Хроніка Чорнобильської катастрофи та подолання її наслідків: цифри і факти. До 35-ї річниці катастрофи на Чорнобильській АЕС

26 квітня 2021 року виповнюється 35 років з того дня, коли ядерна катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції розділила наше життя на "до" і "після", а назва мало кому відомого до тієї пори українського містечка перетворилася на синонім трагедії всесвітнього масштабу. Трагедії, наслідки якої остаточно не подолані й до сьогодні. Вона назавжди змінила життя сотень тисяч людей і на сотні років зробила непридатними для постійного проживання людини понад 2,5 тисячі квадратних кілометрів території нашої держави. Ця катастрофа стала найбільшою за всю історію ядерної енергетики за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей та за економічними збитками.

Квітень 1970 року. Початок будівництва Чорнобильської АЕС.

Грудень 1977 року. Запущено в експлуатацію перший блок Чорнобильської АЕС.

28 березня 1984 року. Виведено на повну потужність четвертий енергоблок Чорнобильської АЕС. Він вважався найсучаснішим, але до катастрофи пропрацював лише два роки.

енергоблок №4 Чорнобильської АЕС

26 квітня 1985 року приблизно о 01:23 на  четвертому енергоблоці стався вибух. На цей момент у реакторі було близько 200 т урану. Внаслідок  аварії було зруйновано обшивку, через відсутність захисної оболонки у повітря здійнялися 60 т радіоактивних речовин. Відразу після вибуху реактора радіонукліди були викинуті на максимальну висоту – до 10 км.

Ще 2 дні керівництво колишнього СРСР інформацію про цей вибух від світу приховувало.

Радіоактивна хмара, що утворилася після вибуху, накрила не лише Україну, Білорусь та Росію, які розташовані поблизу ЧАЕС, але й  частину Югославії, Болгарії, Грецію, Румунію, Литву, Естонію, Латвію, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехословаччину, Нідерланди, Бельгію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію (разом з Корсикою), Британію та острів Мен...

Пожежа  на енергоблоці тривала 10 днів. Остаточно графіт перестав горіти лише 10 травня.

 30 співробітників АЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом кількох місяців з моменту аварії. 

8,5 мільйона жителів України, Білорусі, Росії отримали в найближчі після аварії дні значні дози опромінення. 

З травня по грудень 1986 року над четвертим енергоблоком було зведено  бетонний саркофаг – об'єкт "Укриття".

До кінця літа 1986 року з 81 населеного пункту України було евакуйовано 90 784 особи. У 1986-1987 рр. для переселенців побудовано 23000 будинків, 15000 квартир, гуртожитків, 800 закладів соціальної та культурної сфери.

2293 українських міст, селищ і сіл, населення яких складало понад 2,6 мільйона людей,  виявилися забрудненими радіоактивними нуклідами.

Ліквідаторами аварії, які боролися з вогнем і розчищали завали, стали понад 600 тисяч осіб. 

З 26 квітня по жовтень 1986 року Чорнобильська АЕС не працювала. У жовтні 1986-го 1-й і 2-й енергоблоки було знову введено в експлуатацію; у грудні 1987 року відновив роботу 3-й. 4-й енергоблок, звісно, не запускали.

1991 рік. На другому енергоблоці сталася пожежа, внаслідок якої було заблоковано роботу цього реактора.

Грудень 1995 року. Україна, країни "Великої сімки" та Комісія Європейського Союзу підписали меморандум, відповідно до якого почалася підготовка програми повного закриття станції.

15 грудня 2000 року. Чорнобильську атомну електростанцію повністю  зупинено. 

Березень 2004 року. Європейський банк реконструкції та розвитку оголосив тендер на проєктування, будівництво і введення в експлуатацію нового саркофага зруйнованого 4-го енергоблоку ЧАЕС. Побудований до листопада 1986 року саркофаг (об'єкт "Укриття") над четвертим енергоблоком, що вибухнув, поступово руйнувався. Небезпека, в разі його обвалення, передусім визначалася тим, як багато радіоактивних речовин знаходиться всередині. Ця цифра сягала 95 % від тієї кількості, яка була на момент аварії. Тож руйнування "Укриття" могло призвести до дуже великих викидів. 

Квітень 2012 року. Початок спорудження нового безпечного конфайнменту, або як його скорочено називають НБК, який має форму велетенської арки, що накрила старий об'єкт "Укриття". Через великі розміри,  НБК довелося будувати двома частинами, які були підняті та успішно з'єднані 2015 року. Всередині арки НБК було встановлено кран для демонтажу  старого саркофага і залишків четвертого енергоблоку.

29 листопада 2016 року.  Відбулося завершення насування арки над 4-м енергоблоком.

Вересень 2019 року. Будівництво НБК офіційно завершено.

24 квітня 2020 року. Новий безпечний конфайнмент переведено у режим пробної експлуатації. Під час пробної експлуатації практично все обладнання і системи НБК працювали у проєктному режимі протягом 72 годин і надійно виконували  свої функції. Крім цього, робота в такому режимі дозволила перевірити рівень кваліфікації, отриманий персоналом ЧАЕС під час навчання.

24 липня 2020 року. Розпочато дослідно-промислову експлуатацію першого пускового комплексу нового безпечного конфайнменту. Планується, що дослідно-промислова експлуатація об'єкта триватиме один рік, а після успішного її завершення Державне спеціалізоване підприємство "Чорнобильська АЕС" має надати до Державної інспекції ядерного регулювання  України заяву для отримання ліцензії на експлуатацію комплексу конфайнменту та об'єкта "Укриття" (у рамках окремого виду діяльності – переробка, зберігання радіоактивних відходів).

Проєктний термін експлуатації НБК –  100 років. Його будівництво обійшлося в 1,5 млрд євро, які зібрала міжнародна спільнота. При цьому понад 700 млн євро сягнув внесок Європейського банку реконструкції та розвитку.

Нині в зоні відчуження, де через істотне та катастрофічне забруднення повітря, ґрунтів і вод заборонено оселятися людям, живуть близько 400 видів тварин, птахів і риб, налічується 1200 видів флори, 60 з яких занесені в Червону книгу України, а 20 є рідкісними... 

Внесок КПІ у ліквідацію катастрофи на ЧАЕС

КПІ з самого початку перебував у вирі подій, пов'язаних з ліквідацією катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції. Саме київські політехніки з хіміко-технологічного факультету – О.П.Шутько, А.Д.Крисенко та В.П.Басов – розробили технологію очищення забруднених радіонуклідами вод, яка не потребувала створення стаціонарних очисних споруд. Це було дуже важливо, бо автомобілі та автобуси, які евакуювали жителів Прип'яті, Чорнобиля і навколишніх сіл, а також забезпечували доставку ліквідаторам необхідних для їхньої роботи та існування вантажів, були не лише забруднені радіонуклідами, але й розносили їх всією Україною. І насамперед – вулицями тримільйонного тоді Києва.  На дев'яти напрямках, з яких транспорт в'їжджав до міста,  було терміново створено дозиметричні пости і розпочато спорудження пунктів санітарної обробки транспорту (ПуСО). Для дезактивації транспорту використовувались водні розчини відповідних поверхнево-активних речовин. На пунктах накопичувалася значна кількість забруднених радіонуклідами промивних вод, які тимчасово збирали в наземні чи підземні сховища. Передбачалось будівництво відповідних стаціонарних очисних споруд, але це вимагало не менше двох місяців і ставило під загрозу транспортне сполучення з Чорнобильською зоною. Зарадила справі технологія і обладнання, яке розробили київські політехніки: дезактивація води здійснювалась безпосередньо в ємностях-накопичувачах ефективними реагентами, що їх розробили фахівці з ХТФ. Через 1,5-2 години після такої обробки радіоактивні речовини осідали на дно, а відстояна вода, яка відповідала нормам ГДК, відкачувалась на місцевість або використовувалась для поливання доріг. Пересувна група дезактивації води, до складу якої входили автори розробки, водії, дозиметристи та компресорники, була сформована вже 6 червня і працювала аж до кінця 1987 року. 

З середини травня 1986 року використовувалися для дезактиваційних робіт і розроблені на ХТФ групою фахівців під керівництвом  Г.М. Прокоф'євої мийні засоби. Ними обробляли гвинтокрили, які  засипали піском та іншими високодисперсними речовинами четвертий реактор ЧАЕС, автотранспорт, залізничні вагони, споруди і дороги, їх застосовували при проведенні дезактивації вентиляційних систем у КПІ. Технологія ця є безвідходною, оскільки після видалення твердої фази із забрудненого розчину він знову придатний для використання.

Це лише дві з численних розробок науковців ХТФ, спрямованих на подолання наслідків катастрофи. Серед інших – пилоутримувальні склади, призначені для зберігання токсичних або радіоактивних відходів і матеріалів, поверхонь інженерних споруд і конструкцій перед їх демонтажем і контейнеризацією, та технології проведення робіт з пилоутримання; захисні покриття для  захисту бетонних, цегляних та металевих поверхонь, що легко дезактивуються; транспортно-захисні контейнери для зберігання і захоронення радіоактивних відходів;  технології іммобілізації рідких радіоактивних відходів та інше.

Низку дослідно-конструкторських робіт зі створення дистанційно керованих робототехнічних комплексів для ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, що можуть працювати в умовах високих рівнів радіації, вологості та температури, провели фахівці Міжгалузевого науково-дослідного інституту проблем механіки "Ритм" (МНДІ ПМ "Ритм")  КПІ. З утілених у життя розробок слід передусім згадати робототехнічний комплекс для гідроабразивного розрізання пароскидних труб у підреакторних приміщеннях зруйнованого 4-го реактора РТК-300Р; радіаційно-стійкий мобільний робототехнічний комплекс РТК-100М, призначений для проведення візуальної, технічної та радіаційної розвідки, а також різноманітних технологічних операцій у центральному залі й інших приміщеннях об'єкта "Укриття" та кілька інших. 

Не можна не згадати й про створення в 1997 році юридично достовірного банку даних постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Мета цього проєкту полягала в забезпеченні інформаційно-аналітичної підтримки основних управлінських функцій щодо захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, покладених на МНС України, а виконували його студенти та аспіранти ІТС КПІ під керівництвом Л.С.Глоби – нині в.о. завідувача кафедри інформаційно-телекомунікаційних мереж ІТС.

Були й інші проєкти, пов'язані з подоланнями наслідків Чорнобильської катастрофи, адже  робота ця не переривається і до сьогодні.

Величезна увага приділяється тепер питанням запобігання подібним катастрофам. Для цього потрібні не лише наукові дослідження та технології, а й грамотні фахівці. І саме в КПІ ім. Ігоря Сікорського завдяки ініціативі та допомозі Міністерства енергетики України, за підтримки міжнародних партнерів зі Сполучених Штатів Америки, Швеції, Канади та Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) на теплоенергетичному факультеті було відкрито першу в Україні магістерську програму "Фізичний захист та облік і контроль ядерних матеріалів" за спеціальністю 143 "Атомна енергетика". Ба більше, на ТЕФ було ще й створено навчально-наукову лабораторію "Фізична ядерна безпека", без якої навчання фахівців за цим напрямом було б практично неможливим. Обладнання для неї було придбано за фінансової допомоги Бюро міжнародної безпеки глобальних питань Канади, а ремонт і підготовку приміщень для її облаштування зроблено коштом Шведського агентства з радіаційної безпеки. Практична підготовка майбутніх фахівців проводиться не лише в стінах університету, але й на базі Навчального центру з фізичного захисту, обліку та контролю ядерних матеріалів імені Джорджа Кузмича Інституту ядерних досліджень НАН України, де є відповідне обладнання та полігон.

Символічно, що перший випуск магістрів, які навчалися за програмою, відбувся в рік 35-річчя трагедії на ЧАЕС. Атомна галузь України отримала 36 нових спеціалістів з ядерної безпеки. За ними будуть й інші, адже за цією спеціальністю вже навчаються їхні наступники, а цього літа відбудеться й черговий набір.

А ще КПІ ім. Ігоря Сікорського став сороковим університетом у світі та першим в Україні, що імплементував "Hiroshima-Nagasaki Peace Study Course" (Хіросима-Нагасакі: уроки миру) – навчальний курс, який викладається для всіх студентів університету. У нас цей курс, окрім іншого,  передбачає і лекції, присвячені наслідкам Чорнобиля для ядерної безпеки світу…

Пам'ятники загиблим ліквідаторам аварії на ЧАЕС у м. Прип ять (фото І.О.Мікульонка)ЧорнобильПам'ятники загиблим ліквідаторам аварії на ЧАЕС у м. Прип ять (фото І.О.Мікульонка)Будівництво нового безпечного конфайнменту (фото І.О.Мікульонка)Група дезактивації води біля мобільної установки, 1986 р.Робот РТК-100МУ Прип'яті. Фото І.Мікульонка