![Таланти КПІ 2007/2. Сабко Ольга. ВПІ, СГ-71 [Повернення додому]](/files/images/talent-07-23.jpg "Таланти КПІ 2007/2. Сабко Ольга. ВПІ, СГ-71 [Повернення додому]")
Літературна сторінка присвячена молодій письменниці Вікторії Осташ, випускниці ВПІ НТУУ “КПІ” кафедри видавничої справи та редагування, де вона сьогодні працює викладачем. Крім того, Вікторія Вікторівна керує молодіжною літературною студією “Перехрестя” при Спілці письменників, гуртуючи творчу молодь, серед якої чимало і її студентів з Поліграфії.
На початку жовтня в будинку Спілки письменників відбулася незвичайна презентація. У затишній конференц-залі на другому поверсі зібралося чимало гостей, переважно молодь. Стіни й великий овальний стіл прикрашали дуже цікаві фотографії. На них завмерли незвичайні віддзеркалення в калюжах звичайних речей, химерні тіні, випадкове накладання зображень... Всі ці неповторно мінливі візії нашого сьогодення, вихоплені уважним оком митця й зафіксовані через призму фотооб’єктива, стали візуальною прелюдією до презентації поетичної збірки Вікторії Осташ “Візії”.
Ведучим вечора виступив львівський поет Ігор Павлюк, який, до речі, написав передмову до “Візій”: “У самому слові “візії” вчувається і щось візантійське, турецьке (візир), і наше – скрипіння воза, візитне, гостинне... не міське і не сільське... вербалізовано-вербове, що не має крапок і ком, та й великих літер іноді не має, починаючи рядок...”.
Зустріч проходила невимушено: сприяла цьому й атмосфера ошатної зали, і давно знайомі поетесі обличчя. Читання автором власних творів чергувалося з виступами її друзів-поетів (К.Єгорушкіної, М.Семенюка та ін.) і відповідями на питання присутніх. Виявилось, що Осташ – псевдонім Вікторії (справжнє її прізвище – Хоню), який вона собі дібрала в студентські роки, захоплюючись на той час нумерологією. На традиційне запитання про перші проби пера, письменниця відповіла, що датує їх не дитсадком і навіть не школою, а студентською порою, коли з’явились поезії, за які зараз не соромно. Та все ж, як усі творчі люди, вона ніколи остаточно не задоволена результатом, хоча зізналась, сміючись, що рукописів не палить і не рве. Хто чи що є для Вікторії Осташ джерелом натхнення залишилось таємницею (відповідаючи на це питання, поетеса загадково посміхнулась), а от сила й наснага, на її думку, лине до неї з космосу та при спілкуванні з друзями. Професія редактора аж ніяк не заважає творчості письменниці, бо вона вміє його (внутрішнього редактора) вчасно “вимкнути”, щоб не заважав вільному польоту думки.
До книги “Візії” увійшли вибрані поезії 2003-2006 років, а також поема “Холодні зорі”. Твори Вікторії Осташ вражають глибиною й значущістю кожної літери. Потрібно мати неабиякий словниковий запас і уяву, щоб відчути багатство півтонів, осягнути неповторну образність кожного рядка. Її поезію не варто читати похапцем, “по діагоналі” – ризикуєте проґавити невловиму авторську візію, коливання між звуком і смислом... Тут і пошуки ліричним героєм сенсу повсякденності, і звернення до “хвороб” сучасного “комп’ютеризовано-інтернетизованого” суспільства, і, звичайно ж, лірика, дещо надривна, але від цього ще жіночніша.
У більшості поезій Вікторії Осташ відсутні розділові знаки, бо головне в них не форма, а зміст. Його гармонійно доповнюють ілюстрації (фото київського поета Олександра Басаргіна), що викликає в читача певний настрій, залежно від мінливих візій Вікторії Осташ.
* * *
а я любила сонце і весну
своє кохання і твоє бажання
позбутися страхіть у тім
безжальнім
житті – крізь непролазні хащі сну
а ти любив весну сонцеворот
моїх очей незвідані глибини
любив життя – вершини і низини
і загадки на кшталт to be or not…
* * *
…не ту країну бачу уві сні
де я не я і голоси незримих
в мене вливають нездійсненні
рими
про сонце гадку про любов пісні
і щастя – не за тими берегами
заховане в кургани під ґрунти
не та земля посходжена ногами
в яку знеболений лягаєш ти
повір я сню інакшими світами
тамтешніми говірками мовчу
стороння інша – та невже почув
як ти болиш мені – поміж мостами
і вирвищами – на межі плачу?!
* * *
короткозорі зорі,
мов захолола кров,
ти бачиш в небі море,
у морі – небо, знов
жадаєш поєднати
історію і мить,
автентику і натовп,
тепло і лід століть,
і хвилі тануть, тане
грубезна крига, в ній –
забутий жмуток мрій
і море – наостанок...
* * *
комп’ютерні мережі мертва кров
живих мерців залюблених у простір
між “вір” – “туа” – банальний
сховок-острів
для штучних почуттів і штучних мов
і де тепер подіти свій живіт
антонім смерті противагу згуби
хтось любить мертвих хтось
минуле любить
зневаживши майбутній переліт
до вирію спекотного бажання
живого тіла що його безжально
твій сумнів точить в інтернеті літ
* * *
Такі матеріальні речі…
Папір тоненькі цівки речень –
і все закінчується тут
і починається омана
непевність рухів манівці…
Та ні – пророченням зарано
збуватися! – Усе в руці
Твоїй але не треба пут
Твоєї слави Твого слова –
вони безцінні але знову
за безцінь підуть як герої Крут!
…І ми почуємо з усіх усюд
найпотаємніше й облудне
і навіть Ти хоч непідсудний
дізнаєшся про Божий Суд!
* * *
Ти вічно помираєш але вічно
не знати як для чого і за віщо
як фенікс той як неймовірний “Ікс”
ти воскресаєш – відчуваєш відчай
коли видіння тануть наче віск
і настає пробудження…
Для смерти?
Нової смерти за нових умов!
Хтось у тобі – нав’язливий упертий –
за це життя тримається немов
не має інших приводів для віри
крім того волевияву згори
чиясь рука крізь зоряні пунктири
проводить вісь і дмухає “Гори!”
* * *
зав’язка зав’язь за в’язницею
такі самі будинки як
усюди решта із різницею
що в кожного свій переляк
і серце мов дитя зурочене
летить у прірву йде на прю
з чудовиськами над урочищем
кричить-заходиться “горю!”
та не вогню ні навіть вогника
все перепалене на пил
а може з пилу твого подиху
щось вийде милий…
* * *
цей хамський світ ловив тебе
ловив
а ти його впіймав і не вдавився
лише туман у тебе перелився
разом із світом тим
він у тобі (світ і туман і ти)
і речники спотвореного слова
у шатах слави промислові лови
пророчать – і засліплені кроти
в людських подобах вірять
тигроловам
...той світ у тобі геть перевернувсь
ти ловиш подих на його руїнах
а доля дивиться (чи дме) у спину
ти чуєш пульс?................................