13 листопада 2014 р. виповнилось 100 років з дня народження головного конструктора космічної техніки Георгія Миколайовича Бабакіна – члена-кореспондента АН СРСР, доктора технічних наук, Героя Соціалістичної Праці, лауреата Ленінської премії. Під його керівництвом були створені автоматичні міжпланетні станції (АМС) серій "Луна", "Венера", "Марс", які вперше в історії людства здійснили м'які посадки на Місяць, Венеру і Марс. Перші штучні супутники Місяця і Марса, перша у світі доставка місячного ґрунту на Землю, перший у світі "Луноход" – це теж розробки КБ, яким керував Г.М.Бабакін. І все це – за шість років!
Г.М.Бабакін народився 13 листопада 1914 р. у Москві. Батька свого не пам'ятав, бо той невдовзі після народження сина поїхав на фронт, а в 1917 р. помер. Виховував Георгія вітчим – Микола Дмитрович Банкетов. Наприкінці 1919 р. родина Банкетова переїхала в кімнату в комунальній квартирі, де мешкало 20 осіб. У цій квартирі Г.М.Бабакін прожив 40 років.
У 1923 р. він пішов до семирічної школи. Після закінчення школи у 1930 р. вступив на шестимісячні курси радіомонтерів, організовані Центральною радіолабораторією Товариства друзів радіо. Ці курси були єдиним місцем, де Бабакін здобував спеціальну освіту на стаціонарі.
Після закінчення курсів у жовтні 1930 р. Г.М.Бабакін працює у радіослужбі при Московській телефонній мережі, забезпечує трансляцію театральних вистав, з'їздів, конференцій, а також парадів і мітингів з Червоної площі. У 1932 р. він переходить на роботу у Парк культури і відпочинку "Сокольники" – старшим радіотехніком. У 1936 р. його призвали до армії, але через півроку комісували за станом здоров'я. Повернувшись додому, Г.М.Бабакін влаштувався на роботу в Центральний парк культури і відпочинку ім. М.Горького. Тут він, зокрема, розробив і здав у експлуатацію триканальну систему підсилення в Зеленому театрі для художніх театральних передач.
У 1937 р. він одружився зі студенткою Московського будівельного інституту Ганною Гойхман, за наполяганням якої екстерном склав іспити за 10-й клас середньої школи і вступив на заочне відділення Інституту зв'язку. Через війну та колосальну завантаженість закінчив інститут лише через 20 років – у 1957-му.
У листопаді 1937 р. Г.М. Бабакін перейшов у лабораторію автоматики Академії комунального господарства, де займався, зокрема, розробкою автоматичних фотоелектронних аналізаторів для контролю якості води. З 1943 р. Г.М.Бабакін працював у Московському інституті автоматики, де за шість років пройшов шлях від завідувача лабораторії до головного конструктора, хоча в той час ще не мав вищої освіти. Виконував різноманітні розробки, серед яких – система стеження до авіаційного магнітного компасу, сигналізатор температури для кондитерської фабрики, покажчик курсу тролейбуса, автомат захисту електромотора тролейбуса від перегріву. Спільним у всіх цих проектах було дистанційне керування об'єктами.
У 1949 р. КБ Г.М. Бабакіна переводять до НДІ-88, де він бере участь у розробці багатоцільового комплексу ППО на базі ракети 112. У цьому ж році, під час здачі робочого проекту, він зустрічається з С.П.Корольовим. Пізніше, коли вирішуватиметься питання про підключення Бабакінського КБ до космічної тематики, С.П.Корольов скаже: "Йому можна довірити".
У 1951 р. на запрошення головного конструктора ОКБ машинобудівного заводу С.О.Лавочкіна, Г.М.Бабакін перейшов на роботу в його ОКБ, де пройшов шлях від керівника відділу управління до заступника головного конструктора з управління системами. Брав безпосередню участь у створенні зенітно-ракетної системи ППО Москви "С-25" (Беркут). Ракети цієї системи стояли на бойовому чергуванні понад 30 років. Брав участь у розробці надзвукової міжконтинентальної ракети "Буря", яка вдало здійснила 17 випробувальних пусків, але проект рішенням Уряду був закритий.
Після смерті С.О. Лавочкіна у 1960 р. його КБ приєднали до ОКБ-52 (головний конструктор ракетної техніки В.М.Челомей) і доручили доведення морських крилатих ракет. Але після того як М.С.Хрущова зняли з посади, наприкінці 1964 р. фірма знову стала самостійною – її було реорганізовано у Машинобудівний завод ім. С.О.Лавочкіна, де у березні 1965 р. Г.М.Бабакін став головним конструктором.
В СРСР тоді головним з дослідження космосу було ОКБ-1 С.П.Корольова. Тут розробили і перший штучний супутник Землі, і перші пілотовані космічні кораблі, і перші міжпланетні станції. Крім того, ОКБ займалося розробкою бойових ракет. У середині 1960-х рр. воно було переобтяжене великою кількістю космічних і оборонних тем, що спричинило багато невдач. З 1958 по 1965 рр. в сторону Місяця було запущено 15 міжпланетних станцій. З них "Луна-1" пролетіла на відстані 6000 км від поверхні Місяця, "Луна-2" вперше досягла поверхні Місяця, "Луна-3" вперше сфотографувала зворотний бік Місяця, а всі інші пуски були невдалими. З 1960 по 1964 рік в сторону Марса було запущено шість станцій, але жодна з них не виконала завдання. З 1961 по 1965 рік в сторону Венери були відправлені три станції, і тільки "Венера-3" – перша в історії людства станція, призначена для дослідження планет – досягла поверхні Венери.
І тоді С.П.Корольов, попри те, що ім'я Г.М. Бабакіна ще не було широко відомим у ракетно-космічних колах, вирішив передати його КБ всю міжпланетну тематику, всі роботи з далекого космосу, включаючи Місяць, і доручити йому далі вести розробки самостійно. У 1965 р. КБ Г.М.Бабакіна отримало від КБ С.П.Корольова всю технічну документацію по вже розроблених міжпланетних станціях і ескізні варіанти нових. Схоже, на С.П.Корольова подіяла дивовижна здатність Г.М.Бабакіна переконувати і захоплювати, яка дозволила в найкоротші терміни надихнути колектив КБ і безліч суміжників на реалізацію складних космічних проектів.
1966 рік став дуже результативним роком для Г.М. Бабакіна і його колективу.
3 лютого 1966 р. автоматична міжпланетна станція "Луна-9" вперше у світі здійснила м'яку посадку на Місяць, у районі океану Бур, і передала телевізійну панораму її поверхні. Це був перший космічний проект Г.М. Бабакіна, і такий успішний!
3 квітня 1966 р. також вперше у світі на орбіту Місяця було виведено штучний супутник "Луна-10", а в серпні "Луна-11" стала другим штучним супутником.
25 жовтня 1966 р. АМС "Луна-12" проводить дослідження Місяця та навколомісячного простору, а також фотографування місячної поверхні.
24 грудня 1966 р. АМС "Луна-13" здійснила м'яку посадку в районі океану Бур. Станція передала на Землю вісім панорам місячної поверхні та провела дослідження механічних властивостей місячного ґрунту.
За роботу над АМС "Луна-9" і "Луна-10" Г.М. Бабакіна удостоєно Ленінської премії.
Під керівництвом Г.М. Бабакіна розробляються місячні станції нового покоління. Але далі настала смуга невдач. 15 квітня 1969 р. – пуск аварійний, 14 червня 1969 р. – пуск аварійний, 13 липня 1969 р. – апарат розбивається об поверхню Місяця, вересень і жовтень 1969 р. – два апарати залишаються на орбіті Землі; 6 лютого 1970 р. і 8 червня 1970 р. – два апарати не досягають навіть орбіти Місяця. Сім невдалих пусків за півтора року! Але ці невдачі не зломили Г.М.Бабакіна.
17 вересня 1970 р. "Луна-16" приземлилася в районі моря Достатку. 21 вересня 1970 р. ґрунтозабірний пристрій пробурив місячну поверхню і помістив зразок ґрунту в спеціальний контейнер. 24 вересня 1970 р. спускний апарат приземлився за 80 км від Джезказгана, доставивши на Землю місячний ґрунт загальною масою 101 грам. 17 листопада 1970 р. на поверхню Місяця в районі моря Дощів м'яко опустилася автоматична станція "Луна-17". З неї на поверхню Місяця обережно з'їхала місячна "колісниця" – перший самохідний місячний апарат – "Луноход-1".
Як начальник розрахунку рушійної установки корекції і гальмування, я брав участь у комплексних випробуваннях і заправці рушійних установок станцій "Луна-16" і "Луна-17" на космодромі "Байконур". Обидві станції вражали красою інженерних рішень. При проведенні комплексних випробувань мені пощастило двічі бачити Г.М. Бабакіна, коли він розмовляв з керівником випробувань і офіцерами випробувального управління. Він справляв враження спокійної, врівноваженої людини, яка знає всі тонкощі своєї справи.
Крім іншої різної апаратури, на місяцеході було встановлено прилад для визначення механічної властивості місячного ґрунту, рентгенівський спектрометр, рентгенівський телескоп, за допомогою якого досліджувалися далекі позагалактичні джерела рентгенівських променів, лазерний відбивач французького виробництва, за допомогою якого проводилися виміри відстані до Землі з точністю до 3 м.
За 301 земну добу, або 12 місячних робочих днів місяцехід пройшов 10,5 км, обстежив місячну поверхню на площі близько 80 тис. кв. м, передав на Землю 200 панорам і понад 20 тис. пейзажів місячного ландшафту. У довгу (14 земних діб) місячну ніч місяцехід "засинав", а зі сходом сонця його діяльність поновлювалася. "Луноход-1" був створений в КБ Машинобудівного заводу ім. С.О. Лавочкіна під керівництвом Г.М. Бабакіна, самохідні шасі були створені в НДІ Трансмаш під керівництвом А.Л. Кемурджиана. Забігаючи наперед, скажу, що вже після смерті Г.М. Бабакіна на Місяць у 1973 р. було доставлено "Луноход-2", який проїхав уже 37 км.
У 1970 р. за здійснення доставки місячного ґрунту Г.М.Бабакіну було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Паралельно з освоєнням Місяця КБ Г.М.Бабакіна веде роботи зі створення станцій для польоту на Венеру.
12 червня 1967 р. стартує АМС "Венера-4". Посадковий апарат протягом півтори години передавав дані про атмосферу, радіаційні пояси і магнітне поле планети. На відстані 25 км від поверхні Венери зв'язок несподівано припинився. АМС "Венера-5, 6" теж були розчавлені високим тиском в атмосфері Венери на висоті 18-28 км, оскільки були розраховані на тиск 25 атм.
15 грудня 1970 р. "Венера-7" вперше досягла поверхні Венери; за отриманими даними тиск біля поверхні Венери склав 90±15 атм., а температура 475±200С. Наступні апарати робилися з урахуванням цих показників. Всього в сторону Венери було запущено 16 апаратів.
Не менше Місяця і Венери учених цікавила планета Марс. З 1960 по 1963 рр. в сторону Марса було запущено п'ять апаратів, але жоден з них не виконав поставлене завдання. У травні 1971 р. з розривом у кілька днів з космодрому "Байконур" стартують АМС "Марс-2" і "Марс-3". Один розбився при посадці, другий здійснив м'яку посадку, але через 20 секунд припинив передачу сигналів. Хоча посадочні модулі, "Марс-2,3" вийшли з ладу, самі орбітальні станції успішно виконали свої місії, передавши на Землю цінні наукові дані.
Під керівництвом Г.М. Бабакіна велися і суто оборонні проекти. Зокрема, в його КБ були розроблені і побудовані супутники першого ешелону системи попередження про ракетний напад.
…Шість років "космічної гонки" завдали сильного удару по здоров'ю Георгія Миколайовича. Працюючи по 15-16 годин на добу і покладаючи на себе колосальну відповідальність, він просто "згорів" на роботі. 3 серпня 1971 р. Г.М.Бабакіна не стало.
Всього шість років життя віддав Г.М.Бабакін космосу. Але його внесок у розвиток практичної космонавтики є незаперечним і загальновизнаним. Його іменем названо кратер на зворотній стороні Місяця (неподалік від кратера Ціолковський) і на Марсі.
З досягненнями Г.М.Бабакіна можна ознайомитися у відділі авіації і космонавтики ім. І.І.Сікорського Державного політехнічного музею при НТУУ "КПІ". Тут зберігається технологічний макет посадкового апарата "Венера-4", експонується глобус Місяця, на якому позначені місця посадки космічних апаратів, його діяльність відображена на стендах.