Багатомісний космічний корабель «Восход»
З усіх експонатів, що демонструються у відділі авіації і космонавтики Державного політехнічного музею, найбільшу увагу відвідувачів привертає спускний апарат (СА) космічного корабля «Восход», що побував у космосі.
4 жовтня 1957 р. людство стало свідком запуску в космос першого у світі штучного супутника Землі, створеного в Радянському Союзі під керівництвом С.П.Корольова. А рік потому керівництвом СРСР було прийнято рішення про розробку пілотованого супутника. Ініціатором цього рішення теж був С.П.Корольов.
Перший космічний корабель був виготовлений з алюмінієвих сплавів і складався з двох відсіків: спускного апарата (СА) з кабіною космонавта і приладового відсіку. Маса СА складала 2,5 т, діаметр 2,3 м. Зовні весь корпус покривався теплозахисним екраном, на який наносився шар теплоізоляції. У кабіні космонавта знаходилося крісло, прилади для керування кораблем, системи життєзабезпечення і терморегулювання. І хоча корабель був цілком автоматизований, космонавт у будь-яку хвилину міг узяти керування на себе.
Конструктор космічних кораблів, льотчик-космонавт К.П.Феоктистов у свої спогадах писав, як розпочавши розробку космічного корабля, проектанти прийняли рішення повертати на землю не весь космічний корабель, а тільки ту його частину, яка необхідна для забезпечення повернення на землю пілота, і розділили космічний корабель на спускний апарат і приладо-агрегатний відсік. Потім розглядали різні форми спускного апарату: конус з різними кутами, зворотний конус, закруглені циліндри. При розробці треба було забезпечити достатній об'єм, хорошу стійкість на спуску, якомога меншу масу теплозахисту, врахувати аеродинаміку на гіперзвукових, надзвукових і дозвукових швидкостях. Коли розпочали аналізувати півсферу, з'явилася думка зробити спускний апарат сферичним. При заданому об'ємі сфера дає мінімальну поверхню, відповідно потребує найменшої маси теплозахисту. Її аеродинамічні властивості були добре досліджені на різних швидкостях, що спрощувало задачу розрахунку траєкторії спускного апарата і давало виграш у часі. А стабілізація положення СА в атмосфері забезпечувалась зміщенням його центра ваги щодо геометричного центра.
При спуску перших одномісних космічних кораблів «Восток» космонавт катапультувався разом із кріслом на висоті 7 км; на висоті 4 км космонавт відокремлювався від крісла, розкривався основний парашут. Швидкість приземлення складала 5-6 м/с (як у парашутиста).
У 1961–1963 рр. у космос на «Востоках» літали Юрій Гагарін, Герман Тітов, Андріян Ніколаєв, Павло Попович, Валерій Биковський, Валентина Терешкова.
Але не завжди ж у кораблі буде літати один космонавт. Створення багатомісних кораблів дозволило б направляти в космос спеціалістів-інженерів, медиків, біологів, які могли б проводити в польоті різноманітні дослідження. У лютому 1964 р. С.П.Корольов поставив проектантам завдання розробити багатомісний корабель. Завдання було дуже складним. На ракеті мала стартувати група людей, які мали летіти в космос без скафандрів і повинні були повернутися на землю в СА, для чого необхідно було створити систему «м'якої посадки», і ще багато чого треба було зробити вперше. Щоб надихнути проектантів, С.П.Корольов пообіцяв, що до екіпажу з 2-3 осіб можна буде включити й інженера. І закипіла в КБ робота.
У спускному апараті багатомісного космічного корабля «Восход» знаходився екіпаж (без скафандрів), розміщалася апаратура системи забезпечення життєдіяльності, запаси їжі й води, засоби контролю і керування роботою бортових систем корабля, телевізійні камери, кінофотоапаратура, засоби пеленгації на ділянці спуску і посадки. Для підтримки основних параметрів мікроклімату кабіни використовувалася система кондиціонування, що забезпечує поглинання вуглекислого газу і вологи, а також виділення необхідної кількості кисню для дихання екіпажу. Кількість кисню регулювалася автоматично. У приладовому відсіку розміщалося радіоустаткування, рідинні гальмівні ракетні двигуни, система терморегулювання, джерела струму. Зовні кріпилися балони із запасом стиснутого газу і двигуни системи орієнтації корабля, балони зі стиснутим киснем і повітрям для вентиляції скафандрів і забезпечення екіпажу киснем при аварійній розгерметизації кабіни.
У СА було встановлено три крісла з індивідуальними ложементами, оснащені додатковими амортизаторами. М'яку посадку забезпечували твердопаливні гальмові двигуни (ТТД), що спрацьовували в момент, коли землі торкався півтораметровий штир (він розмотувався перед приземленням СА як пружинна рулетка) і швидкість приземлення зменшувалася до 2-4 м/с. Істотно було поліпшено парашутну систему. З метою зменшення удару СА об земну поверхню, спуск на ділянці парашутування здійснювався на двох парашутах, що кріпилися не безпосередньо до СА, а до корпусу двигуна м'якої посадки за допомогою пірозамків. Після приземлення СА пірозамки спрацьовували і стренги парашутів відкидалися від СА, щоб при великому вітрі парашут не зміг тягти за собою апарат з космонавтами. Удосконалена апаратура ручного керування польотом і спуском дозволяла екіпажу орієнтувати корабель у просторі і здійснювати посадку в обраному районі, використовуючи при цьому кожний з наявних гальмових двигунів – основний (рідинний) чи резервний (твердопаливний). 1-й КК «Восход» мав три люки, через кожний з яких екіпаж міг вийти після приземлення. У кораблі було три ілюмінатори, через які екіпаж міг вести візуальні спостереження і кінофотозйомку.
От на такому новому багатомісному космічному кораблі «Восход» уже 12 жовтня 1964 р. стартував 1-й космічний екіпаж у складі трьох осіб: командира В.М.Комарова, наукового співробітника К.П.Феоктистова, лікаря Б.Б.Єгорова.
Перед екіпажем було поставлено такі завдання: випробувати новий багатомісний космічний корабель, досліджувати працездатність кожного члена екіпажу, виконати медико-біологічні, фізико-технічні та психологічні дослідження, вивчити вплив факторів польоту на організм людини, провести кінофотозйомку земної поверхні й ін.
Зробивши добовий політ і виконавши успішно всю намічену програму, екіпаж благополучно і м'яко приземлився в заданому районі. А через 5 місяців, 18 березня 1965 р., у космос стартував космічний корабель «Восход-2» із двома космонавтами – П.І.Бєляєвим і О.А.Леоновим.
На цьому кораблі було додатково встановлено шлюзову камеру для виходу космонавта в космічний простір і повернення в корабель, що і зробив льотчик-космонавт О.А.Леонов. За 12 хвилин і 9 секунд перебування поза космічним кораблем він довів, що вихід з корабля у відкритий космос можливий і що людина в спеціальному скафандрі може у відкритому космосі не тільки існувати, але й фізично працювати та проводити наукові спостереження.
Цьому екіпажу довелося вперше – через відмову автоматики гальмової рушійної установки – взяти керування кораблем на себе і посадити його на Землю в ручному режимі.
Я пам'ятаю, як ми зустрічали на Байконурі П.І.Бєляєва і О.А.Леонова після повернення з космосу. Усі жителі м. Ленінська вийшли на вулиці. Від КПП до готелю «Космонавт» стояли люди. Крики «Ура!», «Перемога!», оплески супроводжували героїв до дверей готелю.
Я тоді й гадки не мав, що через 11 років буду працювати пліч-о-пліч з О.А.Леоновим та іншими космонавтами. Очолюючи Комплекс передстартової підготовки космонавтів на Байконурі, я брав безпосередню участь у підготовці до польоту в космос 29 радянських і закордонних космічних екіпажів.
Коли пілотовані польоти кораблів «Восход» закінчилися, вони ще багато років літали в космос, виконуючи програми в інтересах народного господарства, науки і Міністерства оборони.
Один з таких спускних апаратів космічного корабля «Восход», що побував у космосі, знаходиться у відділі авіації і космонавтики ДПМ. Цей СА викликає жвавий інтерес у школярів, студентів, усіх відвідувачів музею. Адже мало де можна побачити, торкнутися, а то й посидіти в космічному апараті, що обгорів у щільних шарах атмосфери при поверненні на Землю! Отже, заходьте, дивіться, знайомтеся!
О.С.Болтенко, зав. відділу авіації і космонавтики ім. І.І. Сікорського Державного політехнічного музею при НТУУ «КПІ», голова Київської ради ветеранів космодрому Байконур, заслужений випробувач Байконуру