Дослідник життя і творчості Тараса Шевченка П.Білецький стверджує, що за все життя Шевченко в Києві прожив зовсім небагато: “Якщо скласти усі дні, тижні і місяці, не стане і двох років”. Проте Великий Кобзар завжди мріяв оселитися тут, стати викладачем малювання в університеті.
Про те, як він любив Київ, поет напише в далеких Оренбурзьких степах: “Чаще всего я лелею мое старческое воображение картинами золотоглавого, садами повитого и тополями увенченного Києва. И после светлого, непорочного восторга, навеянного созерцанием красоты твоей неувядающей, упадет на мое осиротевшее сердце тоска...”
Уперше Тарас Шевченко відвідав Київ у 20-х роках ХІХ століття у почті свого поміщика. Усі згадки про місто в таких ранніх творах, як “Катерина”, “Гайдамаки” відбивають саме юнацькі уявлення і враження поета.
Поет жив у Києві з перервами від літа 1843 року до весни 1847 року, багато малював, маючи на меті створення альбому “Мальовнича Україна”, а також брав участь у діяльності Кирило-Мефодіївського братства, після розгрому якого був заарештований (на переправі через Дніпро поблизу сучасного мосту ім. Є.О.Патона). Шевченко хоч і не був визнаний за члена товариства, але ж був покараний найсуворіше за знайдені у нього революційні твори і до 1857 перебував на засланні. Позбавлений волі, відірваний від рідної України, поет дуже часто думкою звертається до улюбленого Києва, до тих днів, які він провів тут. У повісті “Близнецы” (1855) автор розповів про своє знайомство з Лаврою – християнською святинею: “Кто, посещая Киево-Печерскую лавру, не отдыхал на типографском крильце, про того можна сказать, что был в Києве и не видел киевской колокольни...” Цікаво, що залишивши місто майже десять років тому, Шевченко у цій повісті детально змальовує київську місцевість.
Повернувся Шевченко до Києва аж у 1859 році. Оселився на Пріорці (в народі – Приварок), далеко від центру. Відвідував часто свого давнього друга Івана Сошенка, з яким ходили гуляти на схили Дніпра, Володимирську гірку. Виїжджав з України, за спогадами сучасників, у цілковитому переконанні, що в найближчому майбутньому повернеться назавжди, купить хату... Проте не судилося збутися цим мріям.
...Київ попрощався з поетом 6-7 травня 1861 у церкві Різдва на Подолі під час перевезення тіла Т.Г.Шевченка з Петербурга до Канева. Перед величезним натовпом люду архієпископ П.Лебединців, разом з настоятелем храму Ж.Желтонижським провели службу для великого поета України. Після цього кияни почали називати церкву “Шевченковою”. Труну пронесуть по Набережному шосе до пароплава, що відправлявся у бік Канева біля Миколаївського мосту. Шевченка буде поховано згідно із заповітом.
Серед пам'ятних місць Т.Г.Шевченка у Києві до сьогодні збереглися: будинок у провулку Т.Шевченка № 8-а (колишня вулиця Козиноболотська), де поет мешкав у 1846 – на початку 1847 (тепер тут розміщено Будинок-музей Т.Г.Шевченка), головний корпус Київського університету, де Т.Г.Шевченко 1845-1847 працював у Археографічній комісії (вул. Володимирська № 60), будинок на вул. Вишгородській № 5 (жив тут у серпні 1859 в родині С.М.Лободи); на всіх згаданих будинках встановлено меморіальні дошки поету.