше), ніякої помітної реакції з боку тих, хто відповідає за розвиток спорту в країні, не викликають. Тож їздять наші спортсмени на чемпіонати і кубкові зустрічі виключно власним коштом або коштом спонсорів. Так само самостійно і екіпіруються. "В минулі роки я здебільшого виїжджав на змагання за власні кошти, – розповідає Віктор. – Я підробляв, де в кого позичав гроші, допомагали й батьки. Поїхати на першість Європи у Португалії мені допомогли підприємці – представник фірми "Ліра" Віктор Петрович Пофатний і представник ПрАТ "Маки" Віталій Миколайович Говорун. Поїздку на чемпіонат світу я самостійно оплатити також змоги не мав – на це було потрібно щонайменше 470 євро – і шукав цю суму де тільки міг. Трохи допоміг наш університет, але можливості в цьому плані у нього як у державного вишу невеликі. Тож довелося знову звернутися до Віктора Петровича і Віталія Миколайовича. Лише завдяки їхній допомозі мені і вдалося поїхати на цей чемпіонат". І, додамо, достойно представити державу, якій, хоч як прикро таке визнавати, на це начхати…
У підґрунті всіх перемог Віктора – постійна наполеглива праця. Можна було б написати "надзвичайно важка", але бачачи, як у нього під час розмови про тренування і змагання горять очі, розумієш, що для Івахненка вона є улюбленою. Тому, хоча й виснажливою, але, водночас, такою, що приносить справжнє задоволення.
Слід зауважити, що серйозно, чи як сьогодні прийнято казати, професійно, він почав займатися спортом лише коли вступив до КПІ на факультет біомедичної інженерії. Його спеціалізація – біобезпека і здоров'я людини, відтак до тренувань підходить усвідомлено і з розумінням механізмів нарощування спеціальних якостей, необхідних для його виду спорту. Втім, і до досвіду та порад своїх тренерів дослухається. Він взагалі дуже шанобливо ставиться до кожного з наставників, які допомагали йому досягати вершин спортивної майстерності: Євгена Свірського, який був першим у його спортивній біографії, Анатолія Крилова, який тренував його в залі спорткомплексу КПІ ім. Ігоря Сікорського, і Юрія Щербини – тренера, під керівництвом якого займається сьогодні (він, до речі, очолює нині Міжнародну федерацію гирьового спорту і Федерацію гирьового спорту України).
"Тренуюся чотири рази на тиждень. Тренування триває до трьох годин, – розкриває секрети своїх перемог Віктор Івахненко. – У підготовчий період і довше. Тоді дещо змінюється комплекс вправ, до нього входять більш спеціалізовані, а зайві – вилучаються… За одне тренування піднімаю мінімум до 20 тонн, буває і значно більше".
Звичка не жаліти себе і не скаржитися виробилася ще вдома. За словами Віктора, ще підлітком, повернувшись зі школи, він, попри втому, завжди брався за якісь справи (в селі робота знаходиться для усіх членів сім'ї) і уроки, потім біг на тренування, потім знову займався домашніми завданнями. Часу на відпочинок собі не давав. Не дає і тепер: після занять – тренування, потім підготовка до завтрашніх пар. Коли готувався до першості Європи, перед тренуваннями ще й бігав на роботу, адже доводилося підробляти… Як він сам каже, постійно рухався, бо слід було достроково скласти сесію, заробити гроші для участі в чемпіонаті, і, звісно, добре до нього підготуватися.
На запитання, чи вистачає часу на що-небудь, окрім навчання і тренувань, Віктор відповідає: "Як правило, вистачає, особливо після змагань, тоді можна і поспілкуватися з друзями, і трохи відпочити. Зараз, у період підготовки до сесії, трохи сутужніше, але на все можна знайти час".
Про підготовку до сесії Віктор згадує невипадково: до навчання він ставиться серйозно, тож і середній бал у нього доволі високий – 4,5 – 4,6. Адже намагається навчальних занять не пропускати, і навіть коли доводиться від'їжджати на змагання, – заздалегідь відпрацювати все що належить. Викладачі завжди йдуть назустріч, тим більше, що як доказ він завжди привозить до Києва медалі і дипломи.
Тож особливих секретів успіху Віктор не має. Просто потрібно прагнути досягти в улюбленій справі успіху, бути весь час у русі й вірити у себе. Такий от рецепт від чемпіона.