До 80-річчя від дня народження Валерія Лобановського. Ім'я Валерія Васильовича Лобановського добре відоме в спортивному світі. Людина неординарна, він уособлював весь радянський i український футбол, неодноразово підносив на найвищі футбольні вершини київське "Динамо" і збірну країни.
У Державному політехнічному музеї при КПІ ім. Ігоря Сікорського початок вивчення і дослідження особистості Валерія Лобановського було покладено ще в далекому 2007 році. Тоді ДПМ отримав звернення від інформаційно-аналітичної служби телеканалів "Інтер" і "К1" з проханням надати інформацію щодо навчання Валерія Лобановського в КПІ, його одногрупників, які б могли поділитися спогадами про студентські роки для підготовки сюжету про видатного футболіста, тренера і людину, яка може претендувати на звання Великого українця в телепроекті 2007–2008 рр. Із 100 названих великих українців Герой України Валерій Лобановський спочатку був обраний у десятку кращих, а на завершення посів 6-те місце з 51564 голосами.
Ще зі школи, після виконаних разом з друзями уроків, кожен ішов займатися своїми справами. Валерій йшов у київську юнацьку спортивну школу №1, де займався футболом. Він не пропускав жодної гри, постійно відпрацьовував удари головою. Його мама казала: "Всі діти як діти, а у мого – м'яч у голові, на голові, над головою". Було видно: футбол – щось його сокровенне, Богом дане, те, без чого він не міг жити. Батьки заняття Валерія футболом заохочували і самі бували на матчах за його участю.
Сторінки життя Валерія Лобановського безпосередньо стосуються й КПІ, оскільки тут він навчався і виступав за збірну інституту з футболу. Цей період викликає велике зацікавлення у любителів спорту.
Співробітники музею знайшли особову справу В.Лобановського в архіві КПІ. Справу заведено 1 вересня 1956 року, коли В.Лобановський вступив до інституту на теплотехнічний факультет за фахом "турбінобудування". Тут є заяви майбутнього тренера, автобіографія, анкета з особистими даними, залікова книжка студента КПІ та ін. Документи містять цікаву інформацію. Наприклад, з автобіографії ми дізнаємося, що Валерій був старостою класу, головою учкому школи.
Із залікової книжки видно, що вчився В.Лобановський на перших курсах добре. А паралельно – займався футболом.
"На той час КПІ був одним із провідних вишів країни за показниками спортивно-масової роботи. Стадіон з ранку до вечора був переповнений бажаючими займатися спортом. Саме тоді, коли грав за збірну команду КПІ, мене помітили і запросили до дублюючого складу київського "Динамо". І цьому, як не дивно, дуже сильно посприяв рідний політехнічний інститут", – розповідав Валерій Лобановський в інтерв'ю, яке побачило світ у газеті "Київський політехнік" 17 листопада 1988 року.
А ось як про Лобановського розповідає випускник КПІ В.Білоус, який добре запам'ятав один з футбольних матчів: "Це був чорний день для футбольної команди електроакустичного факультету. Могутні теплотехніки буквально "висіли" на її воротах. Особливо докучав спритний рудий нападаючий. Він легко обходив лінію захисту, його удари по воротах були надзвичайно сильними і точними. З одинадцяти "сухих" голів він забив дев'ять. Звали "рудого" – Валерій Лобановський". І свій знаменитий удар "сухий лист" він уперше почав тренувати на стадіоні КПІ.
"Сухий лист" – це коли під час виконання кутового удару Лобановський надавав м'ячу обертання навколо похилої осі – в результаті шкіряна куля опускалася по складній дузі за спиною воротаря під поперечину воріт. Цей удар довгий час ніхто не міг повторити. Його так і назвали – "кутовий Лобановського".
Серед студентів-випускників КПІ у В.Лобановського були друзі, які навчалися на 1-2 курси вище, але їх поєднував футбол. Це Г.Любчик, професор кафедри ТЕУ, та П.Куделя – доцент кафедри ТПТ КПІ.
За деякий час Лобановському довелося обирати між навчанням та футболом (змагання на першість м. Києва, першість СРСР), було багато пропусків, заборгованостей по екзаменах і залишення на повторний курс на підставі клопотань Всесоюзного фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" та Ради Союзу спортивних товариств і організацій Української РСР через його занятість у великому футболі. У 1964 році в команді "Динамо" (Київ) відбулися серйозні зміни. Клуб очолив Віктор Маслов, відомий як своїми тренерськими досягненнями, так і своєрідним характером, який проявився відразу: він прибрав з команди декількох провідних футболістів, серед яких був і улюбленець київської публіки – нападаючий Валерій Лобановський. Лобановський переходить до команди майстрів "Чорноморець" (Одеса). Того ж таки року, у грудні, він написав заяву про відрахування за власним бажанням з 5-го курсу КПІ, де він провчився загалом 8 років, включаючи 3 роки академічних відпусток.
В Одесі йому виділили квартиру в самому центрі міста – на Бабеля (нині – Єврейська), 42. Він також вирішив завершити своє навчання і перевівся до Одеського політехнічного інституту. В 1966 р. він захистив дипломний проект на тему "Газопостачання допоміжних цехів сталепрокатного заводу ім. Дзержинського" з оцінкою "добре" і отримав кваліфікацію "інженера-промтеплоенергетика". У липні 2011 року на будівлі Одеського політехнічного університету (колишнього ОПІ) йому було відкрито меморіальну дошку.
Усього як гравець Валерій Лобановський провів 253 матчі в чемпіонаті СРСР у вищій лізі і забив 71 гол (у київському "Динамо" – відповідно 144 матчі і 42 голи, в одеському "Чорноморці" – 59 і 15, в донецькому "Шахтарі" – 50 і 14). На момент завершення ігрової кар'єри Валерію Лобановському було всього 28 років.
Як склалася подальша доля колишнього студента теплотехнічного факультету – усім добре відомо. Він став всесвітньо відомим тренером.
Однокласники ж Лобановського (комсорг класу Ж. Тимошенко, В. Зуєв, О. Пушанко) пронесли дружбу крізь усе життя. Вони були його підтримкою за часів тріумфів і нелегких випробувань. І після смерті В. В. Лобановського його шкільні друзі продовжують бути вірними, тепер уже його сім'ї. Завдяки друзям, сім'ї Лобановських та директору школи № 319 С.М. Колесниковій у вересні 2007 р. школі № 319 Голосіївського району присвоєно ім'я Лобановського та встановлено меморіальну дошку. А у 2015 році проспект Червонозоряний став проспектом В.Лобановського.
28 серпня 2014 р. перед першим корпусом КПІ відбулося закладення Алеї зірок видатних учених і випускників КПІ. Серед них є і зірка В.В.Лобановського.
І доки в Україні будуть грати у футбол – до тих пір ніхто не забуде ім'я Валерія Васильовича Лобановського!