Цього року Севастополь відзначатиме 330-річчя з дня свого офіційного заснування. Його минуле відзначене багатьма героїчними і трагічними подіями, пам'ять про які його жителі зберігатимуть вічно. Ця пам'ять втілена й у символах міста, головним з яких є, безумовно, пам'ятник затопленим кораблям у Південній бухті. Він став своєрідною емблемою Севастополя. Недарма ж його зображення присутнє навіть на сучасному гербі та прапорі міста. Будь-який севастополець скаже, що той, хто не бачив цього монумента, не був у Севастополі.
Скеля з колоною, на верхівці якої розправив могутні крила орел, стала настільки звичною, що здається, вона сама виросла з морських хвиль за кілька метрів від набережної Приморського бульвару. Утім, у монумента кораблям, які були принесені в жертву, щоби заслонити Севастополь від атак ворожої ескадри під час Кримської війни 1853–1856 рр., є автори. Одним з них був архітектор і відомий художник-аквареліст Валентин Августович Фельдман, який більше десяти років викладав у Київському політехнічному інституті.
Він народився 4 березня 1864 року неподалік Санкт-Петербурга в сім'ї повітового агронома. З дитинства любив малювати, тож у 1882 році вступив до Академії мистецтв – на архітектурне відділення. Акварельного живопису, технікою якого має володіти архітектор, навчався у Ніла Гоголинського і Людвига (Луїджі) Премацці. Навчався успішно: за проекти і малюнки отримав заохочувальну, дві срібні й одну золоту медалі. Після закінчення академії 1888 року зі званням класного художника І-го ступеня деякий час працював помічником у відомого архітектора професора Олександра Померанцева. Це була саме та робота, де вчорашній студент міг набути безцінних знань та досвіду: Померанцев тоді здобув перемогу у відкритому конкурсі Московської міської думи й працював над масштабним проектом Верхніх торгових рядів на Червоній площі, більше відомих поколінням жителів колишнього СРСР під назвою ГУМ (Головний універсальний магазин). Проте не залишав Валентин Фельдман у ті роки і живопису, навіть 1890 року став членом Товариства російських акварелістів.
У 1891 році він переїхав до Севастополя. Вже перша самостійна робота молодого архітектора принесла йому визнання севастопольців. Це був проект Покровського собору на Великій Морській вулиці. Проект було затверджено 1895 року, але через фінансові складнощі величезний шестипрестольний шатровий храм будувався аж до 1905 року. Проте після завершення став прикрасою і головним православним храмом Севастополя.
У 1893 році за проектом Валентина Фельдмана в Свято-Георгієвському Балаклавському монастирі, там, де містився колись старовинний печерний храм, була збудована церква Різдва Христового. Він також зробив проект одноярусного різьбленого іконостасу цього храму. А в 1894 році в Топловському монастирі розпочалося спорудження спроектованого Фельдманом Свято-Троїцького собору (щоправда, його так і не добудували остаточно, а 1929 року він був взагалі зруйнований). У 1900 році він розробив проект і взяв участь у будівництві палацу головного командира Чорноморського флоту і портів (після революції в ньому містилася філія Будинку Червоної Армії і Флоту; під час Великої Вітчизняної війни його було зруйновано).
Окрім того, Фельдман був автором кількох приватних будинків і садиб у Криму. Найвідомішою з таких садиб, безумовно, стала Максимова дача в Севастополі – цілий комплекс споруд з парком, ставками, гротами, фонтанами, капличкою і навіть невеличким виноробним заводом. Цей архітектурний ансамбль Валентин Августович створив на замовлення заможного купця й відомого мецената, згодом – міського голови Севастополя Олексія Максимова. Проте вершиною архітектурної творчості Фельдмана стали, все ж таки, споруди на увічнення пам'яті героїв Кримської війни 1854–1855 рр. – будинок Панорами "Оборона Севастополя" і пам'ятник затопленим кораблям. Звісно, над проектами обох споруд Валентин Фельдман працював не сам: технічні питання вирішував військовий інженер Оскар-Фрідріх Енберг, орла з лавровим вінцем у дзьобі на колоні пам'ятника затопленим кораблям зробив скульптор Амандус Адамсон. Утім, з архівних матеріалів відомо, що остаточне рішення щодо композиції та розташування пам'ятника належить саме Фельдману.
Попри велике завантаження роботою над все новими архітектурними об'єктами, Валентин Фельдман займався і громадською діяльністю: саме він сприяв поновленню діяльності початкової школи малювання Акіма Карнєєва (Корнєєва) – першого художнього навчального закладу в Севастополі. А ще він був чудовим фотографом: йому належить авторство багатьох світлин, за якими ми можемо скласти уявлення про те, як будувалася і виглядала садиба Максимова на початку ХХ століття.
У 1905 році Валентин Фельдман залишив Крим і переїхав до Харкова, де отримав посаду викладача у Харківському технологічному інституті. Водночас разом з архітекторами Яковом Гевірцем і Михайлом Піскуновим узяв участь у будівництві Харківської хоральної синагоги. А 1910 року знов змінив місце проживання і вже остаточно осів у Києві.
Однак повністю присвятити себе живопису, як він планував спочатку, не вдалося, відтак він починає викладати рисунок – спочатку у будівельно-технічному училищі та на курсах товариства поширення технічних знань, а з 1912 (за іншими даними, з 1910 року) – в Київському політехнічному інституті.
Рисунок і акварель тоді були обов'язковими предметами програми підготовки цивільних інженерів (інженерний відділ (факультет), на якому до речі, була навіть архітектурна спеціалізація) і інженерів-механіків. Зауважимо, що кількість годин на практичні заняття з цих предметів передбачалася досить значна – від 2 до 4 годин на тиждень на першому і другому роках навчання, для майбутніх архітекторів – і далі. Втім, у КПІ Фельдман деякий час читав ще й курс архітектурного проектування. На початку 20-х років він став керівником створеного на факультеті класу малювання і акварелі. Незважаючи на важкі роки, навчання там, судячи з того, як був цей клас обладнаний, було поставлено серйозно. Як писав сам Фельдман, "…Комунвідділ подарував мармурову фігуру Венери; Медичний інститут зробив подарунок – велику анатомічну фігуру, частину бронзових фігур придбано на власні кошти навчительського персоналу і студентства, решту складних гіпсів для фахового малювання взято із загальної класи малювання. Програма акварелі складається із вправ з натури, теорії колориту й обробки фарбами чергових архітектурних проектів". Цей опис, до речі, дає ще й уявлення про те, в який спосіб комплектувалася інститутська навчальна база в перші пореволюційні роки.
З 1922 року Валентин Фельдман викладав ще й в Архітектурному інституті, а після його об'єднання в 1924 р. з Інститутом пластичних мистецтв і утворення на їхній базі Київського художнього інституту, перейшов туди на постійну роботу. Читав теорію тіні і перспективи. Зауважимо, що його колегами по викладанню на факультеті були в ті роки такі видатні художники й зодчі, як Володимир Татлін, Фотій Красицький, Олександр Вербицький, Василь Кричевський, Павло Альошин, Валеріан Риков та інші.
Доволі часті зміни в житті й складні роки історичних катаклізмів не могли змусити Валентина Фельдмана забути про улюблений живопис. Він писав вишукані акварелі і багато виставлявся, брав участь у роботі художніх об'єднань (Товариства художників ім. А.І. Куїнджі, Товариства художників-киян, у 1916 році став одним із засновників Київського товариства художників), і працював над теоретичними питаннями мистецтва. Його перу належать популярні свого часу серед художників і архітекторів книги "Свет и чистота красок в живописи", "Теория теней и освещения на ортогональных проекциях", "Заметки по вопросам акварельной живописи" та інші.
Помер Валентин Августович 26 липня 1928 року. Після нього залишилося більше 800 акварелей і малюнків. Нині його твори зберігаються в художніх музеях Києва, Харкова, Санкт-Петербурга, Одеси, Севастополя, Пензи, Краснодара, багато їх розсіяно по приватних колекціях. Іноді вони з'являються на мистецьких аукціонах. У 1940 і 1965 роках у Києві пройшли меморіальні виставки його робіт.
